Алгло-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту (1956)

В 1956 р. президент Єгипту Г.А. Насер видав указ про націоналізацію Суепького каналу, що належав англійському і французькому капіталу. Єгипетськасторона також перекрила Акабсь-ку затоку і позбавила Ізраїль виходу в Червоне море. Англія, Франщя, Ізраїль вирішили збройним шляхом розв'язати складні проблеми взаємовідносин з Єгиптом. 29 жовтня 1956 р. ізраїльська армія розпочала наступ на Синайському півострові, 31 жовтня Англія і Франція завдали бомбових ударів по єгипетських містах, а через тиждень висадили свої війська на його території. Радянське керівництво зробило кілька офіційних заяв в 00Н, виступаючи на захист Єгипту, направило лідерам Англії, Франції та Ізраїлю послання, попереджаючи про свою готовність вступити в конфліктна його боці. Надалі це сприяло тісному зближенню Єгипту та. інших арабських країн з СРСР у військовій сфері. 7 листопада 1956 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію з вимогою припинити вогонь і вивести іноземні війська з території Єгипту.. Вздовж єгипетсько-ізраїльського кордону встановлюваласябуферна зона із перебуванням надзвичайних збройних сил ООН< які розвели воюючі сторони. Під контролем 00Н були евакуйовані війська Англії і Франції (грудень 1956 р.) та Ізраїлю (березенїД!й57 р.).

Після цієї вдйявіВІдбулася інтернаціоналізація близькосхідного конфлікту, проявилося прагнення міжнародних військово-політичних союзіВівТручатися в перебіг подій у регіоні й впливати на нього. Арабські країни почали шукати підтримки і допомоги в СРСР, Ізраїль - у країн Заходу на чолі з СІЛА.

Створення Організації визволеная Палестини

Поразки у війнах з Ізраїлем стали національною трагедією для арабського народу Палестини. Діючі партії та угруповання виявилися нездатними організувати й очолити маси в нових умовах, що склалися після створення Ізраїлю. У перші роки після

203

війни 1948-1949 рр. боротьба палестинців за свої права пішла на спад. Відбувалася переоцінка політичних та ідеологічних цінностей, спроби усвідомити причини національної катастрофи і зробити висновки. Знаходячись у вигнанні, значна частина палестинців активно включилася в економічне і громадське життя країн перебування - Єгипту, Сирії, Йорданії, Лівану, Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії, Лівії та ін. В арабських державах виникла нова палестинська інтелігенція - вчителі, лікарі, інженери, юристи, підприємці та ін. В кінці 50-х - на початку 60-х років почалося відродження палестинського національно-визвольного руху на новій основі. У боротьбу вступило нове покоління, яке виросло в умовах вигнання і вважало, що палестинський народ повинен відмовитися від пасивності і взяти вирішення своєї долі у власні руки, спираючись на допомогу арабських держав. У 1959 р. група молодих палестинців на чолі з Ясером Арафатом створила організацію ФАТХ (Рух палестинського національного визволення).

В 1964 р. в арабському секторі Єрусалима відбувся Палестинський національний конгрес, в роботі якого взяло участь 400 делегатів. Він проголосив створення Організації визволення Палестини (ОВП), затвердив Національну хартію і статут, прийняв рішення про формування армії. У Національній хартії визначалися мета і завдання національно-визвольного руху Палестини. Вона засуджувала сіонізм, оголошувала незаконним поділ Палестини На основі резолюції 00Н від 29 листопада 1947 р. і стверджувала, що тільки араби мають право створити державу в Палестині; Відповідальність за визволення Палестини від сіоністських окупантів покладалася на ОВП і «всю арабську націю». Єдиним засобом Досягнення мети визнавалася збройна боротьба. Відповідно до статуту ОВП всі палестинці вважалися її членами. Вищим органом ОВП була Національна рада Палестини, яка обиралась терміном на 3 роки. Її керівником став Ахмед Шукейрі. Для фінансування діяльності організації створювався Палестинський національний фонд, який формувався за рахунок внесків палестинців, пожертв, дарів різних об'єднань і окремих осіб, дотацій Ліги арабських держав і окремих арабських країн і т.д. Виникали збройні загони палестинського руху.

Організація визволення Палестини очолила свій народ у його боротьбі за самовизначення і створення національної держави. В той же час в її програмі містилися положення, які не могли знайти підтримки світового співтовариства, зокрема, знищення збройним шляхом Ізраїлю, створеного за рішенням 00Н. Цей підхід розцінювався як міжнародний тероризм. ОВП не дістала офіційного визнання у світі, хоча їй надавало допомогу багато держав. Палестинські екстремісти здійснили ряд терористичних

204

\ актів у країнах Заходу. Ізраїль на міжнародній арені постійно звинувачував ОВП у ворожих діях проти мирного населення, які не могла виправдати ніяка висока мета. Світова громадська думка насторожено оцінювала діяльність Організації визволення Палестини.