8. Правила змагань з бигу на середни дистанции. Орг змагань з бигу на середни дистанции в школи та кроссу. (День бигуна)

На старте спортсмены занимают свои позиции согласно жребию или местам, занятым на предыдущих этапах соревнований. При команде «на старт» («on your marks») занимают места у стартовой линии или в колодках (спринт). При команде «внимание» («set») готовятся к старту и должны прекратить всякое движение (команда применяется только в спринте). Команду «марш» даёт стартер выстрелом стартового пистолета, с которым на крупных соревнованиях соединён электронный таймер. [1]

В ходе бега спортсмены не должны мешать друг другу, хотя при беге особенно на длинные и средние дистанции возможны контакты бегунов. На дистанциях от 100 м до 400 м спортсмены бегут каждый по своей дорожке. На дистанциях от 600 м — 800 м начинают на разных дорожках и через 200 м выходят на общую дорожку. 1000 м и более начинают старт общей группой у линии обозначающей старт.

Выигрывает тот спортсмен, который первым пересекает линию финиша. При этом в случае спорных ситуаций привлекается фотофиниш и первым считается тот легкоатлет, часть туловища которого первой пересекла линию финиша.

На крупных соревнованиях при большом количестве участников старты проводятся в несколько кругов отсеивающих проигравших (либо по занятому месту либо по худшему времени).

Перед стартом спортсмены выстраиваются за 3 м от места старта согласно записи в протоколе. Стартер подает команду «На старт» и, когда спортсмены замерли, производит выстрел. При этом участники не должны касаться земли одной или двумя руками. Начало движения до старта считается фальстартом. Если после команды «На старт» спортсмен не займет стартовую позицию и не зафиксирует ее, а также будет мешать другим спортсменам, создавая шумовые и иные помехи, то это гоже может считаться фальстартом, за который спортсмен получает предупреждение, а при повторе подобных действий он снимается с соревнований.

Старт на 1500 м начинается с общей линии. Старт на 800 м проводится по своим дорожкам до выхода с первого виража, после чего бегунам разрешается перейти на общую дорожку. При беге по дистанции любой участник, который толкает соперника или мешает ему, подлежит дисквалификации. Рефери имеет право в этом случае потребовать повторения соревнования или разрешить спортсмену участвовать в следующем круге.

Счетчик кругов должен вести запись кругов, завершенных каждым участником в соревнованиях длиннее чем 1500 м. В соревнованиях на дистанции 5000 м и более должно быть назначено определенное количество счетчиков кругов под руководством рефери.О начале последнего круга лидеру подается сигнал гонгом.

9. Анализ техники штовхання ядра. Методика. Обладнання.

Штовхання ядра виконується однією рукою від плеча з розгону, обмеженого колом діаметром 213,5 см, у сектор кутом 40°. У вихідному положенні ядро знаходиться біля шиї, і за правилами змагань рука не повинна змінювати це положення до фінального зусилля. Під час штовхання забороняється відводити ядро за лінію плечей. Після закінчення штовхання спортсмен повинен залишитись в колі. Ядро може бути різної ваги, але в змаганнях (залежно від віку і статі учасників) застосовуються ядра певної ваги (3, 4, 5, 6, 7.260 кг). Дальність поштовху вимірюється від внутрішнього краю сегмента до сліду, який залишило ядро під час падіння. Дальність польоту ядра залежить від швидкості, яка надається йому під час вильоту. Тому необхідно розвинути найбільшу початкову швидкість, враховуючи обмеження, передбачені правилами змагань. Загальновизнаний спосіб розгону ядра - скік на нозі, однойменній штовхальній руці. Під розгоном розуміють рухи, які починаються махом лівої (правої) ноги, до моменту приземлення на ліву(праву) ногу. Штовхання ядра складається з таких частин: тримання ядра, підготовки до скоку, його виконання, фінальне зусилля. Тримання ядра. Ядро тримається на пальцях руки: вказівний, середній і безіменний дещо розведені, мізинець може бути зігнутим (рис.40). Великим пальцем і мізинцем ядро утримують від скочування у процесі штовхання. Перед поштовхом ядро притискається до шиї в ділянці надключичної ямки. Кисть повернута долонею вперед, лікоть зігнутий, відведений від тулуба. У вихідному положенні, спиною до напряму штовхання, лікоть виводиться вперед-вправо. Можливі деякі відмінності, які залежать від співвідношення плеча і передпліччя, від сили м'язів і вихідного положення. Проте ядро обов'язково повинно бути в контакті з шиєю спортсмена (рис.41).

