7. Інші теорії права інтелектуальної власності

(Зазначу про всі, бо питання інші не коректне, ніхто не згадає які теорії були в попередніх питаннях)

В сучасній науковій літературі виокремлюють такі етапи розвитку дискусії щодо права інтелектуальної власності:

І. Теорія права власності.

З кінця XVIII ст. у юридичній літературі утвердився підхід до пра­ва на творчі результати як права власності. Ця концепція отримала назву пропрієтарної концепції. Згідно з нею права автора будь-якого творчого результату (винахо­ду, літературного, художнього твору) виводяться із самої інтелектуальної діяльності і визнаються його не­від'ємними природними правами, незалежно від їх уза­конення державною владою.

Водночас наприкінці XIX ст. у Франції був започатко­ваний підхід до трактування авторського права, що ґрун­тувався на визнанні за автором твору двох різних за приро­дою та призначенням прав:

— майнового права (права на комерційне використання твору);

— немайнового права (морального права автора на влас­ний твір).

II Теорія особистих прав.

Подальша еволюція та ускладнення відносин інтелек­туальної власності, розвиток інституту авторського права сприяли виникненню теорії, прихильники якої доводили, що право власності не тотожне правам на результати інтелектуальної діяльності.

ІІІ Теорія інтелектуальних прав.

Прихильники цієї теорії стверджують, що права інте­лектуальної власності є правами особливого роду, які не вписуються в традиційну структуру речових, особи­стих та зобов'язальних прав. Відтак пропонується замінити термін «інтелектуальна власність» на «інтелектуальні права», що є більш адекватним змісту відносин у сфері інте­лектуальної діяльності.

Йдеться про те, що з одного боку автору творчого результату належить право на його використан­ня, що має виключний характер і, в принципі, може пере­даватись іншим особам (надається дозвіл на використання результату).

У подальшому теорія інтелектуальних прав знайшла відображення у теорії так званих виключних прав, яка на­була значного поширення у сучасній науковій літературі. Прихильники теорії виключних прав стверджують, що розвиток інтелектуальної власності принципово змінює сутність традиційних правомочностей володіння, користу­вання і розпорядження. їм на зміну приходить сукупність виключних прав, які обмежені в часі та просторі, мають специфічний характер захисту, нерозривно пов'язані з осо­бистістю творця і допускають одночасну експлуатацію об'єкта власності необмеженим колом осіб.

8. Теорія виключних майнових прав

Концепція, яка отримала назву «теорія виключних прав», полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності розуміються як виключні права, котрі не є правами власника.

Виключні права характеризуються такими специфічними ознаками:

1. усі права на об’єкти інтелектуальної власності, які є результатом творчої праці, виникають незалежно від волі третіх осіб;

2. 2) усі треті особи є пасивними суб’єктами права. Вони зобов’язані утримуватися від неправомірних дій стосовно нетілесних, нематеріальних результатів творчої праці (творів, винаходів, торговельних марок, знаків для товарів і послуг тощо), так само як стосовно тілесних, матеріальних речей, які є об’єктами права інтелектуальної власності;

3. 3) до кожного з пасивних суб’єктів права у разі, якщо їхні дії будуть протиправними щодо суб’єктів, яким належать права інтелектуальної власності, можна подати відповідні позови. Відповідно до такого підходу право на об’єкти інтелектуальної власності складається з двох правомочностей: права забороняти та/чи дозволяти їх використання всім третім особам.

Теорія виключних прав переважно ґрунтується на використанні категорії «привілею». Привілей розглядається як особлива перевага, що надається законом певним особам, групам осіб або певному станові, а отже, майнові права автора розглядаються прихильниками цієї теорії як різновид привілею. На думку В. Дозорцева, виключне право є абсолютно новим видом прав, які можна назвати «послабленими абсолютними правами», або квазіабсолютними правами.

Таким чином, можна дійти висновку, що згідно з сучасною вітчизняною концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності фактично не розглядається як особливий різновид права власності, а швидше є юридичною фікцією, «віртуальним» варіантом квазіречових прав на специфічний об’єкт — результати інтелектуальної, творчої діяльності.