2.1. Загальне дослідження металургійного ринку

Особливості найважливіших регіонів чорної металургії чітко виявляються при аналізі структурно - географічних зрушень в галузі. Відбулися глибокі зміни в структурі її окремих виробництв. Головні тенденції: підвищення якості продукції (і, відповідно, ціни) всіх металургійних переділів, зменшення енергетичних та інших витрат на її отримання. Одночасно безперервно зростає попит на все більш широкий асортимент фінальних стадій металургійного циклу. Відбулася відмова від розробок родовищ сировини низької якості, перехід до створення підприємств невеликої потужності замість традиційних великих комбінатів .

У розвинених країнах ринкового господарства за відновленням і Підйомом галузі в перші повоєнні десятиліття пішли глибокі спади в 70-80-іроки. Вони з'явилися наслідком нафтових криз тих років , різко скоротили попит на метал. У цих країнах виплавка сталі в окремі роки зменшувалася на 60-70 млн. т, що відповідає рівню її отримання в державі з найбільшою металургійною промисловістю.

Західна Європа , найстаріший регіон металургійної промисловості світу, залишається одним з провідних за рівнем розвитку галузі. Вичерпавши свої обмежені ресурси сировини або відмовившись від видобутку низькоякісної руди, він був змушений у повоєнні роки почати широку структурну перебудову своєї чорної металургії. Головні райони і центри галузі в Німеччині, Франції, Великобританії, крім того, відчували важку екологічне навантаження металургійних підприємств. В результаті падіння обсягів виплавки чавуну в 1938-1995 роках, частка Західної Європи у світі по виплавці чавуну зменшилася більш ніж удвічі (з 48 до 19%), а сталі з 42 до 21%. Особливо сильно скоротилася частка коксу - з 55 до 11 % у світі , а видобутку залізної руди в десять разів (з 40 до 4 %).

У підсумку структурних змін в даний час склалася нова спеціалізація більшій частині країн регіону - на отриманні якісних сталей (наприклад, Західна Європа дає майже 1 / 2 нержавіючої ) і виготовленні різноманітного, в тому числі прецизійного, прокату для потужного машинобудування (близько 20% прокату по вазі в світі і до 25-27% по його вартості). Все це призвело до формування нової географії чорної металургії регіону, яка найбільш чітко проявилася на території його великих країн. Серед них змінилися лідери : поряд з ФРН провідною в галузі стала Італія, що не розташовує взагалі ніякими видами сировини і палива для отримання металу. Сумарно на обидві країни припадає більше 2/5 виплавки чавуну і сталі в регіоні.

Роль Північної Америки у світовій чорній металургії визначають США . Маючи в своєму розпорядженні значними ресурсами залізняку, деякими видами легуючих металів і багатими запасами коксівного вугілля, країна протягом багатьох десятиліть не відчувала труднощів у розвитку галузі. Ряд легуючих металів їй поставляє Канада. Постійний попит на чорні метали пред'являли металомісткі галузі машинобудування, особливо транспортного, широкий розмах будівництва, прокладання доріг і т.д. Він сильно зріс в роки Другої світової війни і після неї у зв'язку з розгортанням виробництва озброєнь.

Зайнявши в ті роки провідні позиції за рівнем розвитку галузі у світі , регіон зберігав своє лідерство протягом ряду повоєнних десятиліть. Так США утримували світову першість у видобутку залізної руди до 50-х років, в отриманні коксу та чавуну до 60-х, а з виплавки сталі до 70-х років. Зміна ролі США і в цілому регіону в світі було обумовлено структурною перебудовою галузі, що підняла її на новий високий технологічний, технічний і організаційний рівень. Використання досягнень НТП дозволило подолати зменшення та погіршення якості власних ресурсів сировини, домогтися ефективного використання імпортної залізної руди. Різко зріс і імпорт дешевих чавуну і прокату з Мексики, інших країн різних регіонів.

