Юридична психологія

1. Професійна деформація юриста та шляхи її подолання.

2. Психологія взаємодії людей у сфері цивільно-правової регуляції.

3. Психологія злочинного діяння. Психологічна структура злочинного діяння.

4. Соціально-психологічні причини злочинної поведінки. Соціально-психологічна типологія злочинців.

5. Психологія потерпілого.

6. Психологічні особливості проведення слідчих дій

7. Cудово-психологічної експертиза (СПЕ). Приводи для обов'язкового призначення судово-психологічної експертизи. Компетенція СПЕ Види судово-психологічних експертиз.

8. Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза. Методика проведення СПЕ. Етапи проведення та оформлення результатів СПЕ.

9. Психологічна структура судової діяльності. Психологія судових дебатів. Психологія винесення вироку.

10. Методи психологічного впливу на засуджених з метою їх ресоціалізації.

Клінічна психологія

1. Діагностичні принципи-альтернативи: нозос-патос; реакція-стан-розвиток, психотичне-непсихотичне; тотальність-парціальність.

2. Діагностичні принципи-альтернативи: екзогенне-ендогенне-психогенне; негативне-позитивне; компенсація-декомпенсація; типовість-атиповість.

3. Критерії психічного здоров’я.

4. Клінічна бесіда: види, задачі, структура, загальні правила. Психологічний діагноз.

5. Планування, організація та проведення клініко-психологічного дослідження з врахуванням нозологічної та вікової специфіки.

6. Особливості пояснювального та розуміючого підходів у клініко-психологічному дослідженні.

7. Біографічні методи дослідження в клінічній психології та психосоматиці.

8. Принципи інтерпретації результатів клініко-психологічного дослідження.

9. Внутрішня картина хвороби. Типи ставлення до хвороби та їх діагностика.

10. Ятропатогенія.

11. Сучасна класифікація невротичних розладів. Психологічна та диференційна діагностика різних форм невротичних розладів.

12. Механізми психологічного захисту як чинник психогенезу невротичних та психосматичних розладів.

13. Сучасна класифікація розладів особистості в МКХ-10: загальні критерії розладів особистості; основні види розладів особистості, їхні діагностичні критерії.

14. Психологічна та диференційна діагностика розладів особистості.

15. Розлади психологічного розвитку: класифікація, форми, клінічна симптоматика, психологічна діагностика.

16. Психосоматичні теорії та моделі.

17. Теорія специфічного психодинамічного конфлікту (Александер).

18. Психосоматика онкопатології. Типи реакції на хворобу при онкологічній патології.

19. Суїцид як життєва криза – непатологічні ситуації в суїцидології. Чинники суїцидального ризику. Психологічні аспекти профілактики суїцидальної поведінки.

20. Соціально-психологічний аспекти стигми психічних розладів.

1. Основні напрямки сучасної психології.

Фактом сучасної психологічної науки є те, що у неї немає однозначної набору дослідницьких методів. Існуючі методи психології отримують свою інтерпретацію в рамках тієї чи іншої наукової школи. Саме тому психологія підрозділяється на безліч наукових напрямів:

Психологія свідомості (У. Джеймс) - одна з найбільших. З точки зору Джеймса, свідомість особистості полягає в усвідомленні потоку думки, в якому кожна частина як суб'єкта пам'ятає попередні, знає відомі цих частин об'єкти, зосереджує на деяких з них свої турботи як на своїй особистісної, і привласнює останньої всі інші елементи пізнання. Виконуючи функцію пристосування, свідомість долає труднощі адаптації, коли запасу реакцій (рефлексів, навичок і звичок) недостатньо: фільтрує стимули, відбирає з них значимі, зіставляє їх між собою і регулює поведінку індивіда. Будучи особисто відокремленим, індивідуальне, свідомість становить основу особистості як емпірично даного агрегату об'єктивно пізнаваних речей. Аналізуючи свідомість і співвідносячи його з особистістю, Джемі виділяє три структурні частини особистості: 1) її складові елементи; 2) почуття йемоції, викликані ними (самооцінка), 3) вчинки, викликані ними (піклування про самого себе і самозбереження). Біхевіоризм - напрям у психології, що вивчає поведінку людини і способи впливу на поведінку людини. Біхевіоризм у вузькому розумінні, або класичний біхевіоризм - біхевіоризм Дж.Уотсона і його школи, який досліджує тільки зовні бачимо поведінку і не робить відмінності між поведінкою людини та інших тварин. Для класичного біхевіоризму всі психічні явища зводяться до реакцій організму, переважно руховим: мислення ототожнюється з мово рушійними актами, емоції - до змін всередині організму, свідомість принципово не вивчається, як що не має поведінкових показників. Основним механізмом поведінки приймається зв'язок стимулу і реакції (S - R). Представники: Едуард Торндайк, Іван Петрович Павлов, Джон Бродес Уотсон.