Підготовка до скоку і його виконання. Перед скоком спортсмен стає біля задньої частини кола, права нога ставиться впритул до кола, а ліва (напівзігнута) відводиться назад на носок. Ліва рука витягується в напрямі вперед-вгору, ядро притискується до шиї. Погляд спрямовано в протилежну сторону щодо напряму штовхання ядра. Вихідне положення метальника перед скоком нагадує положення перед фінальним зусиллям і тому воно краще забезпечує підготовку до нього під час скоку. Однак в положенні стоячи спиною, розгін (скок) можна починати з більш глибокого нахилу тулуба вперед (рис.42).

Під час виконання розгону перед спортсменом стоїть завдання надати оптимальної горизонтальної швидкості тілу з ядром і набути вигідного положення для фінального зусилля. Крім того, необхідно створити умови для плавного переходу від розгону до фінального зусилля. Готуючись до скоку, штовхальник піднімається на носок правої ноги і переміщуючи на неї вагу тіла, піднімає ліву ногу назад-вгору в напрямі поштовху. Потім, нахиляючись вперед, він присідає на правій нозі, опускає ліву зігнуту ногу вниз або підводить її до правої ноги. Відразу ж за цим виконується мах лівою ногою у напрямі штовхання, який супроводжується відштовхуванням правою ногою і наступним скоком. Під час маху лівою ногою назад вага штовхальника знаходиться на правій нозі. В міру відведення лівої ноги назад він переміщується в тому ж напрямі, зберігаючи опору на правій нозі, стегна розводяться до кута 120° і більше. В цей момент штовхальник вже знаходиться у положенні, яке характерне для початку фінального зусилля. Після відштовхування правою ногою і підтягування гомілки скок завершується. Відштовхування правою ногою може виконуватись з перекатом на п'яту, нога випрямляється не повністю. Під час виконання скоку гомілка швидко підтягається. Швидке і повне підтягування гомілки - важлива умова своєчасного початку фінального зусилля й ефективнішого використання сили м'язів ніг. Мах лівою ногою дозволяє легкоатлету не тільки рухатись по колу з великою швидкістю, але й активніше опускати ліву ногу на грунт, що дуже важливо для своєчасного фінального зусилля. Права нога після скоку ставиться на носок і зберігає вихідний напрям стопи або розвертається дещо досередини. Після скоку спортсмен набуває проміжного положення, найбільш вигідного для прикладання зусиль до ядра по найбільшому шляху в фінальному зусиллі. Це положення характеризується оптимальним нахилом тулуба у напрямі, протилежному штовханню і розміщенню ваги тіла на правій зігнутій нозі, що дозволяє віддалити ядро від точки ймовірного вильоту. Під час скоку з моменту відриву правої ноги до приземлення на обидві ноги тулуб дещо змінює своє положення - розгинається. Безопорна частина розгону триває 0.08-0.12 с. Після скоку стопа правої ноги ставиться з носка в центрі кола, а ліва також з носка біля сегмента приблизно на 0,5 стопи - ліворуч від діаметра кола, такий напрям стопи зберігається до кінця поштовху ногою. Проте існують варіанти розміщення правої ноги відносно центра кола. Фінальне зусилля. Швидкість вильоту ядра прямо залежить від довжини шляху й обернено від часу прикладання зусиль до ядра. Тому спортсмен повинен концентрувати вольові зусилля на виконанні штовхання з максимальним прискоренням і найдовшим шляхом. Для цього необхідно швидше опустити ліву ногу на опору і фінальне зусилля виконати з двохопорного положення ніг. Виштовхуванню ядра передує розгін-скок. Тиском правої ноги штовхальник повертає таз (до 186°), просуваючи його вперед. Відбувається «скручування» тулуба, в процесі якого розтягуються великі групи м'язів, що беруть участь у наступній роботі, створюючи потенційну енергію. Після розтягування м'язів, використовуючи їх еластичність, штовхальник повинен швидко повернути плечовий пояс і розгинаючи праву руку, виштовхнути ядро під потрібним кутом 40±2°. Всі ці складні рухи виконуються спортсменом за 0.4 с. Внаслідок активної роботи ніг випереджувальний поворот таза супроводжується активним рухом лівої руки вгору і веде до розтягування м'язів плечового пояса та «відставання» ядра. Ця частина заключного зусилля («захват» ядра) закінчується в момент, коли спортсмен стає боком у напрямі штовхання. В цій позі ліва рука і плече знаходяться вище правого плеча. Ядро знаходиться нижче і проектується через праве коліно ближче до правої ступні. Прискорення фінального зусилля продовжується швидким поворотом вліво грудьми вперед-вгору та супроводжується активним розгинанням і поворотом обох ніг. Ці потужні і швидкі рухи ведуть до ще більшого «відставання» ядра і напруженого розтягування м'язів: велико-грудинного, дельтовидного, згиначів кисті і пальців. Права сторона таза просувається вперед, що дуже важливо для далекого виведення вперед-вгору правого плеча і наступного за ним випрямлення правої руки, яка завершується хлистоподібним рухом кисті і пальців. Випрямлення руки узгоджується з максимально швидким випрямленням ніг і відведенням лівої руки назад-вниз. Ядро повинно відокремитись від руки в найвищій точці над сегментом або за ним. Важливе значення має положення голови. З моменту постановки лівої ноги погляд поступово переміщується вперед-вгору в напрямі поштовху. Деяке відхилення голови назад сприяє підсиленню розгинального рефлексу. Після вильоту ядра відбувається активна перестановка ніг стрибком: права нога ставиться біля сегмента, а ліва відводиться назад. Це дає можливість штовхальнику набути стійкого положення. На сьогоднішній день широко використовується спосіб штовхання ядра з повороту. В цьому способі поворот виконується з вихідного положення, стоячи спиною до напряму штовхання. Фаза фінального зусилля у штовханні ядра з повороту виконується так, як після скоку, але при значнішому обертанні тіла за інерцією, яке викликає обов'язкову зміну ніг стрибком.

