Запитання для самоконтролю

1. Проаналізуйте особливості визначення творчої волі автора.

2. Схарактеризуйте особливості вибору джерела основного тексту у творах закінчених і опублікованих автором.

3. Схарактеризуйте особливості вибору джерела основного тексту у творах закінчених, але не опублікованих автором.

4. Схарактеризуйте особливості вибору джерела основного тексту у творах не закінчених і не опублікованих автором.

Тема 4. Спотворення тексту

План

1. Цензурні спотворення.

2. Редакторські зміни.

3. Помилки при наборі чи переписуванні.

4. Авторські описки.

1. У творах художньої літератури минулого найпоширенішими є цензурні спотворення. Цензори видаляли з творів не лише те, що так чи інакше не співпадало з цензурними вимогами, але й те, що не задовольняло їхнім особистим релігійним, морально-етичним поглядам. При аналізі творів цензори завжди розмежовували «твори для легкого читання, які доступні більшості читачам» і «твори для людей, які досконало досліджують літературу». Серйознішим спотворенням піддавались твори першої групи.

Досліджуючи цензурні спотворення, у текстології враховують не лише офіційні цензурні правила, але й особливості історичної епохи, читацьке призначення твору, індивідуальну практику цензорів. Весь комплекс цих відомостей може допомогти у вирішенні складного питання про виявлення і виправлення в основному тексті цензурних спотворень.

Часто у практиці текстологічного дослідження трапляються факти автоцензури, тобто виправлення, зроблені самим автором. Подібні виправлення автор може робити, передбачаючи втручання цензури і, як наслідок, грубе спотворення або заборону усього твору. У текстології автоцензурні спотворення підлягають виправленню поряд із цензурними.

Засвідчувати цензурні спотворення можуть документальні джерела, але здебільшого доводиться порівнювати рукописні джерела з друкованими і у результаті виявлення різночитань з’ясовувати причини їх появи.

2. «Редакторами» для текстологів є не лише люди, що працювали у редакціях, і юридично мали право змінювати текст, але й друзі, родичі, помічники письменників, які вважали, що мають моральне право «покращувати» твір. У випадках з редакторами другої групи у текстологів більше труднощів, аніж з редакторами-професіоналами. Зазвичай автор протистояв редакторським виправленням, фіксував їх, повідомляючи про них у листах, щоденниках. Відомості про «домашнє» виправлення зазвичай не зберігаються.

Лише якісний, об’єктивний аналіз усіх матеріалів, пов’язаних з редакторським втручанням в текст, виявлення істинної редакторської правки допомагає виявленню редакторської правки. Необхідно познайомитися з характером взаємовідносин редактора і автора, з’ясувати суспільно-політичні і художньо-естетичні позиції того й іншого, встановити обставини роботи редактора над текстом: чи доручав автор йому цю роботу, чи вносив він певну правку самостійно чи в кожному окремому випадку погоджував її з автором, як автор оцінив роботу редактора, які робив зауваження тощо. Без з’ясування цих питань текстолог не може зробити правильні висновки про правомірність редакторських змін. Воля автора є вирішальним критерієм: істинно авторським є той текст, який істинним вважав автор. Виправляючи основний текст і встановлюючи таким чином текст канонічний, текстолог наближається до тексту, у якому виявилася авторська воля. Якщо автор доручав редактору правити текст і погодився з правками, то це воля автора і у текстології не можна її ігнорувати.

3. Однією з причин виникнення перекручень у тексті є помилки набору чи переписування.

Перш за все, необхідно наголосити на помилках переписувача. Поняття переписувача певною мірою умовне. Ним може бути і сам автор, який начисто переписує свій рукопис, друкарка, наборщик тощо. Процес переписування складається з чотирьох послідовних дій:

• прочитання тексту, що переписується;

• запам’ятовування уривка;

• внутрішнього диктанту;

• самого письма;

• переосмислення.

Кожному з цих дій переписувача притаманні свої типи помилок.

Походження помилок може бути досить складним: деякі виникають не в результаті одного переписування тексту, а як наслідок ряду нашарувань неодноразового переписування. Описки, пропуски, повтори при наступному переписуванні можуть бути потім вірно і невірно зрозумілі. Цим дуже ускладнюється вивчення історії тексту.

Помилки прочитання. Переписувач може погано знати характер почерку оригіналу, може не розібрати літери, що вийшли із ужитку. Помилка може бути викликана зовнішньою схожістю літер, що в слові змінюють зміст. Добре обізнаний читач читає слово не по літерах, а з’ясовуючи зразу загальний малюнок слова. Найбільш важливими для такого пізнання слова – початкові і кінцеві літери, а також розмір слова. Помилки прочитання найчастіше знаходяться всередині слова, при чому їх більше в довгих словах. Часто спостерігаються невірні прочитання форм слова: суфіксів, закінчень тощо (прочитати – прочитувати, помиляєтесь – помиляєшся).

У старих почерках (від ХІ – ХVІІІ ст.) переписувач може невірно прочитати або пропустити «ъ» та «и», неточно прочитати слово, поділити текст на слова.