У США вперше почалося створення передільних міні- та міді- заводів в галузі. В 1996 році на них було виплавлено 42 % сталі в країні. Технічна і технологічна політика призвела до ліквідації мартенівського виробництва, враховуючи розміри галузі, пізніше, ніж в інших країнах, але частка отримання електросталі вище (39%), ніж у ФРН чи Японії. Структурні зрушення супроводжувалися зменшенням отримання металу, але це компенсувалося підвищенням його якості. У зв'язку з цим змінилася і роль регіону в світовій металургії : за 1950-1995 роки частка його упала в залізній руді з 43 до 16% , по коксу з 41 до 8%, по чавуну з 47 до 12% і сталі з 48 до 16 %. США стали скорочувати виробництво рядових сортів прокату, імпортуючи його як із країн-сусідів, так і з КНР, Європи.

Сучасний етап розвитку світової чорної металургії характеризується бурхливим зростанням галузі в цілому ряді країн Азії та Південної Америки, які стали на шлях швидкого індустріального розвитку. Вони стають потужними конкурентами країн Західної Європи, США. (див. Додаток 1)

Азія перетворилася на провідний регіон чорної металургії світу за обсягами отримання всіх основних видів продукції галузі. Японія, а слідом за нею КНР , Республіка Корея , Індія та о. Тайвань здійснили потужний прорив у її розвитку. У 1995 р. всі держави регіону сумарно давали 50% коксу в світі, майже 45% чавуну, до 40% сталі і прокату. КНР і Японія є найбільшими в світі виробниками чорних металів. Однак рівень розвитку галузі дуже неоднаковий в окремих країнах. Так Японія з отримання сталі в розрахунку на душу населення (800 кг у 1995 році) далеко випередила всі великі держави Західної Європи та США. КНР не досягла навіть низького середньосвітового показника 125 кг. Це залишається важливим стимулом зростання галузі в КНР та інших нових індустріальних країнах Азії.

У регіоні є різноманітні види сировини і палива для чорної металургії. Однак ступінь забезпеченості ними неоднакова не тільки для окремих країн , а й для Азії в цілому. КНР має дуже великими ресурсами коксівного вугілля і поруч легуючих , а також розсіяних металів. Однак її залізні руди в основному низької якості. Індія має родовища багатих залізних руд, є ресурси коксівного вугілля і ряду легуючих металів. Японія практично позбавлена ​​всіх видів металургійної сировини і палива для забезпечення своєї металургії. Країни регіону до певної міри можуть взаємно покрити свої потреби в цих видах сировини і палива. Проте вже досягнуті обсяги отримання чорних металів настільки великі, що вимагають залучення відсутніх ресурсів ззовні.

Особливість макроструктури металургії регіону – велика роль первинних стадій циклу (видобуток залізної і руд легуючих металів, отримання коксу ). Це найбільш дешева продукція в галузі , яка переважає в КНР та Індії. У Японії, Республіці Корея, на о. Тайвань на основі привізної сировини і палива склалися потужні фінальні стадії металургії - виплавка сталі і виготовлення прокату. Сильні відмінності і у виробництві чавуну і сталі:

В КНР до 1995 р. чавуну отримували більше, ніж сталі ( це свідчить про ще далеко не завершився структурному формуванні галузі); в Республіці Корея, навпаки , стали виплавляли в 1,7 рази більше, ніж чавуну.

Сильно розрізняються по країнах регіону технічний і технологічний рівні чорної металургії. Так Японія вже на початку 70-х рр. повністю припинила мартенівське виробництво, а КНР в 1996 р. все ще цим способом виплавляла до 15% сталі. Добре забезпечена паливом , що займає друге місце в світі з вироблення електроенергії КНР отримує в електропечах тільки 22 % сталі, а позбавлена ​​енергоресурсів Японія – 32%. Ці показники ще вищі в Республіці Корея – 38% і на о. Тайвань – 47%. Серед цих нових країн-продуцентів особливе місце зайняв Китай, що вирвався в лідери світу по випалюванню коксу , виплавці чавуну в 1991-1993 рр. . і з виплавки сталі в 1996 р. Така нова індустріальна країна, як Республіка Корея за рівнем розвитку галузі перевершила будь-яку з країн Західної Європи, окрім ФРН. При цьому Республіка Корея помітно наблизилася до останньої з отримання чавуну і сталі і обігнала по коксу.

У Східній Європі країни-члени РЕВ в 60-і роки здійснили перший прорив у світовій чорній металургії, помітно відтіснивши західні регіони у цій галузі індустрії. Вже у 1970 році регіон з видобутку залізної руди, отриманню коксу, чавуну і сталі випередив і Північну Америку, і Західну Європу. У наступні роки зростання чорної металургії Східної Європи був ще значніше. З виробництва сталі на душу населення Чехословаччина, Румунія, СРСР і Польща в 1,5-2 рази перевершували Францію, Великобританію, Італію або США. СРСР вийшов на перше місце в світі по виплавці чорних металів, досягнувши самого високого в історії галузі показника розвитку для окремої країни; в 1988 р. було виплавлено 115 млн. т чавуну, 163 млн. т стали, виготовлено 21 млн. т труб.

Перетворенню Східної Європи в провідний регіон чорної металургії світу за обсягами отримання продукції галузі сприяли:

1) тісне економічне співробітництво країн - членів РЕВ на основі спільних планових заходів у чорній металургії;

2) великий попит на продукцію галузі в машинобудуванні, будівництві;

3) повна забезпеченість регіону сировиною і паливом, насамперед за рахунок їх поставок з СРСР, а також використання ресурсів кожної з країн РЕВ.

Однак при стрімкому зростанні обсягів отримання металургійної продукції запізнювалися кардинальні структурні перетворення галузі. Істотно відставало впровадження нової техніки та інноваційних технологій. Так , у найбільшій країні регіону - в СРСР виплавка сталі в кисневих конвертерах в 1988 р. становила 34% (у США - 58%) , в електричних печах 13 % (у США - 37%) , безперервне розливання сталі 17% (у США - 60%). У ряді держав Західної Європи ці показники були ще вищими, ніж у США .

Розпад СРСР і РЕВ призвели до дезінтеграції країн Східної Європи. Це завдало великої шкоди їх металургії : обсяги виробництва впали в кожній з них у кілька разів. Так виплавка сталі в Російській Федерації (51 млн. т, 1995 р.) знизилася до рівня її отримання в РРФСР в 1965 році, тобто країна була відкинута на 30 років назад. Україна з виплавки сталі скотилася до рівня 1959 року. Загальний стан чорної металургії характеризується низьким використанням виробничих потужностей (65-70%) , високим зносом устаткування (50-60%) і низькою рентабельністю, яка становить 4-5 %. Це результат різкого зниження інвестицій у галузь.

Розвинені капіталістичні держави відновили колишні провідні позиції у світовій чорній металургії. Особливо помітно це проявилося у виплавці сталі та отриманні прокату , тобто найбільш важливих видів продукції галузі.

Зовнішня торгівля товарами чорної металургії. Роль продукції галузі у світовому експорті невелика – близько 3%. Це обумовлено невисоким рівнем цін на її товари . Особливість галузі: на експорт йдуть і сировину (залізна руда і легуючі метали), і кінцева продукція (прокат). Роль проміжних продуктів металургії невелика. У 1995 р. на експорт йшло 45% всієї видобутої у світі залізної руди (400 млн. з 890 млн. т), прокату більше 20% , а чавуну лише 2%. На Бразилію і Австралію доводилося 65% всього світового експорту залізної руди. З 640 млн. т виготовленого в світі прокату експортувалося близько 140 млн. т. Склався широкий (найчастіше внутрішньорегіональний) торговий обмін різними видами прокату. Надлишковими з прокату були Східна і Західна Європа, а дефіцитні Азія (особливо КНР) і Північна Америка (США).

Ринок будь-якої продукції будь-якої країни або регіону характеризується його кон'юнктурою, тобто економічною ситуацією, яка утворилася на вільному ринку і характеризується відповідним співвідношенням попиту і пропозиції, рівнем цін, обсягами продаж, насиченістю запасами продукції до реалізації та іншими показниками. Аналіз взаємопов'язаних факторів кон'юнктури дозволяє оцінити можливості збуту або придбання товару конкретним підприємством.

До специфічних факторів кон'юнктури світового ринку металів належать:

- загальна економічна ситуація в: світі, регіоні, країні;

- митне законодавство;

- державна податкова політика;

- кредитна політика банків та інших фінансових установ;

- обсяги національного виробництва, експорту та імпорту конкретних видів металопродукції тощо.

Серія банкрутств провідних світових фінансових компаній і розповсюдження кризи на реальний сектор світової економіки привели до зменшення попиту і обвалу цін на сировинних ринках, у тому числі і на ринку метала, де ціни в серпні-вересні 2008 року впали на 18,6 % [6]. Різке падіння цін зробило продукцію українських металургів неконкурентоздатною із-за її високій собівартості. Висока собівартість продукції обумовлена не тільки технологічним відставанням українських підприємств від конкурентів, але і неефективною системою формування цін і тарифів на сировину, енергію, залізничні і морські перевезення і неадекватною державною промисловою політикою. Всі названі недоліки приводять до того, що собівартість української продукції на 10-15% вища, ніж російська і на 24-27% вище китайської [8]. Наведемо статистичні дані з об’ємів виробництва сталі та чувуну у світі.

За даними, опублікованими Всесвітньою асоціацією виробників сталі, світовий випуск передільного чавуну в першому кварталі 2014 року склав 289,3 млн. тонн, випуск зріс на 2,64.

У першому кварталі цього року лідером з виплавки передільного чавуну знову був Китай, який виробив 165,19 млн. тонн при зростанні 4,94% в порівнянні з тим же кварталом 2013 року, а китайські обсяги чавуну склали 60 % світових .

Світове виробництво сталі за підсумками січня 2014 року показало невеликий спад – на 0,4%, а деякі держави, особливо Китай і країни ЄС, продемонстрували результати, що йдуть в розріз із звичними для них тенденціями.

Так якщо в 2013 році світове виробництво сталі демонструвало зростання завдяки Китаю, то в січні 2014 Піднебесна скоротила обсяг виплавки сталі до 61,6 млн. т, що на цілих 3,2% менше порівняно з січнем 2013 року. І якщо в серпні минулого року частка КНР у світовому виробництві сталі становила 50,5 % , то сьогодні вона досягла свого мінімального показника , починаючи з листопада 2012 року, знизившись до 47,5 %. Хоча такий стан речей не можна назвати випадковим. Адже щоб зменшити надлишок пропозиції і знизити рівень забрудненості навколишнього середовища, держава проводила цілеспрямовану політику обмеження випуску металопродукції .

Зовсім по-іншому виглядають показники січня 2014 року в інших країнах, які минулий рік завершили зі зростанням металургійного виробництва лише на 0,1 %. У січні ті ж країни збільшили виробництво сталі на 2,4 %. Особливо тут відзначився Євросоюз, через якого світове виробництво сталі демонструвало раніше не найкращі показники. Січневе зростання сталевиробництва тут склало 7,3 %. Хоча це говорить, швидше за все, не про те, що регіональна сталеливарна галузь перейшла в стадію відновлення. Перевищення на 7,3% показників січня 2013 ясно показує, наскільки глибокий спад був у даній галузі на початку року минулого. Такими рекордами ЄС зобов'язана в першу чергу Італії та Великобританії. Так в Італії успішно повернувся в стрій металокомбінат Ilva. Це найбільше національне підприємство перебувало в 2013 році на межі закриття, але в даний час саме завдяки йому країна стала демонструвати максимальний приріст. У Сполученому Королівстві також після тривалого простою в 2013 році нарешті запрацював металокомбінат Teesside, який в даний час вийшов на повну потужність.

За підсумками першого кварталу 2014 український експорт чорних металів склав 6,5 млн. тонн на суму близько 3,4 млрд дол. США. При цьому зовнішні поставки металопродукції у фізичному вираженні збереглися практично на рівні минулого року, то надходження валютного виторгу впало на 4,5%. Товарна структура експорту за перший квартал поточного року істотних змін не зазнала. У товарній структурі 43% займає сталевий прокат, 41,5% − напівфабрикати, 15,5 % − металургійна сировина.

