46. Рівні наукового пізнання. Аналіз, синтез. Аналогія.

Аналіз - це прийом мислення, пов'язаний з розкладанням досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції розвитку та способи функціонування з метою їх відносно самостійного вивчення. В якості таких частин можуть бути якісь речові елементи об'єкта або ж його властивості, ознаки.  Він займає важливе місце у вивченні об'єктів матеріального світу. Але він становить лише початковий етап процесу пізнання.  Метод аналізу застосовують для вивчення складових частин предмета. Будучи необхідним прийомом мислення, аналіз є лише одним з моментів процесу пізнання.  Засобом аналізу є маніпулювання абстракціями у свідомості, тобто мислення.  Для осягнення об'єкта як єдиного цілого не можна обмежуватися вивченням лише його складових частин. У процесі пізнання необхідно розкривати об'єктивно існуючі зв'язки між ними, розглядати їх у сукупності, у єдності. Здійснити цей другий етап у процесі пізнання - перейти від вивчення окремих складових частин об'єкта до вивчення його як єдиного пов'язаного цілого - можливо тільки в тому випадку , якщо метод аналізу доповнюється іншим методом - синтезом.  У процесі синтезу здійснюється з'єднання воєдино складових частин (сторін, властивостей, ознак і т.п.) досліджуваного об'єкта, розчленованих в результаті аналізу. На цій основі відбувається подальше вивчення об'єкта, але вже як єдиного цілого.  Синтез розкриває місце і роль кожного елемента в системі цілого, встановлюєїх взаємозв'язок, тобто дозволяє зрозуміти те загальне, що пов'язує частини воєдино.  Аналіз і синтез є основними прийомами мислення, що мають своє об'єктивне підгрунтя і в практиці, і в логіці речей: процеси з'єднання і роз'єднання, створення і руйнування складають основу всіх процесів світу.  Аналогія - це «правдоподібне ймовірне висновок про подібність двох предметів в будь-якому ознаці на підставі встановленого їхньої подібності в інших ознаках». Аналогія лежить в природі самого розуміння фактів, що зв'язує нитки невідомого з відомим. Нове може бути осмислено, зрозуміти лише через образи і поняття старого, відомого. Перші літаки були створені за аналогією з тим, як ведуть себе в польоті птахи, повітряні змії та планери.  Незважаючи на те, що аналогії дозволяють робити лише ймовірні висновків, вони відіграють величезну роль у пізнанні, оскільки ведуть до утворення гіпотез, тобто наукових здогадів і припущень, які в ході додаткового дослідження і докази можуть перетворитися на наукові теорії. Аналогія з тим, що відомо, допомагає зрозуміти те, що невідомо. Аналогія з тим, що є відносно простим, допомагає зрозуміти те, що є більш складним. Так, за аналогією зі штучним відбором кращих порід домашніх тварин Ч. Дарвін відкрив закон природного відбору у тваринному і рослинному світі.

47. Індукція і дедукція. Моделювання: сутність та класифікація

Індукція і дедукція — це комплексний метод наукового дослідження, що передбачає мислення від одиничного, окремого до загального і від загального до окремого, одиничного. Функція індукції у практиці паукового дослідження визначається пізнавальною необхідністю узагальнень із досвіду. Ще Арістотель стверджував, що наука виникає, коли у результаті аналізу досвіду встановлюється один загальний погляд щодо подібних предметів.

Індукція є повною і неповною. Повною, або досконалою, вважається індукція, за якої загальний висновок випливає з вивчення всіх наукових фактів об'єкта або класу, кінцевої групи об'єктів; неповною, або науковою, — коли такий висновок випливає з вивчення деякої кількості таких фактів. Наприклад, для твердження про електропровідність металів за повною індукцією необхідно виявити і дослідити цю властивість у всіх металів; за неповною — у певної їх кількості. Очевидно, що висновок за неповною індукцією може бути тільки ймовірним. Значно вищий ступінь імовірності, але все-таки ймовірності, характерний для висновків і за повною індукцією, тому що невідомі можливі майбутні факти (наприклад, будуть відкриті наукою нові метали). З цієї причини в пауковому пізнанні індукція завжди застосовується разом з дедукцією, вони — діалектичні протилежності.

Моделювання — загальнонауковий метод дослідження об'єктів пізнання на їхніх моделях; побудова і вивчення моделей реальних предметів і явищ (органічних і неорганічних систем, інженерних споруд, різноманітних процесів— фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), а також об'єктів, що конструюються, для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації способів їх створення і управління ними. Прикладами моделей є кібернетичні машини, що імітують властивості людського мозку; спеціальні установки, що відтворюють невагомість, стан підвищеної радіоактивності, надвисокий тиск; Розрізняють моделювання предметне, аналогове, знакове, математичне, логіко — математичне, структурне тощо. Особливість цього методу полягає у подібності моделі до оригіналу у властивостях і зв'язках, які належить дослідити. Моделювання необхідне для поглиблення пізнання, його руху від бідних інформацією моделей до моделей, які повніше розкривають сутність досліджуваних об'єктів.