43. Форми банківських розрахунків, види і засоби платежу.

Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторгової операції, як уже відзначалося, являється зовнішньоторговий контракт. Одна з важливих вимог при його складанні - визначення валютно-фінансових умов угоди.

Валютні умови нараховують такі позиції: валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валют у валюту платежу; обмовки, що захищають сторони від ризику втрат. Фінансові умови включають такі позиції, як умови розрахунків; заходи проти необґрунтованої затримки платежу; форми розрахунків; засоби розрахунків. Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторгового контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторгової операції дуже важливий правильний вибір форми розрахунків, оскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх обов'язків по контракт).

Форми розрахунків - це регульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств.

В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.

Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий платіж, інкасо, акредитив і відкритий рахунок. Включення в цю класифікацію розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів вважається недоцільним. Дані платіжні інструменти швидше являються способами платежу, за допомогою яких проходить реалізація основних розрахункових форм.

Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера. Це залежить від багатьох факторів - від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і т. д. Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків, яка являється для нього більш вигідною і в меншій мірі пов'язана з ризиком. Авансовий платіж. Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс відіграє в даному випадку двояку роль. З одного боку, імпортер з допомогою авансу кредитує експортера, а з другого - забезпечує виконання своїх зобов'язань по контракту. Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту. В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках:

1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця нестабільна;

3) при постачанні дорогого обладнання;

4) при поставці товарів стратегічного призначення;

5) при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті. Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше - імпортеру. Для імпортера вона являється ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гаранти належного виконання контракту). В міжнародній практиці авансові платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак в даний час, особливо в країнах Західної Європи, вони не користуються широкою популярністю. Більша кількість угод укладається на умовах розстрочки платежу. Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322).

Інкасо - це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантаженні на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку. В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахунках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіритель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент). Інкасова форма розрахунків об'єднується з акцептною формою. Акцепт -згода платника на оплату документів рахунку. При акцептній формі розрахунків товари відвантажуються негайно, не чекаючи оплати покупцем товару. Покупець оплачує товар після одержання розрахункових, документів, на випадок порушення постачальником умов договору, вокупцеві може відмовитися від оплати товару. При порушенні договору постачальник має право застосувати до нього санкції. Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів, не супроводжене комерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.). Документальне інкасо - це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів. Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зобов'язання банку одержати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру.

1. Експортер відвантажує товари на адресу покупця у відповідності до умов договору.

2. Експортер підготовляє своєму банку пакет товаросупроводжуючих документів та інкасове доручення.

3. Банк-ремітент, перевіривши відповідність наданих документів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з інкасовим дорученням банку імпортера.

4. Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру.

5. Інкасуючий банк одержує платіж від імпортера.

6. Сума платежу переводиться банком покупця банку продавця.

7. Банк - ремітент зараховує гроші на рахунок експортера. Інкасові операції порівняно прості і недорогі для контрагентів. Разом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують переваги в розрахунках по експорту. Одним з таких недоліків являється розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що, звичайно, затримує оборотність коштів експортера. Акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою письмове зобов'язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву. В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк). Документальний акредитив являється найбільш вигідною формою розрахунків для експортера, дякуючи надійності платежу і більш швидкому одержанню експортної виручки. В міжнародній торговій і банківській практиці використовуються єдині стандартизовані процедури і правила використання документальних акредитивів. Ці процедури були сформульовані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично переглядаються. В даний час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500).

1. Експортер відправляє імпортеру товару факс про готовність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив.

2. Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи за кордоном.

3. Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття акредитива і відправляє акредитивний лист, в якому докладно викладені умови акредитива.

4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива.

5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору.

6. Продавець передає виконуючому акредитив банку товаросупроводжуючі документи.

7. Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку-емітенту.

8. Банк імпортера також перевіряє документи і тоді перераховує відповідну суму валюти на кореспондентський рахунок виконуючого банку.

9. Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара.

10. Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі документи разом з акредитивним листом імпортеру.

11. Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку наказодавця по акредитиву й відправляє останньому виписку. При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акредитива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Розрізняють такі види акредитива: відзивні і безвідзивні; підтверджені й непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (встановлюючі); покриті й непокриті.

Відкритий рахунок. При розрахунках по відкритому рахунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної заборгованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Останній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі проведення.

Особливості даної форми розрахунків:

1) передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи;

2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди;

3) рух товару передує руху валютних коштів. Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди.

Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого товару, а відсотки за користування кредитом не знімаються. Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк. Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів).

На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, недостачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій фірмі. Ми вважаємо, що з розширенням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, поглибленням теоретичних знань працівників даної сфери прийде й досвід у виборі найбільш оптимальних форм і умов платежу у відповідності до світових стандартів, частково, країн ЄС. Ключові поняття: міжнародні розрахунки, валютний курс, конвертованість валюти, валютні умови контракту, фінансові умови контракту, форми платежу, способи платежу, авансовий платіж, інкасова форма платежу, документальний акредитив, платіж по відкритому рахунку, виконуючий банк, інкасуючий банк, банк-ремітент, банк-емітент, експортер-бенефіціар, експортер-довіритель.

2.3 Недоліки та переваги окремих видів міжнародних розрахунків

Розглянемо недоліки та переваги різних форм міжнародних розрахунків з погляду їх привабливості для сторін купівлі-продажу.

З точки зору експортера градація привабливості така:

· авансовий платіж

· документарний акредитив

· документарне інкасо

· відкритий рахунок

З точки зору імпортера:

· відкритий рахунок

· документарне інкасо

· документарний акредитив

· авансовий платіж.

Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для імпортера, бо:

· оплату імпортер проводить після одержання товарів, а процент за наданий кредит, окремо не стягується;

· відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару.

· Для експортера ця форма розрахунків найменш приваблива, оскільки

· не містить надійної гарантії своєчасного платежу;

· сповільнює оборотність його капіталу;

· інколи викликає необхідність банківського кредиту.

Ця форма розрахунків звичайно застосовується лише на умовах взаємності, коли контрагенти по черзі виступають в ролі продавця і покупця і невиконання зобов'язань імпортером тягне за собою припинення товарних постачань експортером. При односторонніх постачаннях розрахунки по відкритому рахунку в міжнародній торгівлі застосовуються рідко.

Основні ризики при розрахунках на умовах відкритого рахунку.

Ризик покупця. Він відомий також як "кредитний ризик" і пов'язаний із небезпекою того, що покупець може не оплатити товар через нездатність заплатити або навмисного невиконання зобов'язань. Пам'ятаєте, що експортер губить контроль над товаром із моменту його відвантаження.

Ризик країни. Імпортер намагається оплатити, але уряд імпортера приймає закони, по валютному регулюванню, що перешкоджають виконанню платежу. Причина введення валютного регулювання може бути політичною, у вигляді альтернативи, валютне регулювання може просто бути результатом фінансового тиску, таким як проблема заборгованості країн третього світу, що означає, що країна імпортера не може дозволити собі сплачувати за імпорт.

Транзитний ризик. Товар подорожує значно далі в міжнародній торгівлі, що в внутрішніх угодах, і, отже, існує велика небезпека утрати чи пошкодження товару під час його транспортування від продавця до покупця.

Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу. Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.

Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

· імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів ( телеграфне інкасо ). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;

· по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при відстрочці оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль ( гарантія платежу ) - вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя з обмовкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переказного векселя (експортера );

· експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.

Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.

Для зменшення ризиків титульні документи посилаються по такому маршруту:

· Експортер відвантажує товар і одержує титульні документи;

· Експортер посилає титульні документи в свій банк з відповідними інструкціями;

· Банк експортера посилає титульні документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:

· проти оплати;

· проти акцепту переказного векселя (тратти) ( законно прийняте зобов'язання оплатити експортерові проти комплекту документів чи на певну дату в майбутньому).

· проти оплати чи акцепту переказного векселя, банк імпортера передає титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в його країну.

При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов'язання оплатити (вексель).

