2.(66)Поняття договору страхування.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). За формою проведення страхування поділяється на добровільне і обов'язкове.Обов’язкове страхування ґрунтується на засадах імперативності, виникає на основі закону незалежно від волі учасників страхових відносин, їх фінансових можливостей. Добровільне страхування – це страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Видами добровільного страхування можуть бути:

страхування життя; страхування від нещасних

випадків

медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);страхування здоров’я на випадок хвороби;

страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту; страхування вантажів та багажу;страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;страхування майна;

страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту;страхування кредитів та інше. І обов'язкове, і добровільне страхування оформляється договором (страховим полісом), тобто укладається у письмовій формі. Договір страхування —це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.Договір страхування є: двостороннім, кожна із сторін наділена правами та обов’язками; реальним, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором;відплатним, страхувальник сплачує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому страхове відшкодування. При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише у разі настання страхового випадку (крім окремих видів особистого страхування).алеаторним (ризиковим) - це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов’язків, а в трата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку.)Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України. Залежно від предмета страхування поділяється на: особисте — страхування майнових інтересів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи; майнове — страхування майнових інтересів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном; страхування відповідальності — пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.Особливими видами страхування, залежно від принципу розподілу відповідальності між страховиками, є: співстрахування та перестрахування. Співстрахування – за згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страхувальниками з визначенням прав та обов’язків кожного із страховиків. 3.(101)Договір фрахтування.

Договір найму (оренди) - це договір, за яким наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк При морських перевезеннях договір оренди називається фрахтуванням. За договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надавати судно фрахтувальникові для перевезення пасажирів, вантажів та інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Договір чартеру – це договір фрахтування повітряного судна для виконання чартерних повітряних перевезень.. Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і консенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправникові всього корабля, його частини або окремих певних суднових приміщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна - рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно. Основними документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру та інші письмові докази. Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом, котрий після прийняття вантажу до перевезення перевізник або каштан судна зобов'язаний видати відправникові, що є доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коносамент складається за встановленою законом формою на підставі підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його заповнення і є товарно-розпорядчим документом та цінним папером. Коносамент підписується тільки капітаном судна або іншим представником перевізника, а вантажовідправник коносамент не підписує. Коносаменти поділяються на іменні, ордерні та на пред'явника. До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) найменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення; б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коносамент чи коносамент на пред'явника); е) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об'єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й особливостей; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказівку на час й місце видачі коносамента тощо.

Білет №32

1.(32)Зміст договору довічного утримання. Припинення договору та його правові наслідки.

Договір довічного утримання (догляду) належить до односторонніх договорів, оскільки відчужувач має лише права, а саме: 1) на всі види матеріального забезпечення, а також усі види дог­ляду (опікування), якими набувач зобов'язаний його забез­печувати за договором. 2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду в разі невиконання або неналежного вико­нання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини можливість подати позов не про припинення дії договору довічного утримання, а про обов’язок набувача виконати в натурі обов’язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаного у договорі. 3) вимагати повернення майна, яке було ним передане набува­чу, при розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набу­вачем обов'язків за договором. Набувач зобов'язаний:1) взамін переданого йому у власність майна довічно забезпечу­вати відчужувача або третю особу всіма видами матеріального забезпечення, а також усіма видами догляду (опікування), що визначені у договорі; 2) у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). 3) у деяких випадках забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за дого­вором. 4) до закінчення дії договору довічного утримання (догляду) не відчужувати майно, передане йому за договором –продавати, дарувати, міняти; не укладати щодо нього договір застави , або передавати у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Кредитори набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, передане за договором довічного утримання протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє останнього від обов’язків, покладених на нього договором.Набувач має право: 1) у разі неможливості подальшого виконання обов'язків набу­вача з підстав, що мають істотне значення, передати їх іншій особі за її згодою та згодою відчужувача. 2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду; 3) на залишення за ним права власності на частину майна за рішенням суду при розірванні договору у зв'язку з неможли­вістю його подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення. Припинення договору довічного утримання (догляду). Договір довічного утримання (догляду) припиняється на загальних підста­вах припинення зобов'язань, а також у разі: 1) смерті відчужувача або третьої особи, на користь якої було укладено договір;2) його розірвання за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у випадку невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 3) його розірвання за рішенням суду на вимогу набувача; 4) відсутності у набувача спадкоємців або їх відмови від прий­няття майна, переданого відчужувачем; 5) ліквідації юридичної особи-набувача. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором право власності на майно, передане набу­вачеві, повертається відчужувачу. При цьому витрати, зроблені на­бувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не відшкодову­ються. При розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв'яз­ку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з під­став, що мають істотне значення, суд може залишити за ним право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, про­тягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

2.(67)Поняття цивільно-правової відповідальності та її види. Під цивільно-правовою відповідальністю розуміють невигідні наслідки майнового характеру, які настають для осіб, що допустили цивільні правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди має майновий характер. Вона може виступати у формі відшкодування збитків, сплати штрафу, пені, неустойки, втрати завдатку.За підставами виникнення вирізняють договірну та деліктну відповідальність.Договірна відповідальність має місце, коли одна зі сторін не виконала чи неналежно виконала умови договору. Міри договірної відповідальності можуть бути передбачені як законом, так і безпосередньо договором.Недоговірна або деліктна відповідальність випливає безпосередньо із правопорушення і за відсутності укладеного між порушником і потерпілим договором.Якщо суб'єктів відповідальності більше одного, то цивільно-правова відповідальність може мати дольовий, солідарний або субсидіарний характер.Дольовою або частковою відповідальністю визначається відповідальність, коли дві або більше особи відповідають перед кредитором у рівних частках, якщо інше не передбачене законом чи договором.Солідарна відповідальність характеризується тим, що за вимогою кредитора на будь-якого боржника може бути покладена відповідальність у повному обсязі. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Так, у ст. 1190 ЦК зазначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.Субсидіарна відповідальність (її ще називають додатковою) має місце тоді, коли у зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий - додатковим.Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або не дав відповіді на пред'явлену вимогу в розумний строк, кредитор має право пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Сутність субсидіарної відповідальності полягає у тому, що умовою притягнення до відповідальності додаткового боржника є неможливість повністю чи частково отримати задоволення від основного боржника.