84. Суспільне відтворення: суть, види, типи.

Суспільне відтворення — це ек-ний процес, в якому власне вир-во, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва — продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розви­ток форм і методів орг-ії праці.

Розрізняють такі види суп-го відтворення: просте, звужене, розширене.

Просте відтворення — це відновлення вир-ва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення — це відтворення вир-ва і споживання в менших обсягах. Його спричиняють екон. кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, катастрофи, війни тощо. Звужене сусп. відтворення є явищем тимчасовим.

Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів вир-ва і споживання.

Існують два типи розширеного відтворення : екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фін-вих р-сів без поліпшення та вдосконалення технічної основи вир-ва та орг-ії праці.

Інтенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання вир-ва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне оснащення процесу вир-ва, більш досконала орг-ія праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів р-сів.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій: між вир-вом і споживанням; між підрозділами нац-ого вир-ва; між витратами на вир-во та доходам від р-ії продукту вир-ва; між відшкодуванням спожитого к-лу і нагромадженням; між споживанням і нагромадженням; між заощадженнями та інвестиціями та ін.

85. Циклічність – форма економічного розвитку. Типологія економічних циклів.

Циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням.

Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком переважно інтенсивного розвитку. Внаслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку. Економічний цикл – це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу.

За тривалістю ек-ні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англ. економіста Джозефа Кітчина. Він пов’язував малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повторюваність з періодичністю 3 роки і 4 місяці. Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли ще називають циклами Клемента Жугляра, на честь фр. вченого-економіста. Він вважав, що причина середніх циклів – теж у сфері кредиту, і виявив їх періодичність (8-10 років). Ця періодичність збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодичності оновлення основного к-лу.

Існування довгих хвиль (великих циклів) пов’язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфрастр-ри. Їх ще називають циклами Кондратьєва на честь рос. вченого Миколи Кондратьєва. Під час своїх досліджень він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54-55 років з висхідною та низхідною фазами.

Низхідна фаза великого циклу – це період зміни базових технологій, що триває 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне переоснащення.

Висхідна фаза великого циклу – це період піднесення ек-ного та науково-технічного розвитку с-ва, що триває 25-30 років, протягом яких можливі також циклічні коливання пов’язані з оновленням основного к-лу, зародженням і розвитком нових галузей ек-ки.

Одним з найвідоміших дослідників економічних циклів був учень М.І.Тугана-Барановського М.І.Кондратьєв. Вже його попередники (Х.Кларк, К.Виксель, В.Парето та ін.) зазначили наявність в економіці економічних циклів різної тривалості та глибини. Кондратьєв зробив спробу проаналізувати взаємовплив економічних циклів різної тривалості. Тож в економіці розрізняють такі види економічних циклів:

* річні або сезонні коливання ділової активності. Вони в основному пов'язані з сільськогосподарським виробничим циклом, але, безумовно, не обмежуються лише сферою сільського господарства, оскільки попит на сільськогосподарську техніку, збут сировини для промисловості, зрештою, і споживацький попит мають досить виражений сезонний характер;

* короткострокові економічні цикли - 3-3,5 роки (3-4 роки). Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин. Існує два різновиди грошових криз - загальні та специфічні. Загальні грошові кризи пов'язані з середньостроковим відтворювальним циклом і є складовою частиною загальних економічних криз. Специфічні грошові кризи розвиваються на основі суперечностей, притаманних грошово-кредитній системі;

* торгово-промислові цикли - 7-11 років. Історія цих циклів починається з кризи надвиробництва 1825 р., що охопила Англію. Через 12 років у 1836 р. подібне явище охопило економіки Англії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою і відтоді цикли цього типу повторюються з періодичністю в 7-11 років;

* великі економічні цикли або "довгі хвилі", тривалість яких становить 40-60 років.

86. Роль держави в економіці та їх еволюція.

1. Меркантилізм – економічна доктрина, яка зародилася в XVІ ст., а широке розповсюдження отримала в XVІІ ст. Відомо, що меркантилістська економічна політика (особливо на першому етапі) фактично зводилася до піклування про надходження золота до скарбниці держави. Цього можна було досягти за рахунок високих податків, митного протекціонізму, пограбування колоній – тобто за допомогою безпосереднього втручання держави.

2. Фізіократи залишили в історії принцип "laissez faire". Це органічний висновок з підходів фізіократів до шляхів збагачення держави: послідовність дій вільних фермерів диктується самою природою й не залежить від політики держави.

3. Класична школа політекономії успадкувала основний принцип фізіократів. А.Сміт вперше докладно описав ринковий механізм як механізм суспільної координації. Цей механізм, на думку А.Сміта, був настільки потужний, що всі свідомі дії держави зводилися ним нанівець. Механізм саморегулювання, в основі якого лежить "невидима рука" й особиста зацікавленість, - головна рушійна сила економічного розвитку. З цих позицій А.Сміт критикував тогочасну зовнішньоекономічну політику Англії й відстоював програму вільної зовнішньої торгівлі. Державі А.Сміт відводив місце "нічного вартового", хоча залишав їй виконання певних функцій: забезпечення національної оборони; внутрішній захист (правосуддя); організація суспільних робіт, що невигідні для приватного бізнесу; освіта; стягування податків.

4. Послідовники А.Сміта й представники неокласичної школи продовжили започатковану традицію й вважали, що чим менше втручається держава, тим ефективніше функціонує ринок.

5. З точкою зору класичної й неокласичної школи можна було б погодитися, якби не очевидні негативні наслідки (в першу чергу, регулярні економічні спади). Всі кризи до Великої депресії можна було пояснити зовнішніми причинами, але ця найтриваліша й найглибша криза не піддавалася поясненню. Криза охопила й економічну науку. З цього стану її вивів Дж.Кейнс. Ще в 1924 р. він писав: "Я покладаюся на державу; я полишаю точку зору laissez faire – правда, без ентузіазму й не тому, що відчуваю неповагу до цієї старої доброї доктрини, а тому що, подобається вам це чи ні, часи її успіху минули". Велика депресія остаточно переконала Дж.Кейнса в неможливості спонтанного ринкового саморегулювання. В 1936 р. виходить книга "Загальна теорія зайнятості, відсотку й грошей". Саме з Дж.Кейнса бере початок макроекономіка як наука й антициклічна політика держави.

6. З середини 70-х починається серйозна криза кейнсіанської концепції державного регулювання. Вона була обумовлена багатьма чинниками. Перш за все, це були технологічні й соціальні зрушення, що породжені НТР, всебічна інтернаціоналізація виробництва і капіталу. Ці зміни призвели до значного розширення номенклатури виробів, надмірної мінливості виробничих і фінансових пропорцій, зростання частки малого й середнього бізнесу. В цих умовах об’єктивно посилювалася роль важелів спонтанного ринкового регулювання. Кейнсіанство поступається місцем оновленій неокласичній доктрині. Ці теорії знов роблять наголос на підтриманні автоматизму ринку, свободі приватного підприємництва за умов різкого скорочення втручання держави.(Монетаризм. Теорія раціональних очікувань. Економіка пропозиції. Неолібералізм. Теорія суспільного вибору.)

7. Інституціоналізм виник як синтез деяких суспільних наук – як економічної науки, так і політології, права, психології, етики, оскільки сучасну економіку не можна пояснити лише дією ринкових сил. Під інститутами розуміють як економічні явища, так і державу, законодавство, традиції, профспілки, партії тощо. Саме держава має встановити правила гри й забезпечити можливість отримання найкращого результату.