Характерні риси штовхання ядра 1. Штовхання виконується з кола діаметром 213.5 см в сектор з кутом 40°. 2. Вага ядра у жінок 4 кг, у чоловіків –7.260 кг. 3. Штовхання складається з тримання ядра, підготовки до скоку, його виконання та фінального зусилля. 4. Вся вправа виконується за 0,8 с: скок – 0,45 с; фінальне зусилля – 0,35 с. 5. Швидкість переміщення штовхальника 2 м/с. 6. Довжина скоку 90-95 см, тривалість безопорної частини – 0,08-0,12 с. 7. Швидкість вильоту ядра 13 м/с (при поштовху на 19 м). 8. Довжина шляху впливу на ядро в фінальному зусиллі – 1,8 м. 9. Кут вильоту - 40±2°.

Методика навчання Завдання 1. Створити уяву про техніку штовхання ядра з розгону скоком. Засоби: 1. Ознайомити зі снарядом і правилами виконання штовхання на змаганнях. 2. Пояснити і показати штовхання та «скоку» з кола, демонструючи кінограми, кінокільцівки, плакати та ін. Методичні вказівки. Навчити техніці штовхання ядра можна всіх учнів, незалежно від їх фізичної підготовленості. На перших заняттях, особливо для осіб, які слабо підготовлені фізично, застосовують більш легкі ядра вагою 2-3 кг для дівчат і 4-5 кг для юнаків. Бажано, щоб кількість ядер відповідала кількості учнів. Завдання 2. Навчити правильно тримати і виштовхувати ядро. Засоби: 1. Показ і перевірка правильності тримання ядра. 2. Імітація виштовхування ядра. 3. Штовхання ядра вгору з вихідного положення ноги нарізно. 4. Те ж саме з вихідного положення півоберту в напрямі штовхання. Методичні вказівки. Навчання техніці штовхання ядра може відбуватись на будь-якому майданчику, стадіоні, на місцевості з твердим грунтом. Кола і спеціальна розмітка полегшують оволодіння технікою. Щоб запобігти травматизму, варто дотримуватись таких правил безпеки: • під час групового навчання штовхання ядра необхідно виконувати тільки в одному напрямі; • до виконання завдання приступати тільки після відповідної команди; • встановити інтервал між учнями 3-5 м; • за ядрами виходити тільки з дозволу вчителя після команди. Під час оволодіння елементами техніки потрібно утримувати учнів від бажання штовхнути ядро якнайдалі, націлювати на правильне виконання рухів. Завдання 3. Навчити фінальному зусиллю. Засоби: 1. Штовхання ядра з місця з вихідного положення, стоячи обличчям, а потім боком до напряму штовхання. 2. Те ж саме з вихідного положення, стоячи спиною до напрямку штовхання. 3. Те ж саме, стоячи на одній правій нозі і опускаючи ліву на грунт. 4. Імітація штовхання з названих вихідних положень без ядра і з ядром. Методичні вказівки. Важливо навчити учнів узгоджувати одночасне випрямлення руки, лівої (правої) ноги і повороту плечового пояса. Оволодівши штовханням з місця, з проміжного в.п. боком до напряму штовхання, переходять до поштовху з в.п. спиною. Поступово в.п. змінюється – тулуб повертається направо (наліво), набуває положення, стоячи спиною до напряму поштовху. Стегна повинні бути широко розведені, гомілка правої (лівої) ноги максимально підтягнута під тіло, опора – на носку. Завдання 4. Навчити скоку. Засоби: 1. Скоки на правій нозі без ядра. Стоячи спиною до напряму штовхання в нахилі вперед з відведеною назад лівою ногою і наступними скоками. 2. Скоки на правій (лівій) з ядром. 3. Скоки з опором партнера. Методичні вказівки. Навчити скоку за допомогою імітаційних вправ можна паралельно з розв’язуванням попередніх завдань. Щоб контрастніше відчути правильність виконання скоку, варто використовувати допомогу партнера. Партнер притримує відведену назад ліву (праву) ногу за гомілки і легко тягне її, спрямовуючи скок по горизонталі. Необхідно уникати сильного відштовхування правою (лівою) ногою, що є причиною високого і далекого скоку. Звернути увагу на збереження ваги тіла на правій (лівій) нозі з моменту підготовки до скоку і до приземлення на праву (ліву) ногу після скоку.

