52. Головні тенденції розвитку культури хх століття. Проблема кризи сучасної культури

В сучасній культурі поширення одержали гуманістичні принципи і ідеали. Зрозуміло, гуманізм — досить різноманітне поняття. Ренесансний гуманізм, наприклад, що утверджував міць і свободу творчого людського духу, був в певному сенсі елітарним, оскільки його мораль була індивідуалістичною, значимою лише для обраних. Суть сучасного гуманізму полягає в його універсальності: він адресується кожній людині, проголошує право кожного на життя, добробут, свободу. Іншими словами, це не елітарний, а демократичний гуманізм. Гуманістична орієнтація культури XX ст. виявляє себе в різних «світах» сучасного суспільства — економічному, моральному, політичному, художньому і т.д. Ця тенденція визначила, наприклад, становлення політичної культури в передових країнах. Так, цінності сучасної політичної культури вперше зафіксовані в «Декларації прав людини і громадянина» (1789), прийнятої у Франції на початку Великої буржуазної революції (1789-1799). Іншим найважливішим підсумком розвитку культури, сприйнятим в ХХ ст., є установка на науково-раціональне Виникла, розвинулася надалі інтернаціоналізація наукових зв´язків. Розширення сфери застосування науки наприкінці XIX — початку XX ст. привело до перетворення життя десятків мільйонів людей, що жили в нових промислових країнах, і об´єднанню їх у нову економічну систему.

Світова наукова цілісність, що склалася в XX ст., поклала початок економічному об´єднанню світу, передачі в усі куточки земної кулі передових способів виробничої культури

Однак культура XX ст. відбила ту кризу, в яку повільно входила техногенна цивілізація. Сучасне виробництво, що породило новий тип цивілізації, індустріальне суспільство, привело до дійсного панування безособових економічних, технологічних, політичних структур над живою людською діяльністю, індивідуальним «Я» справжньої культури. Спосіб організації соціального життя, який Л. Мемфорд відобразив в образі гігантської мегамашини, одержав своє логічне завершення в другій половині XX ст. Симптоматично, що саме через армію стандартна модель мегамашини передавалася від культури до культури, починаючи з епохи Стародавнього Сходу. Людина з властивою їй індивідуальністю і творчим потенціалом виявляється стандартною деталлю соціальної машини, функціональним придатком технологічного процесу. Індивід пасивно сприймає форми життя, нав´язані йому соціумом, і перестає жити самобутнім вільним життям. «Втеча від свободи» приводить до трагедійності особистісного буття, породжує безсуб´єктні соціокультурні форми: «Наслідки цієї машинізації виникають з абсолютної переваги механічної визначеності, прорахованості і надійності. Видатні гуманісти і мислителі XX ст. з тривогою говорили про процес деградації культури.

53. Західна та східна парадигми філософського знання.

Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу. Вона несе на собі скарб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовлена відмінність однієї національної філософії, наприклад німецької, від іншої — французької. Однак, якщо європейська філософська думка в своїй основі все ж таки єдина (побудована на спільному корені — давньогрецькій філософії), то відмінність між європейською філософією та індійською й китайською суттєва. Вони не замислюються, що з позиції східної традиції так можна висловитись і про західну. Між європейською філософією, з одного боку, та індійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.    Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була тісно пов´язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов´язана з наукою. Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Третьою є відмінність суб´єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.    Ці особливості соціально-економічного ладу спричинили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмінно існують протягом століть, розвиток відбувається, в основному, у формі коментарів до творів учителя — засновника школи. Низький рівень товарно-грошових відносин, домінування родинно-корпоративних зв´язків, деспотичний тип держави зумовили й слабкий розвиток особистості та її ролі в суспільному житті й культурі країн Сходу. Азійський спосіб виробництва перешкоджав і розвитку природознавства. Відомі значні досягнення китайської медицини, технічні винаходи, але теоретичної науки, Китай та Індія не знали.

54.Управління як особлива форма діяльності людини у філософії СократаУправління людьми, вчив Сократ, є "царськемистецтво". До ньогоможнадопускати лише тих, хтооволодів основами усіхзнань, добре вихований, маєсхильністьдо керівництва, визначаєтьсячеснотами. Справжніми царями й іншими правителями є не ті, хто тільки носить ознакицарськоївладиабовибраний ким попало, чи згідножеребкування, чи добивсявладинасильством, а ті, хтохоче і вмієуправляти відповідно до загальноприйнятих норм і принципів не тільки в умовах конкретно взятого суспільства, але і людства в цілому.Управлінець, вчив Сократ, може бути різногорівня — відкерівникагрупи з кількохосіб до управителя провінцією і навіть царством, але загальноюрисою всіх ступенів і рангів повинна бути доброчесність, вміння критично оцінити самого себе, прагнення до здійсненнявсезагального блага. Сократ бувпершим, хтовиходячи з поняттязагального, проголосив принцип універсальногоуправлінського процесу.