7 Законів духовного життя

1. Щодня, щогодини, щосекунди вчитись любові – всеохоплюючої, щирої, мудрої, що зрікається себе. Вчитись любити все живе – себе, навколишніх людей, природу, свою країну, планету, не вимагаючи нічого навзаєм.

2. Завжди пам’ятати, що поруч інші люди і будь-яка дія чи бездіяльність зачепить їх і змінить: як мінімум – настрій, як максимум – життя. Ніколи не робити іншим того, чого не побажаєш собі, не використовувати людину як засіб.

3. Звершувати кожну дію свідомо. Шукати радість і смисл навіть в простих повсякденних справах: ходьбі, розмові, роботі. Це подарує відчуття справжнього наповненого життя.

4. Вміти брати на себе відповідальність, починаючи від результатів дрібних вчинків і закінчуючи життям. Доля людини – в багато чому наслідки її власних дій.

5. Щодня трудитись над змінами в собі. Вчитись жертвувати своїми бажаннями і амбіціями заради інших. Намагатись стати чистіше, добріше, милосердніше, розвинути розум, серце і тіло.

6. У всьому шукати гармонію. Істина, як правило, знаходиться між крайностями.

7. Втілювати свої думки про духовне у вчинки: допомагати конкретним людям конкретними справами, адже духовність – це не розмови про вічне і недосяжне.

2.2 Життєво-духовні кризи особистості і методи їх подолання

Людина має свій неповторний світ, який будується, змінюється, вдосконалюється протягом усього життя. Вона долає життєвий шлях від дитинства до юнацтва, від зрілого до старечого віку, неодноразово починаючи все спочатку, шукаючи нову траєкторію руху, змінюючи життєвий задум. Коли останній опиняється під загрозою, коли руйнується – частково чи майже дощенту – стара світобудова, людина переживає життєву кризу. Все треба переглядати, відмовляючись від звичних уявлень про цінності, ідеали, смисли, Чи таким я був? Що я можу про себе сказати зараз? Ким маю стати у майбутньому? Як жити далі? Навіщо все це? Криза – це завжди запитання. Вона неодмінно внесе корективи в духовність людини, яка переживаючи її, опиняється на роздоріжжі, гостро відчуває, що потрібно шукати новий шлях, обирати незвичний, не знайомий досі напрямок руху.

Життєві кризи індивідуальності нероздільно пов’язані з проблемами у сфері духовного життя: часто нездоровий егоїзм, аморальні цінності, нездатність проявити свої почуття, простягнути руку допомоги ближньому стає поштовхом до виникнення симптомів поглиблення кризи особистості.

«Криза» у перекладі з грецької – рішення, поворотний пункт, вихід. Це тривалий глибинний конфлікт із приводу життя в цілому, його смислу, головних цілей та шляхів їх досягнення. Зовнішні умови, що провокують кризу, мають знайти підготовлений ґрунт. Чим більш напруженими стають внутрішньоособистісні суперечності, тим менший за силою потрібен поштовх ззовні, котрий дає початок кризовому станові. Саме криза завжди створює умови для усвідомлення загального життєвого задуму, для пильного погляду на своє минуле, теперішнє і майбутнє. У такому стані людина починає бачити своє життя без прикрас, у жорстокому світлі реальності.

Несприятливі обставини знайомі кожному, соціальних струсів сьогодні забагато. Однак, несхожі індивідуальності переживають однакові екстремальні ситуації зовсім по-різному. Навіть та ж сама людина, що торік сприймала якусь неприємність досить легко, тепер може переживати подібну колізію як особисту катастрофу. Інтенсивність соціальних катаклізмів для кожного є різною – залежно від досвіду, загартованості щодо випробувань, загального песимістичного чи оптимістичного погляду на життя в цілому.

Виділяють три ступені кризи: поверхову, середньої ваги і глибинну.

Поверхова криза проявляється у зростанні неспокою, тривоги, роздратування, нестриманості, незадоволеності собою, своїми діями, планами, відносинами з оточуючими. Відчувається розгубленість, напруженість, очікування нещасливого розвитку подій. Виникає байдужість до всього, що хвилювало, втрачаються колись стійкі інтереси, звужується їх спектр. Апатія безпосередньо впливає на зниження працездатності.

Криза середньої ваги виявляється у відчутті безсилля перед тим, що відбувається. Все падає з рук, втрачається можливість контролювати події. Всі навколо лише дратують, особливо найближчі, котрі мусять терпіти спалахи гніву та каяття. Діяльність, яка завжди була легкою, звичною, потребує значних зусиль. Людина втомлюється, стає сумною, песимістично сприймає світ. Залежно від індивідуальних особливостей можуть виникнути агресивні реакції. Всі ці симптоми утруднюють контакти, звужують коло спілкування, сприяють зростанню відчуженості.

Глибинна криза супроводжується почуттям безнадійності, розчарування в собі та інших. Гостро переживається власна неповноцінність, нікчемність, непотрібність. Людина впадає у стан відчаю, який змінюється апатією чи почуттям ворожості. Поведінка втрачає гнучкість, стає ригідною. Людина вже неспроможна спонтанно виявляти свої почуття, бути безпосередньою і креативною. Вона заглиблюється в себе, ізолюється від рідних і знайомих. Усе, що її оточує, здається нереальним, несправжнім. Смисл існування втрачається.

Кожна криза – це завжди несвобода, вона обов’язково буде тимчасовою перешкодою у духовному розвитку, самореалізації.

Стратегії розв’язання життєво-духовної кризи. Досить типовою «технікою» є так зване «порівняння, що йде донизу». Людина порівнює себе з людьми, що потрапили у ще гірші умови, яким набагато важче. Особливо ефективною ця стратегія стає, коли перед очима людини постають сила духу і бажання боротись тих, в кого ще важчі обставини.

Поширеним прийомом є «передбачений сум», який дає змогу психологічно підготувати себе до нелегких випробувань і завчасно знайти засоби відвертання нещасливих поворотів долі.

Відомим прийомом зміни ставлення до кризової ситуації є «позитивне тлумачення» неприємних переживань. У скрутних обставинах можна навчитися ідентифікувати себе з тими, хто, як здається, ніколи не знав лиха, із «щасливчиками». Це стратегія «прийняття ролі», котрий допомагає відчувати себе сильнішим, успішнішим, впевненішим. Але дослідження доводять, що тривале виконання ролі, яка не є характерною для людини, викликає помітні зміни і особистісних установках та цінностях.

Серед конструктивних життєвих стратегій є й стратегія «відходу». Людина відмовляється від привабливих пропозицій, уникає службових підвищень, відчуваючи, і яку кризу вона може потрапити, якщо погодиться.

До деструктивних стратегій слід віднести наркоманію, алкоголізм, суїцид альні наміри та дії. Вони демонструють неспроможність особистості витримати випробування, необхідність допомогти ззовні.