Завдання 5. Навчити техніці штовхання ядра зі скоку. Засоби: 1. Імітація штовхання ядра зі скоку. 2. Штовхання полегшеного ядра зі скороченого скоку (30-50 см). 3. Штовхання ядра полегшеної і нормальної ваги. 4. Штовхання ядра з кола, дотримуючись правил змагань. 5. Участь в контрольних тестуваннях із штовхання ядра. Методичні вказівки. Уникати того, щоб спортсмен починав фінальне зусилля тільки після стійкого двохопорного положення. Це почуття асоціюється з поштовхом із місця і в.п., стоячи на двох ногах. Запобігання паузи після скоку сприяє його виконанню невисоко, коротко і з правильними рухами ногами після скоку. Завдання 6. Удосконалення техніки штовхання ядра і визначення індивідуальних особливостей. Засоби: 1. Штовхання ядер різної ваги з кола (213,5 см). 2. Штовхання ядра на результат. Методичні вказівки. Використовувати штовхання ядер різної ваги. Не форсувати досягнення результатів. Спочатку вони повинні зростати завдяки правильності виконання рухів. При цьому техніку треба вивчати з перспективою її застосування на вищому рівні розвитку рухових якостей. Типові помилки в техніці штовхання ядра та засоби їх усунення 1. Кидок ядра. Опускання ліктя і відведення ядра від плеча — не опускати лікоть нижче лінії плечей, лікоть не під ядром, а збоку ядра. 2. Зупинка після скоку — уповільнити швидкість скоку і фінальне зусилля почати з постановкою правої (лівої) ноги в центрі кола. 3. Надмірне відхилення вліво (вправо) при поштовху — фінальне зусилля починати з більш «закритого» положення. Акцентувати рух тіла лівою (правою) зігнутою рукою. 4. Скок не по діаметру, а вліво(вправо) від напряму штовхання — імітувати підготовку до скоку і скок. Скеровувати мах на середину сегмента. Використовувати зорові орієнтири. 5. Недостатньо активне і неповне розгинання ніг при заключному зусиллі — виконання стрибкових вправ. Імітувати і акцентувати випрямлення ніг при фінальних зусиллях. 6. Вихід з кола під час фінального зусилля або після нього — збільшити нахил тулуба вправо (вліво) і закінчити фінальне зусилля до моменту переходу в вертикальне положення.

10. Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад, маса обтяжень предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опір навколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; сили земного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір, тим більше потрібно сили для його подолання.

При виконанні тої або іншої рухової дії м’язи людини можуть виконувати чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану.

Утримуюча робота виконується внаслідок напруження м’язів без зміни її довжини, наприклад, утримання штанги на прямих руках (ізометричний режим напруження).

Долаюча робота виконується внаслідок зменшення довжини м’яза при його напруженні (міометричний режим напруження). Вона надає можливість переміщувати власне тіло або якийсь вантаж у відповідних рухах, а також долати сили тертя або еластичного опору.

