13.Організаційно-правові основи функціонування центральних банків розвинутих країн світу.

Головне призначення центрального банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Цент­ральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призна­чення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економі­чній системі особливу роль, а саме роль:• емісійного банку;• банку банків, тобто специфічної банківської інсти­туції, яка формує банківські резерви і регулює діяль­ність банківської системи;• органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для виконання цих завдань центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-пра­вовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.Правовий статус центрального банку пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:• визначення на законодавчому рівні завдань й основних напрямів діяльності банку;• формування статутного капіталу банку;• визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;• порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.Правовий статус центральних банків розвинених країн закріп­лений у правових актах: у законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банки і банківську діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регламен­тує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання й основні напрями діяльності центрального банку.Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може на­лежати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у вла­сності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (США, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу цен­трального банку не має принципового значення для його функці­онування, оскільки цільова спрямованість діяльності централь­них банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.Нині у більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є незале­жними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Безумовно, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визна­чає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загаль­ноекономічну політику держави.

Організаційна структура центрального банку значною мірою визначається формою державного устрою країни (чи це федерація, чи це унітарна держава), національними традиціями й можливостями банківського законодавства.Найнезвичайнішу структуру з усіх центральних банків світу має центральний банк США. Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справи приватних установ і, зокрема, комерційних банків.Центральний банк, який є елементом Федеральної резервної системи США (ФРС), складається з Ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

Банк Японії здійснює діяльність, що є традиційною для центральних банків. Метою монетарної політики Банку є збалансований розвиток національної економіки шляхом підтримки цінової стабільності. Двічі на рік Центральний банк подає парламенту звіт про свою діяльність.