60.Гурток харківських романтиків. Ізмаїл Срезневський як історик України.

Діяльність цього гурту поетів, як і в інших народів доби романтизму, пов'язана з пробудженням національної свідомості, наслідком чого виникло зацікавлення народною творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, харківські романтики розробляли тематику власної творчості на основі народних пісень, переказів, легенд, вдавалися до історичних мотивів. У висліді цього зацікавлення вони зуміли побачити народ інакше, ніж їх попередники (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко): дивлячись на нього не згори, як на наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного натхнення. Цей новий погляд поділяли навіть ті з них, що, як А. Метлинський, переляканий розправою з кирило-мефодіївцями, не вірили у можливість національного відродження українського народу. Засуджуючи культивований попередньою генерацією письмовий бурлеск (хоч не завжди самі перемагаючи традиційний нахил до просторікування), харківські романтики нагадували, за словами П. Куліша, українській освіченій верстві, що «в неї є рідна мова не на те тільки, щоб вилаяти неретельного мужика».

Виявом цього нового ставлення до народу були «Книги битія українського народу», написані пізніше, після переходу М. Костомарова до Києва, в яких уперше проголошено ідею українського месіянізму, хоч сам автор їх був досить хиткий у своїх національно-політичних поглядах.

Ізмаї́л Іванович Срезне́вський (1 (13) червня 1812, Ярославль, Російська імперія —9 (21) лютого 1880, Петербург, Російська імперія) — філолог, славіст, історик, палеограф, український письменник. Видав фольклорні та історичні матеріали.

Протягом1839—42 з науковою метою і у зв'язку з підготовкою до професорського звання із славістикив і дві дав рядслов'янських земель. У 1842 став першим професором-славістом у Харківському університеті, де читав курси з історії та слов'янських мов. У 1846, захистивши дисертацію «Святилища и обряды языческого богослужения древних славян по свидетельствам современным и преданиям», став першим у Росії доктором слов'янської філології. Протягом 1847—80 —професор кафедри слов'янознавства Петербурзького університету. З 1851 — екстраординарний, а з 1854 — ординарний Петербурзької АН.

61.Одеське товариство історії і древностей. А. О. Скальковський.

Одеське товариство історії і старожитностей — науково-археологічне товариство міста Одеси, яке досліджувало історію земель південної частини України і Криму і мало право на археологічні розкопки. Товариство припинило свою діяльність в роки громадянської війни. 25 березня 1839 р. засноване за проханням Михайла Семеновтча Воронцова, тодішнього генерал-губернатора Новоросійського та Бесарабського. Напрямки діяльності товариства: Збирання, описування й збереження усіх залишків старожитностей, віднайдених в Причорноморському краї, або тих, що мають до них відношення. Відшукувати, розбирати і пояснювати документи й акти, що мають до неї відношення. Критично досліджувати дані давніх авторів про ці місцевості та визначні місця, а також відшукувати їхні сліди в сучасності. Готувати дані для майбутньої історії краю, збирати точні дані про його сучасний стан уплані географії та статистики. аналізувати друковані російською та іноземними мовами твори, що мають таку ж тематику, і робити висновки про їхню вартість. Публікувати підсумки своєї діяльності для доведення до суспільства. Товариство з 1844 р. почало друкувати (російською) " Записки Імператорского Одесского общества истории и древностей ". За період з 1844 по 1919 вийшло з друку 33 (тридцять три) томи . З 1960 року видання відновлене. Аполло́н Олекса́ндрович Скалько́вський (* 1 (13) січня 1808, Житомир — †28 грудня 1898 (9 січня 1899), Одеса) — український та російській історик, архівіст та статистик польського походження.Автор численних праць з історії й економіки Південної України XVIII—XIX століть Історичні праці Скальковського, не зважаючи на романтичний підхід, певну ідеалізацію Запорожжя й шляхетське наставлення до історії гайдамаччини, завдяки документальній базі, зберігають свою вагу для історичної науки, особливо через те, що деякі цінні документи з історії Південної України та Запорозької Січі, які він використував, зараз втрачені. Зневажливе ставлення Скальковського до гайдамаків було затавровано Тарасом Шевченком у поезії «Холодний Яр». Також був автором публіцистичних статей, історичних романів («Кагальничанка», «Хрустальная балка», «Братья Искупители», «Мамай») тощо. У Петербурзі й Одесі зберігся цінний архів Скальковського, зокрема його досі не опублікований щоденник, розпочатий ще за студентських років, писаний спершу польською, а пізніше російською мовою.