Поступлива робота виконується внаслідок збільшення довжини напруженого м’яза (поліометричний режим напруження). Завдяки поступливій роботі м’язів відбувається амортизація в момент, наприклад, приземлення у стрибках, бігу і т. д.

Найчастіше м’язи виконують комбіновану роботу, яка складається з почергової зміни долаючого і поступливого режимів роботи, наприклад, у циклічних фізичних вправах.

Види силових здібностей розрізняють за характером поєднання режимів напруження м’язів: власне силові здібності і швидкісно-силові здібності. Одним із різновидів швидкісно-силових здібностей є здібність, яка отримала назву «вибухова сила». «Вибухова сила» – це здатність людини проявляти великі величини сили за найменший проміжок часу. Вона має вельми суттєве значення в ряді швидкісно-силових дій, наприклад, при старті в спринтерському бігу, в стрибках, метаннях, ударних діях у боксі тощо.

Залежно від режиму роботи м’язів розрізняють статичну (коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина, відсутнє) і динамічну (коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі).

Для кількісної оцінки силових здібностей користуються динамометрами різної конструкції (кистевий і становий динамометри), а також виконання силових вправ з обтяженнями (піднімання штанги, гирі).

Цілісні показники зовнішніх проявів силових здібностей визначаються на основі комплексу спеціальних контрольних вправ і відповідних тестів, які мають місце в програмі фізичного виховання школярів, наприклад, стрибки в гору і довжину, метання гранати і м’ячика, підтягування у висі і т. ін.

Отже, головним фактором у прояві сили є м’язове напруження. Разом із тим, не останню роль при цьому відіграє і маса тіла людини. В зв’язку з цим розрізняють абсолютну м’язову силу і відносну.

Абсолютну силу оцінюють за подоланням предметного обтяження максимальної ваги (штанги) або за показниками динамометра.

Відносну силу оцінюють за тими ж параметрами, але з розрахунку на 1 кг унку на 1 кг ваги власного тіла.

У деяких видах спорту (наприклад, у метаннях) успіх забезпечується великою абсолютною силою, в тих видах спорту, де збільшення ваги обмежується ваговими категоріями або де потрібно багаторазово переміщувати тіло (наприклад, виконання комбінації на гімнастичному приладі), успіх забезпечує відносна сила.

Прогресивний розвиток силових якостей людини відбувається до 25-30- річного віку і характеризується гетерохронністю. Це означає, що одні вікові періоди характеризуються низькими темпами розвитку силових якостей, а інші – високими. Так, наприклад, загальний розвиток сили м’язів до 9-10- річного віку у дівчаток і до 10-11- річного віку у хлопчиків незначний. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найбільш високими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються.

Методика розвитку сили в учнів молодших класів

До молодшого шкільного віку відносять учнів 1-3 класів. Цей період рівномірного, але досить інтенсивного розвитку органів, функцій. У молодшому шкільному віці розвиваються м'язово-рухові відчуття, поліпшується зоровий і кінестетичний контроль за виконанням рухів. Удосконалювання координації між зоровими відчуттями й виконанням руху -найважливіше завдання фізичного виховання дітей цього віку. Особливість сприйняття молодших школярів - цілісність, нерозчленованість. Діти часто по самих випадкових ознаках намагаються відгадати, а не з'ясувати особливості показуваного предмета, руху, дії,

У цьому віці підсилюється роль слова в сприйнятті елементів і деталей рухів. Слова служать орієнтиром, можуть привертати увагу учнів. З огляду на ці особливості, педагогові треба при показі рухів спиратися на пояснення, уводити спеціальні терміни, пропонувати виконувати вправу по слову.

Однак при цьому необхідно знати міру, не забувати поповнювати знання молодших школярів різними зоровими поданнями про рухи.

Діти цього віку дуже емоційні, легко збуджуються, процеси гальмування в них недостатньо розвинені. Все це накладає відбиток на психіку. Молодші школярі легко піддаються вселянню. Для них визначальне значення має авторитет педагога, батьків і старших товаришів.

Діти схильні до предметного образного мислення. Правильне виконання вправ досягається такими застосуваннями наочного навчання, як "регулятори" і "обмежники" рухів.

Так, вузький коридор, обмежений, наприклад, стінками, являє собою обмежник рухів. Він допомагає дітям метати снаряд у певному напрямку [8, с. 62]. У молодшому шкільному віці, як і в підлітковому, м'язи більше ростуть у довжину, ніж поперек. Через це застосування вправ і методів, що сприяють нарощуванню м'язової маси, є малоефективним і тому недоцільним.

