- •1. Предмет і структура політології як науки.
- •02. Основні методи політологічних досліджень.
- •3. Основні категорії і функції політології.
- •04. Місце політології в системі наук про суспільство.
- •5. Політична думка Стародавнього Сходу.
- •06. Політичні вчення античності.
- •7. Європейська політична думка Середньовіччя.
- •08. Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва.
- •9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.
- •10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.
- •11. Політичні вчення у Франції XVIII ст.
- •12. Політичні ідеї в концепціях представників німецької класичної філософії.
- •13. Політичні вчення представників критично-утопічного соціалізму.
- •14. Політичні ідеї в Київській Русі.
- •15. Радикально-націоналістичний напрям в історії політичної думки України.
- •16. Консервативний напрям в історії політичної думки України.
- •17. Концепції еліт в українській політичній думці.
- •18. Соціалістичний напрям в українській політичній думці.
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •19. Політичні ідеї засновників Української Народної Республіки.
- •20. Російська політична думка періоду зміцнення московської централізованої держави.
- •21. Консервативний напрям у російській політичній думці.
- •22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії.
- •23. Ліворадикальний напрям у російській політичній думці.
- •24. Особливості розвитку політичної науки Заходу у XX ст.
- •Сцієнтисти
- •26. Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •27. Специфіка та структура політичної діяльності.
- •28. Політичне рішення в структурі політичної діяльності.
- •29. Суб'єкти політики: поняття і класифікація.
- •30. Влада як інструмент політики.
- •31. Основні політологічні концепції влади.
- •32Проблема ефективності політичної влади.
- •- Політ режим – функц хар-ки організації влади 33. Легітимність політичної влади.
- •35. Соціальна стратифікація і політика.
- •36. Соціальна політика і соціальна справедливість.
- •37. Етнонаціональні спільності як суб'єкти та об'єкти політики.
- •38. Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •39. Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •40. Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •41. Основні політологічні концепції демократії.
- •42. Політичні принципи демократії.
- •43. Поняття та структура політичної системи суспільства.
- •44. Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •45. Політична система України.
- •46. Держава, її основні ознаки та функції.
- •48. Держава і громадянське суспільство.
- •- Формув і контроль держ влади 49. Форми державного правління.
- •52. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •53. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •54. Основні ознаки і функції політичних партій.
- •56. Сучасні партійні системи.
- •57. Становлення багатопартійності в Україні.
- •58. Групи інтересів і політика.
- •59. Сутність та основні типи політичних режимів.
- •60. Особливості трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії.
- •61. Сутність, структура і функції політичної культури.
- •66. Концепція громадянської культури г.Алмонда і с.Верби.
- •67. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- •68. Політична поведінка особи.
- •71. Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- •73. Елітаризм і демократія.
- •74. Типи та функції політичних еліт у сучасному суспільстві.
- •76. Бюрократія як соціально-політичне явище.
- •77. Бюрократія і демократія.
- •- Історичні корені (традиції імперської Росії та Радянського Союзу). 78. Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •79. Типологія політичного лідерства.
- •80. Основні вимоги до сучасного політичного лідера.
- •88. Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •- Ліве крило – заперечує класові суперечності, виступає за прогрес. 89. Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •90. Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •91. Сутність та різновиди політичної символіки.
- •92. Специфіка мови як одного із засобів політики.
- •94. Основні методи політичного прогнозування.
- •97. Теоретичні засади та методи політичної іміджелогії.
- •98. Міфотворчість як знаряддя політичного маніпулювання.
- •Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників; 100. Популізм як політична технологія.
- •101. Політична кампанія та її планування й проведення.
- •102. Складові технології виборчих кампаній.
- •103. Сутність та механізми політичної пропаганди й агітації.
59. Сутність та основні типи політичних режимів.
Категорія: Політологія (державний іспит)
Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2008, 00:00
Політичний режим (франк від лат. – управління) є одним із базисних понять політології Порівняно і іншими категоріями, які розкривають форми держави,
– «форма державного правління» і «форма державного устрою» – поняття «політичний режим» є найменш визначеним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма державного правління, а щодо іншого – як політичний режим Так. під президентським режимом в одних випадках мають на увазі політичний режим, а в інших – президентсько-рсспубліканську форму державного правління. під парламентським режимом також розуміють і політичний режим, і форму правління Такий підхід, який не розмежовує форму державного правління і політичний режим, по суті, знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма правління сама по собі може нічого не говорити про демократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному світі окремі монархії є більш демократичними державами, ніж деякі республіки. Про ступінь демократизму у здійсненні державної влади свідчить саме характер політичного режиму. Якщо виходити з того, що форма правління визначається відносинами між центральними органами держави, то поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер цих відносин, здійснення державної влади в цілому, насамперед в аспекті демократизму цього процесу. Відповідно, політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади. Поряд із поняттям «політичний режим» використовується також поняття «державний режим» як узагальнена характеристика форм і методів здійснення державної влади в тій чи іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим часто визначаються практично однаково, між ними існує і певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний режим виходить за межі держави як інституту і охоплює також інші політичні інститути. Він не може бути зведений до методів діяльності державних органів, а стосується й діяльності політичних партій, масових громадських об'єднань і суспільних рухів, функціонування засобів масової інформації тощо. У цьому значенні політичний режим виступає як функціональний аспект політичної системи суспільства в цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні характеризує функціонування лише держави Враховуючи відмінності між