Фрейдізм - назву теорії і методу психоаналізу. Названа по імені 3. Фрейда (1856 - 1939), австр. лікаря - невропатолога і психіатра. Психіка розглядається ним як щось самостійне, що існує паралельно матеріальним процесам (Психофізичний паралелізм) і керовану особливими, вічними психічними силами, що лежать за межами свідомості (Несвідоме). Усі психічні стани, всі дії людини, а потім і всі історичні події та суспільні явища Фрейд піддає психоаналізу, тобто тлумачить як прояв несвідомих, і перш за все сексуальних, потягів. Одвічні конфлікти в глибинах психіки індивідів стають у Фрейда причиною і змістом (прихованим від безпосереднього усвідомлення) моралі, мистецтва, науки, релігії, держави, права, воєн і т. п. (Сублімація). Сучасні прихильники Ф. - неофрейдісти (Неофрейдізм), представники шкіл «культурного психоаналізу» (К. Хорні, Г. Кардінер; Ф. Александер, Г. Саллівен зберігають незайманою основну логіку міркувань Фрейда, відмовляючись від тенденції бачити у всіх явищах людського життя сексуальну підоснову і від деяких інших методологічних особливостей класичного Ф. фрейдистська концепція зробила і продовжує робити великий вплив на різні області буржуазної культури, і особливо помітне - на теорію і твори мистецтва. Менший вплив Ф. має зараз в неврології та психіатрії.

Гештальтпсихологія виникла на початку нашого століття в Німеччині. Її засновниками були Макс Вертгеймер (1880-1943), Курт Коффка (1886-1967), Вольфганг Келер (1887-1967). Назва цього напряму походить від слова «гештальт» (нім. Gestalt - форма, образ, структура). Психіка, вважали представники цього напряму, повинна вивчатися з точки зору цілісних структур (гештальтів). Центральним для них стало уявлення про те, що основні властивості гештальта не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей окремих його частин. Ціле принципово не зводиться до суми окремих його частин, більше того, ціле - це зовсім інше, ніж сума його частин. Саме властивості цілого визначають властивості окремих його частин. Так, музична мелодія не може бути зведена до послідовності різних музичних звуків. Курт Левін (1890-1947) німецький, а потім американський психолог розробляв ідеї гештальтпсихології стосовно психології особистості.

Гуманістична психологія виникла в 60-і роки нашого століття в американській психології. Цей напрямок проголосило в якості основної ідеї новий погляд на розвиток людини. Воно засноване на оптимістичному підході до розуміння природи людини: вірі у творчі можливості, творчі сили кожної людини, в те, що він здатний свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Саме з цим пов'язана назва цього напряму, що походить від латинського слова humanus - людяний. У той же час, гуманістичні психологи вважають, що дослідження наукових понять і застосування об'єктивних методів веде до дегуманізації особистості і її дезінтеграції, перешкоджає її прагненню до саморозвитку, таким чином, цей напрямок приходить до відвертого ірраціоналізму. Найбільш відомими представниками цього напряму є Карл Ренсом Оджерс (1902-1987) і Абрахам Харольд Маслоу (1908-1970). Когнітивна психологія (Дж. Келлі, Д. Міллер, У. Найссер) виникає у 60-ті роки 20-го століття в протистояння біхевіоризму. Вона повернула в предмет психології суб'єктивний аспект. Когнітивна психологія - психологія пізнання, де пізнання - основа свідомості. Назва цього напряму походить від латинського слова cognitio - знання, пізнання. Його виникнення і розвиток пов'язані з бурхливим становленням комп'ютерної техніки і розвитком кібернетики як науки про загальні закономірності процесу управління і передачі інформації. Когнітивна психологія розглядає залежність поведінки людини від наявних у нього пізнавальних схем (когнітивних карт), які дозволяють йому сприймати навколишній світ і вибирати способи правильного поведінки в ньому. Цей напрямок в даний час бурхливо розвивається, і у нього немає будь-якого визнаного лідера. Критика когнітивної психології пов'язана, перш за все, з тим, що проведені в ній дослідження ототожнюють мозок людини з машиною, істотно спрощуючи тим самим складний, багатогранний внутрішній світ людини, розглядаючи його як щодо спрощені схеми і моделі.

Радянська психологія - період 1920-30х рр. .- становлення радянської психології на основі філософії марксизму. У цей період закладаються дві основні взаємопов'язані теми в історії радянської психології, які будуть визначати її розвиток впродовж наступних десятиліть. Це, по-перше, пошук конкретно-емпіричного наповнення марксистської психології. По-друге, це тема пошуку самостійного, відмінного від фізіологічного, соціологічного, літературознавчого, антропологічного, медичного та ін. дослідження самостійного об'єкта і підстав психологічного дослідження, відмінного від фізіологічного, соціологічного, літературознавчого, антропологічного, медичного та ін. дослідження. І в той же час, психологія в цей період розвивається в тісній взаємодії і діалозі з різноманітними суміжними областями «людинознавства» і представлена різноманітними прикордонними школами та дослідницькими традиціями. Роком визнання радянської психології слід вважати 1929, коли перша представницька група радянських вчених була заявлена для участі у IX міжнародному психологічному конгресі. І в той же час, паралельно з процесами інтеграції радянської науки в міжнародну науку і становлення оригінальних наукових шкіл, проходять і протилежні процеси обмеження академічної свободи і введення ценури та державного контролю над науковими дослідженнями. Так, 1930-ті рр.. ознаменовані поруч інспірованих органами державного контролю дискусій у психоневрологічних науках, таких як «реактологічна» і «рефлексологічного» дискусії, в ході яких обговорюються наукові напрямки були незмінно засуджені і віддані анафемі, а їх представники і послідовники мали опублікувати публічні покаяння у визнанні помилковості своїх поглядів .