Типовими засобами розвитку сили у дітей 6-Ю років є загальнорозвиткові вправи з предметами, стрибки, ігри а елементами єдиноборства.

У заняттях з дітьми молодшого шкільного віку особливу увагу слід приділяти вправам, які зміцнюють великі м'язові групи (спини і живота), від ріння розвитку яких багато в чому залежить правильна постава.

У молодшому шкільному віці не рекомендується включати до занять вправи, пов'язані з максимальними напруженнями. Гранична величина обтяжень то повинна перевищувати 1/3-1/2 маси власного тіла. Перед повторним виконанням вправи динамічного характеру оптимальний інтервал відпочинку мас становити 2 хв.

Необхідно поступово розвивати у дітей здатність до статичних зусиль. Тривалість статичного напруження у молодшому шкільному віці не повинна перевищувати 3-4 с, у середньому - 4-5, о у стараому - 5-6 с. Обсяг статичних вправ у загальній силовій підготовці - 6-10%. Кількість вправ у комплексі - 3-6 (по одній-дві вправи для рук, тулуба та ніг) [2, с. 108-109].

Силові якості потрібні не тільки для гармонічного розвитку дітей, а й для успішного оволодіння програмним матералом.

Як вже було сказано, силові вправи для дітей моллодшого шкільного віку направлені в основному на укріплення крупних м'язових груп - спини, животу, шиї, плечового поясу, рук та ніг. Поступово від класу до класу рухи ускладнюють. Наприклад, для розвитку сили м'язів спини та тазу застосовують нахили, повороти тулуба, піднімання ніг. В першому класі - із положення тіла лежачи робити рух головою вперед, долонями сковизити по бедрам, дістаючи коліна, випрямити спину, підняти голову. В другому класі - із положення лежачи на спині сід з прямою спиною, руки на поясі. В третьому класі - Із сіду на гімнастичній лаві, руки на поясі, нахил назад до торкання підлоги потилицею з наступним сідом з прямим тулубом.

Також поступово ускладнюють присіди, піднімання на носках, опускання на коліна і таке інше. Вправи повинні бути короткочасними, кількість повторень - від 4-6 до 8-10. Під час підбору вправ перевагу необхідно надавати тим, що розвивають не тільки власну силу, але і силу разом із швидкістю (швидкісно-силові якості). Особливо корисні вправи з м'ячем, що укріплюють м'язи рук і плечового поясу. Навантаження дозують за допомогою ваги м'яча, швидкістю виконання, відстанню, вихідним положенням - стоячи, сидячи на підлозі, на гімнастичній лаві. В одному уроці має бути 15-20 кидкових вправ [5, с. 117].

Швидкісно-силивими є також стрибки (не більше 12 на одному уроці) та лазання по гімнастичній стінці, нахиленій лаві, змішані ваги, упори (не більше 15 на одному уроці).

Для оцінки рівня розвитку силових можливостей застосовують спеціальні тести [5, с. 118]. У школярів здійснюється контроль за рівнем розвитку максимальної сили різних груп м'язів, швидкісної сили, силової витривалості і комплексне визначення силових здібностей [12, с. 264].

Метод максимальних зусиль моч:на застосовувати не частіше ніж один раз на тиждень. Опір при цьому методі дорівнює 1-4 ПМ (повторного максимуму), 3-4 серії, тривалість відпочинку між серіями 3-5 хв.

І все ж найбільш прийнятним методом для підлітків, який дозволяє уникати надмірного натужування і вибірково впливати чм розвиток окремих м'язових груп, є метод повторних зусиль. Здебільшого віх застосовується при виконанні силового зусилля до «відмови» або до сильного стомлення у таких вправах, як згинання та розгинання рук, присідання, підтягування тощо.

Щодо суттєвого збільшення м'язової маси та завершення зрілості організму, то юнаки 16-17 років володіють найширшими можливостями в межах шкільного періоду для направленого розвитку м'язової сили. Для юнаків розвиток сили стає одним із головних завдань. Через це поступове привчання старшокласників до великих, близькограничних і граничних зусиль тут вважається виправданим. Найефективніші при цьому такі види вправ, як єдиноборство, підтягування, підйом з вису в упор, піднімання ваги тощо. Для дівчат використовуються вправи, що сприяють зміцненню м'язів живота та спини, малого таза. Вправи не повинні викликати сильних натужувань [2, с. 110].

