Розділ ііі. Хвороби плодово – ягідних культур

2.1. Класифікація хвороб рослин.

Сучасна класифікація хвороб базується на певних принципах, основними з яких етіологічний. Ця класифікація поділяє хвороби, в залежності від причин, на дві групи - інфекційні й неінфекційні[20].

Інфекційні хвороби викликають різні збудники - патогени. Загальна ознака інфекційних захворювань - можливість передаватися від однієї рослини до іншої. Інфекційні хвороби поділяють на такі групи:

1. мікози - хвороби, що викликаються грибками. Це багаточисленна група захворювань із різною симптоматикою і динамікою розвитку;

2. бактеріози - хвороби, викликані бактеріями. Бактеріози, зазвичай, пов'язані із ураженням судинної системи;

3. актиномікози - захворювання, пов'язані із ураженням рослин актиноміцетами. Поширені значно рідше, ніж мікози і бактеріози;

4. вірози - численна група хвороб, що викликаються вірусами. Проявляютьсяу вигляді карликовості, деформації, мозаїк. У багаторічних рослин носять хронічний характер;

5. віроідози - хвороби, викликані віроідами. Ця група збудників виявлена порівняно недавно, відрізняється від вірусів відсутністю білкового компонента, підвищеною агресивністю і вірулентністю. Діагностика часто ускладена. Дають близьку до вірозів симптоматику;

6. мікоплазмози - збудниками цієї групи хвороб є мікоплазми - прокаріоти, які мають, на відміну бактерій, клітинну стінку та здатні довільно змінювати форму і товщину, витягуючись у досить тонкі нитки. Завдяки такій здібності мікоплазми проходять через бактеріальні фільтри і порівняно довго ототожнювалися з вірусами;

7. хвороби, викликані квітковими паразитами.

Неінфекційні хвороби з’являються у результаті несприятливих для рослин умов вегетації і нездатні передаватися від рослини до рослини. Класифікація розрізняє хвороби, які викликані:

1. несприятливими метеорологічними умовами - зниженими або підвищеними температурами, посухою, перезволоженням тощо;

2. несприятливими грунтовими умовами - реакцією середовища, наявністю токсичних для рослин речовин, неоптимальним механічним складом та іншими відхиленнями від оптимуму;

3. несприятливими умовами мінерального харчування - захворювання, тісно пов'язані з грунтовими умовами, але виділені в окрему групу у зв'язку з специфікою етіології і симптоматики. Пов'язані з голодуванням рослин у відношенні різних елементів і входить у предмет вивчення агрохімії;

4. застосуванням пестицидів(ятрогенні хвороби).

Існує й низка допоміжних класифікацій, заснованих на наступних параметрах:

• за рівнем локалізації хвороби - місцеві (локальні) і спільні (дифузійні). Неінфекційні хвороби, зазвичай, загальні; інфекційні - місцеві (іржа, борошниста роса), і загальні (фітофтороз);

• за тривалістю розвитку - гострі (протікають протягом одного періоду вегетації) і хронічні (розвиваються протягом кількох років, зазвичай, на багаторічних рослинах);

• за здатністю уражати рослини у певній фазі розвитку - хвороби сходів, хвороби розплідників (в садівництві), хвороби дорослих рослин;

• за ураженими органами - хвороби коренів, хвороби стебел, хвороби листків тощо;

• за ураженням груп культур - хвороби злаків, хвороби картоплі, хвороби овочевих культур, хвороби плодових культур тощо.

Якщо для загальної фітопатології основною є перша (етіологічна) класифікація, то для сільського господарства - остання.

В.А. Чулкіною та іншими (1987 р.) запропонований принципово новий підхід до класифікації хвороб за способом передачі й поширення інфекції - епіфітотіологічна класифікація. Відповідно до цієї класифікації всі хвороби об'єднують у чотири групи, кожна з яких включає кілька підгруп.

1. Грунтові (кореневі) інфекції. Головне значення в циклі розвитку збудника і зараження рослин мають грунт і рослинні залишки, де збудники зберігаються. Виділяються грунтово - насіннєві інфекції, грунтово – повітряні, грунтово–повітряно–насіннєві.

2. Повітряно - крапельні (листково - стебельні) інфекції. Особливість захворювань - сезонна передача збудників повітряними течіями і краплями дощу: повітряні інфекції (іржа, борошниста роса); крапельно-повітряні (септоріози смородини, груші, антракнози смородини, малини,

винограду та інших.); повітряно-насіннєві (сітчаста плямистість ячменю, кутаста плямистість огірків та інших.); крапельно-насіннєві (бактеріальний рак томатів та інших.).

3. Насіннєві інфекції. Особливість збудників - пряма їх передача від батьківських рослин до дочірніх через посівний матеріал: типові насіннєві інфекції (сажка пшениці); контактно-насіннєві (тверда сажка жита, вівса).

4. Трансмісивні інфекції. Особливість - сезонний характер передачі переносниками, переважно вірусні інфекції: типові трансмісивні інфекції (махровість смородини та інших.); трансмісивно-насіннєві (мозаїка цибулі і ін.); трансмісивно-контактні (смугаста мозаїка злаків); трансмісивно-контактно-насіннєві (мозаїчне закручування листків картоплі)[24].

Отже, згідно даного етіологічного принципу виділяють інфекційні і неінфекційні хвороби. Існує також низка допоміжних класифікацій. За способом передачі й поширення інфекції виділяють чотири групи хвороб: грунтові, повітряно – крапельні, насіннєві та трансмісивні інфекції