1«Історія англійської літератури» і. Тена

Засновник культурно-історичної школи у літерату­рознавстві французький учений Іпполіт Тен (1828— 1893) у праці «Історія англійської літератури» виклав своє бачення завдань літературознавства. Художній твір він розумів як орга­нічну фіксацію «духу» народу в різні історичні моменти його життя.

Наріжною засадою цієї школи був детермінізм, який вишукує «причини» появи літера­турних творів, намагання за літературними фактами побачити їх невидимі першооснови.

Такими, на думку І. Тена, є раса (вроджений націо­нальний темперамент), середовище (природа, клімат, соціальні обставини) і момент (досягнутий рівень куль­тури, традиція).

У передмові до «Історії англійської літератури» Тен говорить про те, що в сучасній критиці «ніхто не ступив» далі і вірніше, ніж Сент-Бев: в цьому відношенні ми всі його учні.

За словами Сент-Бева, «Історія англійської літератури» є історією англійської раси і цивілізації «через її літературу». 

БІЛЕТ № 7

1«Три вступительнії проподаванія о руской словесности» я. Головацького (1848)

Це три пробні лекції у Льв. Ун-ті. В них порушує питання мови і літ. Гол. каже, що буде досліджувати мову і літ. народу що живе по 2 боки Збруча. Пит. Літ розглядає своєрідно. Каже, що укр. народ витворив літ яка здатна само розвиватися, хоч і має впливи рос. і пол. літ., але витворюється генієм укр. народу, тобто є самодостатньою. Називає твори які зявились на Надніпрянщині- Енеїда Наталка- Полт, Гулака-Артемовського, Квітки- Основяненка, «Русалку Дністрову».

Єфремов « Головацький пильно

дотримується історичного методу, розглядаючи долю рідного письменства од «словесності, котра розпочинається аж із прийняттям віри християнської”, до письменників — сучасників автора.»

1849- лекція «І. Котляревський»

«Наприкінці його студій ніби несподівано проскочила думка, що всі, з Котляревського

починаючи, українські письменники намагаються „висказати все народним малоруським

духом, малоруським словом, щоб відокремити його від книжного російського, виявити

самодостатнім. Для того, — додає професор українського письменства, — часом впадали

в другу крайність — простонародного недоречного (sic!) висловлення”»

БІЛЕТ № 10

2 Історіографія української літератури (початок хх ст.)

В цей період найбільше історіограф.досліджень на досить обширному матеріалі.Одна за одною зявл. визначальні праці. («Начерк історії укр. літ\» Б. Лепкого, «Історія укр письменства» С. Єфремова, «Історія укр. літ»М. Возняка, «Історія укрліт» М. Грушевського)

«Начерк історії укр літ – неповна іст. літ

1909- 1-й том від зародження укр. письменства до нападу татар на Русь.

2-й том до Івана Котляревського.

Лепкий працював і над 3-м томом свого начерку, але не заверш. І рукопис цього тому згорів у полум’ї 1 світ. війни. Він охоплював новітню літ. пізніше Лепкий не повертається до цього тому. Але 1930 – пол.. мовою дав свою інтерпретацію історії укр. літ – «Zarys literatury ukraińskiej».

У трактув. іст літ Лепкий ішов за схемою Груш.(періодизація)

У вступн. розділі до «Начерку іст укр. л» Лепкий задекларував намір написати естетичну іст літ. Тобто не виходить з позиції тракту віст літ як зміни сусп..-іст. формації, а в першу чергу як зміни ест. настроїв.

Така позиція викликала несприйняття з боку Єфремова.

С. Єфремов дискутує з Лепким у 1-у виданні «Іст» пише, що ест ідеї це далеко неповна частка ідей, якими має займатись література.

Л-ра- відображає нац. Ідеї, і основне завдання як історика літ зясувати як у творі нац. Літ втілювалась нац. ідея.

У концепції історії «національної літератури»

С. Єфремов продовжив традиції І. Франка, який вважав,що кожне національне мистецтво, живлячись іншонаціональними елементами, переробляє їх для потреб корінної нації.

«Історія укр письменства» С. Єфремова стала

«каноном» історії літератури. Вводить ті імена, назви худ. творів, які ніхто не міг обійти. Переважно всі письм. класики були предметом його досліджень (найб писав про Франка, Шевч., Лесю Українку)

«Історію українського письменства» С. Єфремов постійно доповнював,включаючи маловідомі матеріали , а то й ті, що з яв.перед виходом чергового тому(Праця мала 2 томи). На початку XX ст. праця витримала

чотири видання (1912, 1918, 1919, 1924).

Ця праця показує етап розвитку укр. ліературозн. поч. 20 ст.

Деякі літературознавці закидалт Єфр. що у його роботи стиль не наукової роботи, а публіцистичного викладу подій і ситуацій.

Після арешту 1928 р робота була заборонена на під радянській Україні. Всі користувались цією працею, ідеями , але ніхто не цитував.1991 – праця перевидана Елеонорою Соловей, набуває широкого поширення. І ще у 70-х рр. 20 ст заходами Горбача «Іст» була перевидана фототипічним способом.

«Історія укрліт» М. Грушевського вийшла у Києві 1925-26. Спершу 3т., потім 2. Робота незакінчена. Зараз знайдено і надрук. 6 том.

За інлектуальною насиченістю і вмінням розглядати явища культури займає важл. знач.

Коли вийшла не здобула широкого трактування. Не перевидавалася.

В 60-х рр. була видана за кордоном з передмовою Чижевського.

Найосновнішим є методологічна позиція де Груш розглядає іст літ як працю яка стос. І усної і писемної традиції.окремо не розглядає.

Хоча праця Єфремова вважається каноном укр. літ та за обгрунтуванням методол позиції праця Груш займ. важливіше знач. В рад час – 20-30 рр вона була в небутті. Видана уже в незал. Україні, в Києві з передмовою Кононенка.

«Історія укр. літ» М. Возняка

Вийшла у львові. Скл з трьох томів (1920, 1924, 1925). Це історія давньої літ як і у Груш.

Поєднує в собі ознаки і хрестоматії і історії літ. широке цитування першоджерел робить працю особливо затребуваною.

Возняк дає наукове трактування історико-літ фактів а не приблизне їх тлумачення.

Дослідник подає синхронно події які відбув після берест. Унії. Зумів показати як відб європ. реформація Церкви і який вплив це мало на реформацію в Україні.

Іст літ Возняка є найкращим підручником для вищих шкіл і гімназій.

Зокрема слід візначити ґрунтовний наук. апарат праці- синхроністичні таблиці:таблиці письменства давньої доби,перегляд релігійної полеміки, бібліографічні покажчики літ, покажчики змісту та списки ілюстрацій.

БІЛЕТ № 9