24. Розкрийте зміст понять «культура діяльності», «культура спілкування». Поясніть, у чому специфіка методів формування у дітей культури спілкування.

Культу́ра спілкува́ння — частина культури поведінки людини у суспільстві.

Культура поведінки — сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

У процесі спілкування з розвитком мовлення з’являється можливість урізноманітнити зміст інформації, а у процесі навчання – користуватися різними засобами спілкування. В результаті збагачується його інструментальна сторона. Подальший розвиток спілкування можна уявити як поступове накопичення людиною культури спілкування на основі рефлексії та саморегуляції.

Культура – це здатність людини мислити, пізнавати себе і своє оточення. Саме наявність культури перетворює нас на гуманних, розумних, критично мислячих істот із моральними зобов’язаннями. За допомогою культури ми розрізняємо цінності і робимо вибір, шукаємо сенс існування.

Сукупність відповідних знань та вмінь в лінгвістичній та методичній літературі визначають як культуру мови . Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації до яких належать, наприклад, кінесіка и проксеміка. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного/вербального спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками “мовних стратегій” чи “стратегій спілкування” .

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культура мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох “рівнів”. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань.

У сучасній когнітивній лінгвістиці загальновизнаною є наявність загальної бази знань носіїв мови. До складу бази знань входять такі компоненти, як мовні знання (знання мови, принципів мовного спілкування) та позамовні знання (про контекст та ситуації, про адресат, про світ). Третій рівень – це культура мови, яка являє собою суму навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістична адекватність мови тощо. На цьому ж рівні знаходяться навички як правильного нормативного, так і виразного використання невербальних засобів комунікації. Четвертий рівень включає вміння планувати дискусію й керувати нею з метою здійснення мовного впливу на адресата.

Усе вищесказане дозволяє нам зробити наступні висновки:

1. Поняття “культура спілкування” розглядається як високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

2. Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування, які розрізняють за змістом, за метою, за засобами.

3. До рівнів культури мовного спілкування належать: а) високо розвинуті пізнавальні процеси; б) сукупність мовних та позамовних знань; в) сума навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістична адекватність мови тощо; г) вміння планувати дискусію й керувати нею для здійснення мовного впливу на адресата.

Культура діяльності дошкільника:

Чого не слід робити батькам:

- Перед вступом до школи змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, тривалих прогулянок, ігор у достатній кількості.

- Оцінювати все, що робить дитина, так, як слід оцінювати діяльність учня.

- Займатися із дитиною за програмою першого класу, підміняючи гру навчанням.

Що необхідно робити батькам:

- Прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, осмислювати побачене і почуте, узагальнювати та класифікувати.

- Навчити дитину долати труднощі, організовувати свою діяльність.

- Учити дитину конструктивно виявляти свої емоції та бажання, поважати думку інших, узгоджувати свої бажання з бажаннями оточуючих — дітей і дорослих.