політичним і державним режимами, між політичною і державною владою, перший із них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів здійснення політичної влади, а другий – державної. Однак не буде помилковим і визначення політичного режиму через державну владу, оскільки саме вона складає основний зміст і сенс політичної влади Виходячи з того, що методи й засоби здійснення державної влади можуть істотно відрізнятися за однакових форм державного правління, деякі науковці вважають, що категорія «політичний режим» стосується не форми здійснення державної влади, а її змісту, тобто що політичний режим не с формою держави. Так, російський правознавець К. В. Арановський зазначає, що «політичний режим не можна зараховувати до форм державності Це змістовна, а не формально-юридична характеристика». Політичний режим, справді, більшою мірою стосується змісту державної влади, ніж форма державного правління чи форма державного устрою. Проте єдина за своєю сутністю і змістом державна влада може здійснюватись різними методами й засобами. Відмінності між цими методами й засобами визначають різновиди політичних режимів, які стосовно державної влади виступають саме формою, а не змістом. Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, ного структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути – держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто Як певна партійна система. На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки: спосіб формування органів влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування; становище й роль громадських організацій і партій, правовий статус особи; встановлена законодавча система; зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності; рівень економічно-господарського розвитку; політична стабільність суспільства; порядок функціонування правоохоронних та каральних органів; історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади. Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані процедури та способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами. Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (від лат. – законний). Типологія політичних режимів дає змогу віднайти спільне й відмінне в багатоманітних методах і засобах здійснення державної влади як у різні історичні епохи, так і в різних країнах Як і будь-яка типологія, вона може здійснюватись за різними ознаками, залежно від яких розрізняють ті чи інші типи політичних режимів. Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії – комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією. Ліберальний режим характеризується більш-менш досконалою організацією виборчої системи Для нього характерно тс, що закон грунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, які прямо чи опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими й відповідальними у своїх діях перед законом. На думку Г. Моски. автократичні режими є більш стійкими, ніж ліберальні, оскільки останні можуть функціонувати лише за сприятливих умов, як правило, в періоди економічного процвітання та інтелектуального розвитку. Він визнавав, що важко знайти політичний режим, у якому в абсолютно чистому вигляді проявлявся б тон чи інший принцип або тенденція, однак був переконаний, що переважання автократії чи лібералізму, аристократичних або демократичних тенденцій слугує фундаментальним критерієм для визначення типу політичної організації будь-якого суспільства. Г. Моска не довів до кінця свою типологію політичних режимів. Деякі західні дослідники, підбиваючи підсумки ного міркуванням, наголошують, що виокремлені Г. Москою два принципи організації влади, комбіновані з двома тенденціями поповнення політичного класу, визначають чотири типи політичних режимів: 1) аристократично-автократичннй (абсолютна монархія); 2) аристократично-ліберальний (парламентарна, конституційна монархія); 3) демократично-автократичний (президентська республіка) демократично-ліберальний (парламентарна республіка). В узагальненому вигляді такий поділ політичних режимів передбачає виокремлення режиму злиття влади (абсолютна монархія), режиму поділу влади (президентська республіка) і режиму співпраці гілок влади (парламентарна республіка і парламентарна монархія) Найпоширенішим у сучасній політології є поділ політичних режимів за ознакою демократизму на демократичні і недемократичні Останні, у свою чергу, поділяються на тоталітарні та авторитарні. Термін «тоталітарний» (від лат. – увесь, повний і – цільність, повнота; вживається для позначення державного ладу, який здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям громадян, спираючись при цьому на систематичне використання насильства. Першими цей термін на початку 20-х років XX ст. ввели до наукового вжитку італійські критики Б. Муссоліні, під керівництвом якого в Італії почала формуватися однопартійна фашистська система. Та незабаром Б. Муссоліні іі сам перехопив це слово й увів його до політичного лексикону, проголосивши своєю мстою створення «тоталітарної держави». Пізніше термін «тоталітарна держава» (також у позитивному значенні) використовували нацистські правознавці в Німеччині. Паралельно формувалося уявлення про тоталітаризм як негативне політичне явище, яке характеризує не лише фашизм, а й політичний лад в СРСР. Авторитаризмом (франц. від лат. – вплив, влада) пази вається політичний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі. Авторитарним політичним режимам притаманні такі ознаки: скасування або значне звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організації!, особливо опозиційних; відсутність поділу влади, зосередження державної влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормотворчості; звуження сфери гласності й виборності державних органів, сувора регламентація їх діяльності; рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори; застосування політичних репресій. Демократичний політичний режим найповніше проявляється за республіканської форми державного правління парламентарного чи президентського типу. Цілком демократичними можуть бути й парламентарні монархії. Проте за будь-якої форми державного правління до числа важливих спільних рис демократичних режимів належить пріоритет прав людини над правами держави, що означає визнання пріоритету громадянського суспільства над державою. У цьому полягає принципова відмінність у стосунках між державою і громадянським суспільством за демократичного політичного режиму. Якщо за авторитарного режиму громадянське суспільство зберігається, але підпорядковується державі, то в умовах демократії держава і громадянське суспільство виступають партнерами. Вони на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем. За демократичного політичного режиму громадянське суспільство здійснює ефективний контроль над державою через засоби прямої і представницької демократії, свої політичні інститути – політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації
