2.4. Правила призначення покарання за наявності певних обставин, що пом’якшують покарання

Стаття 69-1 КК України, втілюючи принцип гуманізму та ідею формалізації призначення покарання, конкретизує вплив пом’якшуючих та обтяжуючих обставин на обрання міри покарання. Включаючи цю статтю до КК, законодавець мав на меті стимулювати позитивну посткримінальну по­ведінку осіб, які вчинили злочини, полегшити розкриття злочинів і сприяти усуненню (мінімізації) їх негативних наслідків.

Підставою для застосування ст. 69-1 КК є сукупність таких чинників: 1) на­явність обставин, що пом’якшують покарання, передбачених п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 66 КК (йдеться про з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне спри­яння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди); 2) відсутність обставин, що обтяжують пока­рання; 3) визнання підсудним своєї вини. Встановивши таку підставу, суд не просто має право, а зобов’язаний призначити покарання, строк або розмір якого не може перевищувати двох третин максимального строку або розмі­ру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. Рішення про таке пом’якшен­ня покарання ухвалюється судом за відсутності підстав для звільнення осо­би від кримінальної відповідальності, регламентованого як ст. 45 КК, так і окремими заохочувальними нормами Особливої частини КК (наприклад ч. 4 ст. 212, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 КК).

Порівняння ст. 69 і ст. 69-1 КК дозволяє виокремити щонайменше такі від­мінності: 1) якщо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією, є правом суду, то врегульоване ст. 69-1 КК призначення покарання за наявності пом’якшуючих обставин - обов’язком суду; 2) наявність обтяжу­ючих обставин унеможливлює звернення до ст. 69-1 КК, однак не виключає застосування ст. 69 КК; 3) якщо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією, пов’язується передусім із тими пом’якшуючими об­ставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину (інші пом’якшуючі обставини враховуються як показник характеристики особи), то для застосування ст. 69-1 КК мають значення лише ті прямо перелічені у п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 66 КК пом’якшуючі обставини, які характеризують особу винного і на ступінь тяжкості вчиненого злочину не впливають.

У фаховій літературі зроблено висновок про те, що порівняно зі ст. 69-1 ст. 69 КК покращує правове становище того, кому призначається покарання⁴⁹, і загалом з таким висновком варто погодитись. Адже ст. 69 КК може бути за­стосована при встановленні більш широкого кола пом’якшуючих обставин і навіть за наявності обтяжуючих обставин, а передбачений нею вихід за мі­німальну межу покарання, визначену санкцією, є для особи більш сприятли­вим правовим наслідком, ніж здійснюване на підставі ст. 69-1 КК зниження тільки максимальної межі покарання, встановленої санкцією.

Водночас зіставлення ст. 69 і ст. 69-1 КК з точки зору їх впливу на правове становище винного позбавлене однозначності, оскільки: 1) передбачений ст. 69-1 КК обов’язок суду пом’якшити покарання винному - це для остан­нього явно краще, ніж вказане у ст. 69 КК право пом’якшити покарання, яким суд з різних причин може і не скористатись; 2) виконання вимоги ст. 69-1 КК про те, що покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого від­повідною санкцією, в деяких випадках може мати своїм наслідком вихід за найнижчу межу покарання, визначену санкцією.

Буквальне тлумачення ст. 69-1 КК дозволяє стверджувати, що ця стаття підлягає застосуванню лише у тому разі, коли встановлено наявність що­найменше 2 пом’якшуючих обставин із числа зазначених у п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 66 КК. Наприклад, це може бути з’явлення із зізнанням і добровільне усунення заподіяної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне від­шкодування завданого збитку. Принагідно зверну увагу не неточність назви ст. 69-1 КК, адже у ній ідеться про врахування не всіх, а лише деяких обста­вин, що пом’якшують покарання.

Точка зору, згідно з якою ст. 69-1 КК застосовується за наявності хоча б од­нієї з відповідних пом’якшуючих обставин⁵⁰, не ґрунтується на чинному кри­мінальному законі, однак вказує на можливий шлях його вдосконалення. До речі, ст. 62 КК РФ, присвячена призначенню менш суворого покарання за на­явності ознак дійового каяття, підлягає застосуванню і тоді, коли має місце хоча б одна з відповідних пом’якшуючих обставин⁵¹.