Для розвитку м'язової сили в юнаків старших класів застосовується вправи з обтяженням масою 16 кг, включаючи 3-4 серії по 6-12 повторень з інтервалами відпочинку 60-85 с у темпі 12-15 рухів за хвилину. Корисно поєднувати вправи з обтяженням з біговими навантаженнями середньої і великої інтенсивності тривалістю до 3-6 хв.

Величина опору при тренуванні максимальної сили за допомогою обтяжень у починаючих має становити 60-80% максимальної маси. Кількість повторень при цьому коливається від 2 до 8 разів.

Приріст м'язової сили можливий за рахунок підведення внутрішньо м"язової та міжм'язової координації. Найбільш ефективно вдосконалення м'язової координації відбувається при виконанні обтяжень у межах 40-60% максимуму. Темп рухів при розпитку сили за рахунок внутрішньом'язової та міжм'язової координації становить 1,5-2,5 с на кожну вправу, а за рахунок збільшення м'язової маси - 4-6 с на кожний рух. Тривалість роботи, кількість повторень в одному підході залежить від того, які завдання ставляться до уроку представлені в табл.

12) Отбор – система организационно-методических мероприятий комплексного характера, включающих педагогические, социологические, психологические и медико-биологические методы исследования, на основе которых выявляются задатки способности детей, соответствующие специфике определенного вида спорта [8, с. 7].

Отбор преследует две основные цели: уменьшение затрат времени и средств на обучение тех, от кого можно ожидать наибольшей продуктивности в спортивной деятельности, с одной стороны. С другой стороны ориентация в правильном выборе будущих занятий, определение направления поиска.

Спортивная ориентация – комплекс мероприятий направленный, на подбор для человека тех видов спорта, которые в наибольшей соответствуют его желаниям, предрасположенности и способности