По документарному інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує переказний вексель. Коли використовується інкасо на умовах "документи проти платежу", імпортери можуть відмовитися від будь-якої робити з інкасо, залишивши експортера з його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару. По інкасо "документи проти акцепту", імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переказному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежу і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежу, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива. Отже, по одержанні повідомлення про документарний акредитив, експортери можуть впевнено починати підготовку і відвантаження товару, знаючи, що вони мають банківську гарантію платежу.

Ризики при розрахунках на умовах акредитиву

Ризик покупця фактично усунений, бо невідому згоду покупця зробити платіж замінено умовною банківською гарантією.

Транзитний ризик фактично відсутній, за умови, що експортер підготував страховий документ, якщо такий обумовлений в акредитиві. Банки мають справу тільки з документами, а не з товарами, і платіж буде проведений проти правильно представлених документів, поза залежності від якого або можливого ушкодження товару.

Ризик країни все ж може мати місце, бо уряд імпортера може заборонити банку-емітенту зробити платіж. До того ж, є певні регіони світу, де банки не такі платоспроможні, як вони повинні бути, і банк-емітент цілком можливо може не виконати зобов'язання. В кінцевому випадку, існують дві проблеми, на які експортери часто не звертають уваги:

Якщо повідомлення про акредитив одержано безпосередньо із невідомого банка, існує небезпека, що це може бути фальшивий документ.

Експортер може не виконати умови акредитива, тому що акредитивна форма розрахунків передбачає документи, що він може не забезпечити.

Для імпортера акредитивна форма розрахунків веде до іммобілізації і розпиленню його капіталів, оскільки він повинен відкрити акредитив до одержання і реалізації товарів, але одночасно дає йому можливість контролювати ( через банки ) виконання умов угоди експортером.

Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найбільш вигідними, бо це єдина форма розрахунків ( крім гарантійних операцій банків) банка, що містить зобов'язання зробити платежі. Таким чином, для експортера безвідкличний акредитив має слідуючі привілеї у порівнянні з інкасованою формою розрахунків:

· надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, бо її здійснює банк;

· швидкість одержання платежу, якщо банк виробляє виплату негайно після відвантаження товару проти подання комерційних документів ( в іншому випадку експортер може одержати кредит в своєму банку в національній валюті, до одержання платежу по акредитиву );

· одержання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

Головним недоліком розрахунків за допомогою акредитива є те, що це досить дорога форма розрахунків для обох сторін, що пов'язано з вартістю банківської гарантії.

При розрахунках по інкасо та при акредитивній формі міжнародних розрахунків між сторонами досить часто виникали непорозуміння. Щоб уникати таких непорозумінь сторони були вимушені складати досить громоські контракти та угоди. Це було незручно і у 1993р. на міжнародному рівні були прийняті рішення про утворення Уніфікованих правил по інкасо та Унiфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.

Уніфіковані правила по інкасо утворюють міжнародно-прийнятий кодекс по практиці документарних інкасо. Правила не включені в національні чи міжнародні законодавства, але стали обов'язковими для всіх сторін, тому що всі банківські документи (особливо платіжні доручення) апелюють до Правил. Правила застосовуються, якщо інше прямо не узгоджено і якщо ці положення, визначення статті не суперечать вимогам національного, державного чи місцевого законодавства і/або правил, від яких не можна відступати.

Унiфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (UCP) це набір міжнародно-прийнятих правил і визначень, що встановлюють відповідальність і зобов'язання всіх сторін по документарним акредитивам. Всі банківські документи і повідомлення по документарним акредитивам зазначають, що акредитив підпорядкований UCP 1993. Якщо умови акредитива суперечать UCP, умови акредитива переважають і, якщо національне законодавство суперечить UCP, національне законодавство має переважну силу.

Завершальним етапом розрахункових операцій виступає банківський переказ. Тобто, можна сказати, і при інкасо і при акредитивній формі розрахунків банківський переказ буде мати місце. Проблема міжнародних банківських телекомунікацій вирішується в наші дні шляхом утворення і експлуатації комп'ютерних банківських систем, що охоплюють практично всю земну кулю.