- •1. Предмет і структура політології як науки.
- •02. Основні методи політологічних досліджень.
- •3. Основні категорії і функції політології.
- •04. Місце політології в системі наук про суспільство.
- •5. Політична думка Стародавнього Сходу.
- •06. Політичні вчення античності.
- •7. Європейська політична думка Середньовіччя.
- •08. Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва.
- •9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.
- •10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.
- •11. Політичні вчення у Франції XVIII ст.
- •12. Політичні ідеї в концепціях представників німецької класичної філософії.
- •13. Політичні вчення представників критично-утопічного соціалізму.
- •14. Політичні ідеї в Київській Русі.
- •15. Радикально-націоналістичний напрям в історії політичної думки України.
- •16. Консервативний напрям в історії політичної думки України.
- •17. Концепції еліт в українській політичній думці.
- •18. Соціалістичний напрям в українській політичній думці.
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •19. Політичні ідеї засновників Української Народної Республіки.
- •20. Російська політична думка періоду зміцнення московської централізованої держави.
- •21. Консервативний напрям у російській політичній думці.
- •22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії.
- •23. Ліворадикальний напрям у російській політичній думці.
- •24. Особливості розвитку політичної науки Заходу у XX ст.
- •Сцієнтисти
- •26. Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •27. Специфіка та структура політичної діяльності.
- •28. Політичне рішення в структурі політичної діяльності.
- •29. Суб'єкти політики: поняття і класифікація.
- •30. Влада як інструмент політики.
- •31. Основні політологічні концепції влади.
- •32Проблема ефективності політичної влади.
- •- Політ режим – функц хар-ки організації влади 33. Легітимність політичної влади.
- •35. Соціальна стратифікація і політика.
- •36. Соціальна політика і соціальна справедливість.
- •37. Етнонаціональні спільності як суб'єкти та об'єкти політики.
- •38. Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •39. Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •40. Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •41. Основні політологічні концепції демократії.
- •42. Політичні принципи демократії.
- •43. Поняття та структура політичної системи суспільства.
- •44. Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •45. Політична система України.
- •46. Держава, її основні ознаки та функції.
- •48. Держава і громадянське суспільство.
- •- Формув і контроль держ влади 49. Форми державного правління.
- •52. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •53. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •54. Основні ознаки і функції політичних партій.
- •56. Сучасні партійні системи.
- •57. Становлення багатопартійності в Україні.
- •58. Групи інтересів і політика.
- •59. Сутність та основні типи політичних режимів.
- •60. Особливості трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії.
- •61. Сутність, структура і функції політичної культури.
- •66. Концепція громадянської культури г.Алмонда і с.Верби.
- •67. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- •68. Політична поведінка особи.
- •71. Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- •73. Елітаризм і демократія.
- •74. Типи та функції політичних еліт у сучасному суспільстві.
- •76. Бюрократія як соціально-політичне явище.
- •77. Бюрократія і демократія.
- •- Історичні корені (традиції імперської Росії та Радянського Союзу). 78. Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •79. Типологія політичного лідерства.
- •80. Основні вимоги до сучасного політичного лідера.
- •88. Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •- Ліве крило – заперечує класові суперечності, виступає за прогрес. 89. Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •90. Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •91. Сутність та різновиди політичної символіки.
- •92. Специфіка мови як одного із засобів політики.
- •94. Основні методи політичного прогнозування.
- •97. Теоретичні засади та методи політичної іміджелогії.
- •98. Міфотворчість як знаряддя політичного маніпулювання.
- •Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників; 100. Популізм як політична технологія.
- •101. Політична кампанія та її планування й проведення.
- •102. Складові технології виборчих кампаній.
- •103. Сутність та механізми політичної пропаганди й агітації.
29. Суб'єкти політики: поняття і класифікація.
Категорія: Політологія (державний іспит)
Опубліковано: Четвер, 03 липня 2008, 00:00
До числа суб'єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті.
Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні Цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Така позиція, по суті справи, обмежує коло суб'єктів політики лише політичними інститутами, елітами й лідерами.
Від участі в політиці у будь-яких її формах не може відмовитися ніхто. По досягненні певного виборчого віку кожний громадянин так чи інакше стає її суб'єктом. Інша справа — ступінь участі в політиці, наділення владними повноваженнями.
В англійській політичній мові слово «суб'єкт» стосовно політики не вживається, оскільки там воно позначає підданого. Натомість використовується слово «актор», що латинською мовою означає «діяч». Робиться це за аналогією політики з театральною сценою, на якій кожен із учасників грає свою роль. Причому такими акторами як учасниками політики є не тільки індивіди, а й різні групи людей і політичні інститути.
Найвідомішою в західній політології є класифікація суб'єктів політики («політичних індивідів») залежно від ступеня свідомості участі людей у політиці, за Г. Алмондом.
Три ступені свідомості участі в політиці:
- цілком безсвідома, стихійна участь у політиці;
- участь напівсвідома — розуміння сенсу ролей за безперечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;
- цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.
Три типи суб'єктів політики.
Паройкіальний (від грецьк. «пара» — навколо та «ойкос» — дім, господарство). Цей тип суб'єктів політики живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його представників украй обмежене або взагалі відсутнє усвідомлення політичної системи як чіткого та спеціалізованого утворення.
Другий тип — це суб'єкт-підданий, для якого характерним є свідоме виконання наказу, обов'язку. Представники цього типу можуть усвідомлювати значення багатьох управлінських ролей, проте не володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на політичну систему.
Нарешті, третій тип політичних суб'єктів — це учасник, або партисипант. Це найактивніший і найсвідоміший суб'єкт політики, що формує низку спеціальних ставлень до політичних інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.
Три групи суб'єктів політики (за характером і місцем, яке вони посідають у суспільній структурі):
Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності. Існує п'ять основних груп таких спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.
Інституціональні суб'єкти політики, якими є політичні інститути, навпаки, виступають результатом свідомої цілеспрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є такі політичні установи, як держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти політики похідні від соціальних, вони називаються ще вторинними, тоді як соціальні — первинними.
Функціональні суб'єкти політики є такими суспільними інститутами, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов, вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це, наприклад, церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо. Так, у демократичних державах церква має опікуватися моральним вихованням громадян і безпосередньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає активним чинником політичного життя, а в деяких країнах, наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний інститут стоїть навіть над державою.
Важливо також враховувати відмінності між суб'єктами політики залежно від їх ставлення до влади.
Одні з них (держава, правляча партія, політичні лідери) безпосередньо здійснюють процес владарювання та управління, інші (опозиційні партії, громадські організації, виборці тощо) можуть лише тією чи іншою мірою брати участь у політичному житті, підкоряючись чужій волі й захищаючи власні інтереси.
Різні суб'єкти політики мають неоднакові динамічні якості. Одні з них є консервативними, змінюються вкрай повільно й неохоче, наприклад нація, церква, держава, партія. Інші, навпаки, схильні до гнучкого реагування на ситуації і наділені підвищеним динамізмом — індивіди, виборці, масові рухи популістського характеру тощо.
JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 63
