2.6. Правила призначення покарання неповнолітнім

Специфіка підходу до призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочини, відображена в ст. 103 КК.

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд має, в першу чергу, керуватися загальними засадами призначення покарання, викладеними у статтях 65-67 КК та обов’язково враховувати такі положення: 1) умови життя та виховання неповнолітнього; 2) вплив дорослих; 3) рівень розвитку неповнолітнього; 4) інші особливості особи неповнолітнього⁵⁹.

Врахування умов життя та виховання неповнолітнього включає оцінку матеріального становища сім’ї, взаємовідносини в сім’ї, з якою проживає неповнолітній, наявність та поведінку батьків, виконання ними обов’язків по вихованню неповнолітнього, наявність сварок, бійок, інших негативних проявів грубості, жорстокості до неповнолітнього; ставлення неповнолітнього до свого найближчого оточення, оцінка поведінки його оточення, умов та способів проведення дозвілля, канікул неповнолітнім; оцінка якості організації навчально-виховного процесу в навчальному закладі, де навчався неповнолітній, ставлення до нього з боку педагогів та колективів.

Врахування впливу дорослих включає з’ясування їх негативного впливу на неповнолітнього, можливе залучення до вчинення ним злочину. ПВСУ в постанові від 27 лютого 2004 р. №2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" зазначає (абз. 2 п.1): «Суди також повинні з’ясовувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного злочину те, що дорослі втягували його в антигромадську діяльність". В абз.1 п.2 постанови йдеться, що у справах про втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність суди мають перевіряти, чи зазначено чітко й конкретно у постановах про притягнення як обвинуваченого та в обвинувальних висновках, у чому саме полягало втягнення, його форми та способи, а якщо дорослий вчинив злочин у групі з неповнолітнім, - роль кожного з них. В абз.1 п.19 постанови зазначається, що суди мають зважено підходити до призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочин внаслідок втягнення їх у злочинну діяльність дорослими, і враховувати, що зазначена обставина, як правило, свідчить про меншу суспільну небезпечність цих неповнолітніх порівняно з тими, які вчинили такі ж злочини без впливу дорослих⁶⁰.

Рівень розвитку неповнолітнього – це відповідність ступеня розвитку неповнолітнього його віку, досягнутому в момент вчинення злочину, його розумовим здібностям, культурним та духовним запитам. Рівень розвитку характеризується станом мисленневої, пізнавальної діяльності, запасом знань, параметрами емоційно-вольової сфери тощо неповнолітнього.

Врахування інших особливостей особи неповнолітнього включає риси характеру, наявність і вираженість особливостей характеру (підвищена збудливість, неврівноваженість, схильність до неадекватних реакцій), поведінка у несприятливих для неповнолітнього умовах; ставлення до суспільних цінностей і існуючих у суспільстві вимог щодо правил поведінки, готовність до їх сприйняття і коригування своєї поведінки, здатність до самооцінки свого поступку, тощо.

Ці обставини мають враховуватись судом при виборі міри покарання та ступеня його тяжкості (як і при вирішенні інших питань, зокрема, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності чи від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Як показують дані педагогіки та психології, а також судова практика, є суттєва особистісна різниця між неповнолітніми віком 14-15 та 16-17 років, що теж має бути предметом уваги при розгляді кримінальної справи неповнолітнього.

Дійшовши висновку про необхідність призначення неповнолітньому реального покарання, суд має це зробити у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п.1 ч. 1 ст.65), виходячи з принципу його необхідності й достатності для виправлення особи та попередження нових злочинів (ч. 2 ст.65).

Вийти за межі санкції статті Особливої частини КК суд може при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків. Остаточне покарання у виді позбавлення волі в таких випадках не може перевищувати п’ятнадцяти років (ст.103)⁶¹.