У географічній структурі експорту визначені істотні зміни. Перш за все, істотно впали поставки в країни СНД − за перший квартал поточного року експорт знизився на 37,6%. У той же час зазначено нарощування поставок до країн ЄС-28 (на 12,9%) та країн Близького Сходу (на 10,0%). В період, що аналізується, відзначається скорочення імпорту в Україну металургійної продукції. При цьому імпорт в кількісному вираженні знизився на 12,2% (до 347,0 тис. тонн), в вартісному вираженні − на 28,7% (до 324,0 млн дол. США).

Основними регіонами-постачальниками металопродукції в Україну за підсумками першого кварталу 2014 залишаються країни СНД (61,7%), країни ЄС − 28 (20,4% ) і країни ПСА (9%). При цьому імпорт з країн СНД скоротився на 12% , з країн ПСА − на 40,3%.

«Загальновідомо, що Росія є ключовим ринком збуту української металопродукції (12% у загальному експорті металопродукції за 2013). Однак за підсумками першого кварталу поточного року відзначається істотне скорочення поставок металопродукції на цей ринок − за підсумками першого кварталу 2014 поставки скоротилися на 31,1% і склали близько 565,0 тис. тонн. Надходження валютного виторгу впало на 34,2% (до 350 млн дол. США). Слід зазначити також скорочення імпортних поставок металопродукції російського виробництва в Україну. У січні-березні 2014 імпорт з Росії скоротився на 13,6% у натуральному вираженні і на 40,1 % − у вартісному», − повідомив Олександр Шейко.

Істотною проблемою металургійного комплексу в умовах кризової ситуації залишається нерозвиненість внутрішнього ринку. До недавнього часу, використовуючи сприятливу кон'юнктуру світового ринку, металурги направляли свою політику реалізації на зовнішні ринки і не приділяли достатньої уваги споживанню металопродукції усередині країни, а тому втратили його частину. Сьогодні більше 47% валового внутрішнього продукту припадає на експорт, в якому частка металургії складає приблизно 39%. При цьому близько 70% всього металу, виробленого в Україні експортується [6]. Наявність значних виробничих потужностей металургійної галузі України та одночасно вузькість і нерозвиненість внутрішнього ринку призвели до того, що частка експорту в загальному обсязі виробництва залишається стабільно високою, що обумовлює надмірну залежність від кон’юнктури зовнішнього ринку, що є дестабілізуючим чинником розвитку галузі. Всі ці обставини створюють умови для єдності інтересів держави, виробників та споживачів металопродукції у зосередженні зусиль щодо розвитку та забезпечення потреб внутрішнього ринку.

Наслідки кризової ситуації в провідній галузі українській економіки негативно вплинули на розвиток як національної металургійної галузі, так і на українську економіку в цілому.

Для металургійної галузі це:

• зниження експорту і відсутность нових замовлень;

• гальмування темпів реалізації проектів по модернізації підприємств та підвищення вартості інвестицій в розширення виробництва;

• посилення конкуренції із-за зростання імпорту, особливо з боку Росії та Китаю;

• зниження ринкових цін до виробничої собівартісті металопродукції;

• збільшення складських запасів у підприємств-виробників, металлотрейдеров і в портах України, де на сьогодня накопичилося більше 1,5 млн. т. металопродукції [11];

• зупинка ряду доменних печей на плановий і вимушений ремонт через відсутність реалізації продукції;

• різке скорочення виробництва в галузі (за даними Держкомстату спад в жовтні 2008 року досяг 35,6% [10]) та рентабельності національної металургії (з 25-30% до 7-10%);

• скорочення витрат на соціальні і екологічні програми;

• масові звільнення і зниження зарплат (середня зарплата в галузі в жовтні зменшилася в порівнянні з липнем на 12%);

• розповсюдження кризи на сировинні галузі (гірничорудну і вугільну промисловість).