У нових почерках помилок ще більше. Простежується така закономірність: чим новішим є почерк, тим складніший він для прочитання. Помиляючись, переписувач орієнтується на контекст, саме це й провокує помилку, невірно підказуючи знайоме слово та словосполучення.

Помилки запам’ятовування. Характер запам’ятовування прочитаного тексту різниться залежно від того, чи прочитується довгий текст, перш ніж записується, чи запам’ятовується короткими уривками. Найчастіше помилки запам’ятовування виникають тоді, коли переписувач намагається запам’ятати великі уривки, не маючи гарну пам’ять: часто змінюють форми дієслів (наблизився – наближався, читав – читай); пропускається другорядне, переставляються слова, пропускаються сполучники, робляться синонімічні заміни, модернізується старий текст тощо. Але коли ці зміни свідомі, викликані стилістичними чи іншими завданнями, – вони повинні утворювати систему.

Помилки внутрішнього диктанту. Переписуючи текст, переписувач внутрішньо промовляє те, що пише. Таким чином промовляння проникає у текст, що переписується. Звідси найтиповіші помилки: глухі приголосні замість дзвінких у кінці слів, прогресивні асиміляції та дисиміляції – уподібнення та розрізнення букви від розташованої в наступному складі (побібний замість подібний), регресивні асиміляції та дисиміляції – уподібнення та розрізнення букви від розташованої в складі, що передує даному (розручає замість розлучає).

Помилки написання в цілому (коли не зважати на вікові явища або патологічні відхилення) – рідші, ніж перші категорії помилок. До цього типу помилок відносяться: перестановка та повторення букв і складів, злиття складів та пропуск внаслідок з’єднання двох сусідніх однакових складів або букв (зане огражен замість зане не огражен, стрежаще е гоголем замість стрежаще его гоголем).

З’ясовування знаходяться на межі несвідомих помилок і свідомих змін у тексті і викликані переважно намаганням осмислити незрозумілі моменти (написан лазорем – написан Лазарем). Ці помилки виникають найчастіше на першій стадії переписування – при прочитанні тексту оригіналу. Це найпоширеніша група помилок, їх важко виявити. Тільки порівнюючи різні списки, їх можна виявити. З’ясовування незрозумілого для переписувача тексту або помилок оригіналу дуже заплутують вивчення історії тексту у тих випадках, коли текстолог класифікує списки, що дійшли до нас, по їхнім помилкам. З’ясовуючи та осмислюючи зіпсований текст, переписувач дуже часто виправляє вірно, так, як це було у первинному тексті. Таке вірне прочитання, що знову виникає, ускладнює роботу текстолога зі з’ясовування генеалогії списків. Грамотний переписувач, таким чином, стає ворогом текстолога. Не краще стає і тоді, коли переписувач, що виправляє текст, робить це погано. Погане виправлення веде до подальших його виправлень.

З точки зору текстолога хорошим є той переписувач, який точно копіює оригінал з усіма його помилками.

Під час переписування на машинці виникають переважно ті самі помилки, що і при переписуванні від руки, але бувають і специфічні, які виникають від особливостей розташування клавіш – рука може вдарити не по тій клавіші (найчастіше всередині клавіатури), заміни сусідніх літер місцями, відсутність кінцевих букв тощо. Іноді в машинці не вистачає деяких букв і знаків, а переписувач забуває поставити їх потім від руки ( відсутній знак питання, твердий знак), іноді діє підсвідомість (духи замість души, оплата замість відплата).

Переписування на машинці відбувається швидше, тому й помилок більше.

Під час набору наявні всі помилки прочитання, запам’ятовування, внутрішнього диктанту, що й під час переписування. Але помилки набору пов’язані з технікою набору, що може бути ручним і машинним. Під час ручного набору велика кількість помилок відбувається через особливості розташування літер у набірній касі: рука наборщика може попасти випадково у сусіднє відділення каси, витягти та вставити у верстатку не ту літеру, що треба, а близьку по розташуванню. Також набірна каса може бути засмічена «чужими» буквами (під час розбирання попереднього набору). Помилки, що є в надрукованому тексті дуже небезпечні тому, що надруковане слово є авторитетним для читача.

4. Описками автора у текстології вважають ті його помилки, що не могли входити у його наміри, тобто йдеться не про помилки автора по суті змісту тексту – логічних, фактичних, стилістичних та ін., а лише про механічні помилки запису. Тому під виправленням авторських описок розуміють приведення тексту у відповідність не сучасним уявленням про певне явище, а тому, що хотів написати автор, але чомусь не зміг. Переважно – це явні графічні дефекти написання: переставлені чи граматично неузгоджені у реченнях слова, пропуски слів, необхідних по смислу, недописані закінчення слів тощо.

До авторських помилок належать помилки в написанні імен персонажів, які зустрічаються навіть в закінчених і опублікованих творах. Якщо текст був надрукованим, такі помилки не виправляються, лише наголошується на них у коментарях. Не виправляються також зміни, зроблені автором у цитатах з інших творів: автор цитував думку, точність цитати від нього не вимагається.

Отже, фактичні неточності, свідомо чи несвідомо введені автором у текст, повинні залишатися без змін.