Для определения физического состояния школьников и контроля за индивидуальным ростом двигательных качеств рекомендуется проводить тестирование. Тестами для оценки развития физических качеств является наиболее простые и не требующие специального разучивания упражнения. Тестирование необходимо для: - промежуточного контроля, за правильностью выборов средств, методов и дозировкой нагрузки; - для корректировки учебно-тренировочного процесса; - для спортивного отбора; - для определения уровня физической подготовленности. Для того чтобы тестирование отвечало поставленным задачам, необходимо соблюдать определенные условия: - одинаковый способ выполнения теста; - одинаковые условия выполнения теста; - одинаковые измерения или одинаковая точность измерения; - одинаковое суточное время; - одинаковая очередность тестов на уроке (и по дням). На результат тестирования могут влиять внешние и внутренние факторы, которые учитель должен учитывать. В школьной программе для 1-4 классов предусматривается выполнение, 8 тестов, которое так же применяется для набора в ДЮСШ по легкой атлетике с добавление более специфических тестов: - бег 30 м; - бег 1000м; - челночный бег 3x10 м; - подтягивание/отжимание; - поднимание туловища из и.п. лежа на спине; - наклоны вперед из и.п., сидя на полу. Результаты проводимого экспресс – тестирования отражают динамику индивидуального физического развития детей и темпа роста двигательных качеств. В условиях детских спортивных школ помимо выше указанных тестов, используется и специальные тесты, которые позволяют более шире определить, способности детей для занятий легкой атлетикой. Для этого применяются контрольные упражнения и нормативы, которые зависят от этапов отбора и спортивной подготовки. Например, в беге на короткие дистанции наиболее специфическим считается бег на 20 и 30 м схода, бег на 60 м с высокого старта, бег на 300 м и т.д. Весьма актуально проблема возраста, в котором детей следует привлекать для начальных занятий спортом. Здесь у специалистов до сих пор нет единого мнения. Разумеется, существуют рекомендации о возрастных нормах для начала занятий легкой атлетикой 10-12 лет. Однако все чаще раздаются голоса, о нецелесообразности ранней спортивной специализации. Несомненно, чем младше ребенок, тем ярче проявляется его двигательная одаренность. Однако спортивные успехи в детском и юношеском возрасте - это еще не залог высоких достижений во взрослом спорте. Только немногие юные спортсмены достигают больших успехов. Многие специалисты в один голос утверждают, что для всех видов спорта необходимо первоначальная предварительная подготовка, т.е. сначала нужно влюблять детей к регулярным занятиям. Для планирования учебно-тренировочного процесса и проведения спортивно-массовой работы с юными легкоатлетами в нашей стране принято следующее деление на возрастные группы: 1. Младший возраст 11-12 (м) и 10-11 лет (д). 2. Младший возраст 13-14 (м) и 12-13 лет (д). 3. Средний возраст 15-16 (ю) и 14-15 лет (д). 4. Старший возраст 16-17 (ю) и 15-16 лет (д). 5. Юниоры 17-20 (м) и 16-19 лет (ж). В каждой возрастной группе решается учебно-тренировочные и воспитательные задачи в зависимости от возрастных особенностей детей. Подготовка юных легкоатлетов проходит в группах начальной подготовки, учебно-тренировочных группах и в группах спортивного совершенствования. На этапе предварительной подготовки для укрепления здоровья и закаливания организма, улучшение ОФП применяется основные виды легкой атлетики: ходьба, бег, прыжки и метания. Для более эффективного обучения юных легкоатлетов они включены в программу в определенной последовательности. Необходимо правильно планирования использования легкоатлетических упражнений на каждом уроке. Необходимо их подбирать так, чтобы нагрузка в процессе занятий охватывала все мышечные группы организма. Например, бег на короткие дистанции плюс метания; ходьба плюс метания плюс прыжки. То есть подготовка должна иметь многоборный характер. Целесообразно широко применять комбинированный, игровой, групповой, целостный, соревновательный и круговой метод. Размеры и вес снаряда для метаний зависят от возраста учащихся. Граната. Основные параметры гранаты для девочек и мальчиков 9 лет 255 - 275 гр. для девочек 12 и мальчиков 12 лет 300 гр. для девочек 14 и мальчиков 14 лет 500 - 525 гр. для девушек 16 лет и женщин 500 гр. Все остальные группы - 700 гр. Ядро. Девочки и мальчика 10 лет - 2 кг. Девочки 14-12 лет мальчики 12 лет - 3 кг. Девушки 16 и женщины 18 лет - 4 кг. Юноши - 5 кг. Юниоры - 6 кг. Мужчины - 7,257 кг. Диск. Мужчины - 2 кг. Юниоры 14-17 лет - 1,5 кг. Женщины и девушки - 1 кг. Мальчика и девочки 12 лет - 0,750 гр. Молот. Мужчины - 7,257 кг. Юниоры - 6 кг. Юноши - 5 кг. Женщины - 4 кг. Девушки - 3 кг. Мальчики 12 лет - 3 кг. Нагрузка на занятиях. Нагрузка на занятиях легкой атлетикой регулирует: количеством и продолжительностью занятий; количеством и характером применяемых упражнений и интенсивностью их выполнения; количеством отрезков и дистанций, пробегаемых в процессе урока; весом используемых для метания снарядов. Величина нагрузки должна соответствовать физической и технической подготовленности определенной возрастной группе, и тем педагогическим задачам, которые решают в определенном периоде. Для успешной подготовки юных легкоатлетов большое значение имеет правильное планирование и соотношение ОФП, СФП и технической подготовки Занятия легкой атлетикой из-за многообразия видов и из-за естественности занимает особое место. Легкоатлетические упражнения играет большую роль в развитие двигательных качеств и в формировании таких морально-волевых качеств, как смелость, чувство коллективизма и товарищества, умение преодолевать трудностей.

13) Системи визначення команднои першости в змаганнях з легкои атлетики

14) Що собою являє спис? Це порожній металевий снаряд: у чоловіків вагою - 800 г, у жінок - 600 г. Довжина списи у чоловіків - 260 см, у жінок - 230 см; відстань від вістря до ЦТ - 92 см. Близько ЦТ списа знаходиться обмотка, для зручності тримання снаряда. Метати списа дозволяється тільки тримаючи його за обмотку, з-за голови, над плечем. Проводиться метання в сектор під кутом 29 °.

Цілісне дію метання списа можна розділити на:

• розбіг;

• фінальне зусилля;

• гальмування (рис. 1).

При аналізі техніки метання списа спочатку треба розглянути способи тримання снаряда. Існує два способи тримання списи: а) великим і вказівним пальцями, б) великим і середнім пальцями. Спис лежить в долоні навскіс. У другому варіанті вказівний палець розташовується уздовж осі списи. Інші пальці обхоплюють спис за обмотку (рис. 2, а, б).

Тримати спис за обмотку необхідно щільно, але не напружено, оскільки будь-яка напруга кисті не дасть виконати хлестообразное рух, зменшить обертання списи, що створює стійкість у польоті. Тримається спис на рівні верхньої кромки черепа, над плечем, наконечник списа спрямований злегка вниз, і трохи всередину, лікоть дивиться вперед трохи назовні.