- •2. Поняття ментальності та національного характеру. Архетипи української культури.
- •4. Ранні форми культури на українських землях (від найдавніших археологічних культур до антів).
- •7. Міфологія давніх слов’ян; культи, обряди, свята.
- •10. Запровадження християнства і його вплив на розвиток культури Київської Русі.
- •13. Архітектура Київської Русі. Собор святої Софії.
- •15. Становлення освіти і наукових знань в Київській Русі. Організація книжної справи.
- •23. Мистецтво українського ренесансу (XV - перша половина XVII ст.).
- •33. Барокова архітектура. С. Ковнір. І. Григорович-Барський.
- •34. Еволюція музичного мистецтва. А. Ведель, м. Березовський, д. Бортнянський
- •36. Філософська та літературна творчість г.Сковороди.
- •37.Становлення нової української літератури. Творчість і.Котляревського
- •44.Архітектура України хіх ст.
- •49. Театр Леся Курбаса та світоглядний зміст його художніх інновацій
- •54. Феномен «шістдесятників» та його світоглядне значення
- •55.Розвиток архітектури у другій половині хх ст.
- •56. Розвиток української професійної музичної культури в Україні у хх ст.
- •57. Українська поп-музика 1960-х – 1980-х рр. Творчість в. Івасюка.
- •58.Український театр у хх ст.
- •59. Тенденції розвитку української кінематографії у хх ст. Феномен українського поетичного кіно.
- •60. Проблеми розвитку культури в незалежній Україні.
57. Українська поп-музика 1960-х – 1980-х рр. Творчість в. Івасюка.
1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли композитори, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Ґодзяцький, Володимир Губа. Центральною фігурою в цій групі був дириґент Ігор Блажков. В подальшому кожен з композиторів пішов своїм шляхом в мистецтві, а неформальна група розпалася.
В ці ж роки продовжують працювати композитори Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії Б. Лятошинського. У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори, що розширили традиційну для української музики пізньоромантичну стилістику за рахунок новітніх прийомів європейського модернізму - М.Скорик, Є.Станкович, І.Карабиць, В.Бібік та інші.
Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного життя стала постановка опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» у Києві 1965 року.
Паралельно досягає свого розквіту радянська естрада. Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100 пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року.
Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949–22.05.1979) — видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні.
1964 Пише свою першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створює вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка». 1966 Під псевдонімом Весняний надсилає на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш поета Віктора Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії.
Серед композиторів-піснярів цих років також О.І. Білаш, В. Верменич, пізніше — І. Карабиць. Популярність завоювали естрадні виконавці — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор Білозір, Тарас Петриненко, Алла Кудлай та інші. Паралельно започатковувалися і типово модерні музичні та музично-поетичні проекти, серед яких сатиричний театр «Не журись!» В.Морозова (1970-і рр.), гурт «Мертвий півень» та рок-бардівська група «Плач Єремії» (друга половина 1980-х рр.).
58.Український театр у хх ст.
До революції існував лише один стаціонарний український театр – трупа Миколи Садовського. У 1918 р. в Києві було створено Український національний театр, до складу якого увійшли Іван Мар’яненко, Лесь Курбас, Микола Садовський, Панас Саксаганський та ін. актори. За фінансової підтримки уряду українські вистави йшли в театрах Києва, Чернігова, Полтави, Житомира, Катеринослава; видавався тижневик «Театральні вісті». 1918 р. було засновано Український театр драми та опери (керівник Микола Садовський).
Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму.
Формується ряд визначних театрів: імені Т. Г. Шевченка в Києві (режисер Л. Захаров), Імені І. Я. Франка (керівник Г. Юра), створений 1920 р. у Вінниці, з 1926 р. -— у Києві, «Березіль» (керівник Лесь Курбас) з 1926 р. — в Харкові. У 1920 р. в республіці нараховувалося 45 театрів, у 1940 — 140 та понад 40 — пересувних (робітничо-селянських). Однією із найяскравіших театральних зірок тих часів був Лесь Курбас, енциклопедично освічений режисер-новатор. Він сміливо запроваджував нові ідеї та форми західноєвропейської культури. На сцені театру "Березіль" виступали видатні майстри - А. Бучма, М. Крушельницький, О. Мартиненко, П. Саксаганський, Ю. Шумський.
Л.Курбас у своїх творчих пошуках намагався синтезувати здобутки класичної європейської драматургії і традиції українського театру. у 1922 р. створив «Березіль» – мистецьке об’єднання групи акторів колишнього «Молодого театру». Це був своєрідний експериментальний центр, що мав на меті синтетично об’єднати слово, рух, жест, музику, світло й декоративне мистецтво в один ритм, в одну театральну мову. У 1926–1933 рр. театр «Березіль» працював у Харкові.
Митець вперше в історії українського професійного театру розробив комплексну програму театральної реформи. Він вивів українське театральне мистецтво на світову арену. Наприкінці 1933 р. Л.Курбас був заарештований, а театр «Березіль» переформовано і перейменовано у Харківський державний драматичний театр ім. Т.Шевченка.
У 1925-1926 pp. уперше за всю історію України були створені національні театри опери і балету в Харкові, Києві та Одесі. Організовувалися також численні філармонії, оркестри, хорові капели, камерні ансамблі, оркестрові колективи. Були написані і поставлені перші українські балети.
У 40–50-ті роки у театрах працювали талановиті актори М.Литвиненко-Вольгемут, 3.Гайдай, М.Гриш-ко, І.Паторжинський, Г.Юра, Б.Гмиря, К.Хохлов, Ю.Лавров, М.Романов, А.Бучма, Є.Пономаренко, Ю.Шумський.
60-70-і роки Розвиток театрального мистецтва в Україні тісно пов’язаний з такими видатними майстрами сцени, як Н.Ужвій, В.Дальський, В.Добровольський, О.Кусенко, А.Роговцева, Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, А.Мокренко, М.Кондратюк, Є.Мірошниченко. Їх творчість характеризується високим професіоналізмом, новаторством, оригінальністю. Значних творчих успіхів досягли майстри сцени і кіно І.Миколайчук і Б.Брондуков.
За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.
