4. Комп'ютерна підтримка кореляційного аналізу

Комп'ютерну підтримку кореляційного аналізу в межах пакету Excel можна ефективно здійснювати як за допомогою відповідних інструментів вбудованого пакету статистичного аналізу даних, так і шляхом застосування відповідних вбудованих функцій. В першому випадку менш жорсткими є вимоги по представленню вихідної інформації, в другому – суттєво більш економічним є сам процес обробки даних. Розглянемо використання вбудованих функцій і пакету статистичного аналізу на прикладах.

4.1. Комп'ютерна підтримка побудови кореляційного поля (діаграми розсіювання)

Для побудови діаграми розсіювання за допомогою пакету Excel достатньо ввести результати досліджень у таблицю таким чином, щоб, параметри, між якими досліджується кореляція, були розташовані у суміжних стовпцях або рядках. Створення діаграми виконується наступним чином:

1. виділяють комірки, які містять дані, що підлягають відбиттю на діаграмі. Якщо в діаграмі бажано відбити назви стовпців або рядків, то їх також виділяють;

2. натискають кнопку “Мастер диаграмм”

3. виконують послідовність кроків згідно до інструкцій Майстра. Застосування Майстра діаграм дозволяє навіть непідготовленому користувачеві отримати бажаний результат майже без зусиль. Використання Майстра задає стандартну послідовність побудови діаграми з 4-х кроків:

а) вибір типу діаграми;

б)визначення джерела діаграми, тобто діапазону даних, які відбиваються у вигляді діаграми;

в) визначення параметрів діаграми;

г) визначення місцерозташування діаграми.

4. При натисканні кнопки “Мастер диаграмм” на головній панелі інструментів розкривається вікно зі списком типів діаграм, які можуть бути побудовані на основі досліджуваних даних. При виставленні курсору на певну позицію списку в правій частині вікна висвітлюються варіанти діаграми цього типу у вигляді відповідних малюнків-взірців; при виведенні курсору в область взірцевого малюнку в нижній частині вікна з'являється підпис, що роз'яснює тип діаграми на малюнку. Оскільки діаграма розсіювання є точковою діаграмою, то при її побудові обирають позицію списку типів діаграм “Точечная” (точкова) із переліку Стандартних діаграм (до нестандартних відноситься, наприклад, діаграма, в якій частина даних виведена як графік, а частина – як гістограма). Цій позиції відповідають 5 підтипів діаграм: а) точкова, на якій дані представлені точками-маркерами; б) точкова з даними - маркерами, поєднаними згладжуючими лініями; в) точкова з даними, поєднаними згладжуючими лініями, на якій позначки точкових даних у вигляді маркерів відсутні; г) точкова з даними - маркерами, поєднаними відрізками прямих ліній; д) точкова з даними, поєднаними відрізками прямих ліній, на якій позначки точкових даних у вигляді маркерів відсутні. При побудові діаграми розсіювання найдоцільніше вибрати варіант а) (класична точкова діаграма) або б) (точкова з поєднанням даних згладжуючими лініями). Остаточний вибір типу діаграми здійснюють натисканням на вікно взірця обраного типу з подальшим натисканням кнопки “Далее”. Після цього відбувається перехід на другий крок побудови діаграми за допомогою Майстра з відкриванням на екрані вікна, що відповідає кроку 2;

5. на кроці 2 остаточно визначають діапазон даних, що виводяться на графік і розташування даних (у стовпцях чи рядках) шляхом заповнення відповідних полів вікна кроку 2 (діапазон; ряди; розташування). В верхній частині вікна виводиться перегляд діаграми, що будується, що значно спрощує корегування. Якщо попередньо діапазон даних був відмічений вірно, то на цьому кроку достатньо лише підтвердити розташування даних і натиснути кнопку “Далее”, що еквівалентно переходу до третього кроку побудови діаграми за допомогою Майстра з відкриванням на екрані вікна, що відповідає кроку 3;

6. на кроку 3 (“Параметри діаграми”) задають параметри діаграми, що остаточно визначать її зовнішній вигляд. До цих параметрів відносяться: наголовки (самої діаграми, окремих осей – їх вводять, при необхідності їх розташування в полі діаграми, у відповідні вікна); осі (задають основні осі); лінії сітки; легенда, підписи даних. Параметр “Лінії сітки” дозволяє, шляхом виставлення прапорців у відповідних вікнах, виводити на діаграму координатну сітку по двох, або одній з осей з наданням відповідного інтервалу; останній може вибиратися і автоматично. Параметр “Легенда” дозволяє вивести на поле діаграми розшифровку назв даних, наведених у наголовках стовпців чи рядків вихідної таблиці, і вибрати місцерозташування цього напису. Параметр “Підписи даних” встановленням відповідного прапорця дозволяє поруч з маркером кожного даного вивести на діаграмі його чисельне значення. Під час побудови діаграми розсіювання доцільно ввести відповідні назви осей, лишивши їх стандартними і відмовитися (зняттям прапорців) від легенди і підписів даних, які в цьому випадку будуть лишень затьмарювати малюнок. Щодо параметру “Лінії сітки”, то виведення на екран координатної сітки шляхом встановлення відповідних прапорців доцільно лише у випадку побудови кореляційної таблиці як окремого етапу кореляційного аналізу. Враховуючи, що подальші операції обробки даних здійснюватимуться за допомогою вбудованих функцій або інструментів пакету аналізу, це є зайвим;

7. після встановлення всіх параметрів діаграми натисканням на кнопку “Далее” переходять до останнього кроку – визначення місцерозташування діаграми шляхом встановлення відповідного прапорця. Можна вибрати виведення діаграми на новий аркуш чи на існуючий, поруч з табличними даними. Переважно вибирають останнє. Якщо при цьому діаграма закриє частину потрібної інформації або матиме незадовільний розмір, її положення можна буде змінити по закінченні роботи з Майстром діаграм;

8. закінчують побудову діаграми натисканням кнопки “Готово”;

9. остаточно визначають положення діаграми на аркуші шляхом стандартних операцій “перетягування / розтягування”.

Після побудови діаграми проводять аналіз діаграми розсіювання. Одним з суттєвих моментів при аналізі є стратифікація діаграми у випадку, коли “на око” видимі дві області з кореляцією різного типу. Якщо “на око” явно є або явно відсутня кореляція, переходять до перевірки наочних вражень шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції. Якщо можлива стратифікація, визначають діапазони даних з кореляцією певного типу і розбивають всю сукупність експериментальних даних на відповідні інтервали, для яких і проводять кореляційний аналіз.