Проблематика, жанр, система образів романів «Тронка», «Собор» о. Гончара. Оцінка роману «Собор» у 60-ті та 90-ті рр.

1963 року Гончар видає новий роман — «Тронка»- перший його великий твір про сучасність. Книга одразу зацікавила читача своєю проблемністю, оригінальною архітектонікою (роман у новелах), людським типажем. І справді, в порівняно невелико­му романі піднято багато актуальних, пекучих про­блем: місце праці в житті сучасника, батьки і діти, боротьба нового з старим, виховання молоді, війна і мир, служіння народові, Батьківщині, громадський обов'язок, і т. д. Але чи не найголов­нішими в книзі були дві проблеми — праці та війни і миру.

Мабуть, у жодному творі Гончара не змальову­валася так багатогранно, з такою силою і перекон­ливістю краса людської праці. Що тримає на світі «некерованого» Гриню Мамайчука, робить терпимим у колективі, поступово спрямовує на «путь праведний»? Праця. Без неї він був би аб­солютним пустоцвітом, чужим і далеким кожному з радгоспівців. Праця у дружній сім'ї будівників каналу рятує Ліну Яцубу від тяжких думок про ми­нуле батька, дає ій, нарешті, опору й мету в житті. Як пишно і повно розквітає в роботі льотчик Сіробаба, юна Тоня, відставник Курінний, старші Горнищенко, беручкий Віталик!

З працею, зрештою, пов'язано і вирішення проб­леми молоді, відносни між батьками і дітьми. Так, наприклад, «бунт» Грині Мамайчука (до речі, одного з иайколоритніших і пайживіших обра­зів у «Тройці») не можна пояснювати одним його «поганим характером». В сутичках Грині з відставником Яцубою особливо виразно відчувається безу­мовна перевага юнака. Яцуба — це уособлення ста­рого, гальмуючого, того, що не дає нам швидко йти до вершин безкласового суспільства. В «безідейній» балаканині молодого Мамайчука сво­єрідно відбиваються суперечності в розвитку сучас­ного села.

Надзвичайної уваги надає Гончар у «Тронці» також проблемі війни і миру. Здавалося б, яке від-ношення мають мирні будні глухого степового рад­госпу до війни? І все ж весь роман пронизаний три­вогою за мир, за майбутнє людства. І настрій цей відлунює не тільки в сирітстві Віталика Рясного, каліцтві Мартина Мамайчука, в спогадах про мину­лі битви чабанів та льотчиків, в близькості полігона.

Образи людей у «Тропці» досить різко відріз­няються від образів його попередніх романів. Світло мирного буття наповнює їх новими барвами і від­тінками. Ллє характер творення їх має ті ж головні ознаки: прагнення до індивідуалізації, відображен­ня передусім внутрішнього світу героя, ліризм, ак­центування па позитивному началі. Як і раніше, герої роману багато думають, їх цікавить щонай­ширше коло животрепетних проблем, вони мислять широко і цікаво, не замикаючись у вузькому світі місцевих тривог і клопотів. їм болить життя усього Союзу, усієї земної кулі.

Роман «Тронка» - новаторський і за своєю незвичною будовою (у12-ти новелах), і за характером осмислення проблем, і засобами відображення світу.

Роман «Собор» Олесь Гончар був покараний за свій роман «Собор». Але жах перед «Со­бором» міг бути тільки в тих, у кого нечиста душа. Для інших цей роман став озоном, що, як відомо, дає змо­гу вільно дихати.

Одним із центральних образів у ро­мані є образ Собору — сим­вол-уособлення усіх чистих людських прагнень. Що тільки не робили з Ним — намагалися глумитися махновці, вирішували перебудувати на вареничну комуністи, робили схо­вище або музей атеїзму, але він вис­тояв. «Наперекір усім бомбам досі стоїть, мов якась антибомба, — віс­трям угору, у небо, увись».

Студент Микола Баглай — не ви­писаний герой з позитивними риса­ми. Він є духовно самостійна особа: він намагається власними очима бачити красу собору і вгаду­вати її історичний смисл, він здатен іти проти лободівської течії. І не ли­ше йти проти — ай утверджувати свою! Цей студент не може жити без національної історії та культури. Микола — насправді «юнак чистий думками і непорочний діями», що завжди сто­яв і стоятиме за ті устої, що повин­ні напувати у світі. І тільки Баглаї зможуть стверджувати щастя на зем­лі українській, тому що так наказує їм совість.

Володька Лобода — не така вже й проста особистість, як може здава­тися спочатку. дуже яскравий портрет такого собі світського хлопчини, який завжди і поговорить, і заспокоїть. Але ж чо­мусь у всіх антисоборівських стат­тях Володьку звуть «недоумком», «блазнем», «невігласом і кар'єрис­том», «маленькою людиною», «дур­нем», «нікчемою», поганцем» тощо. Ну, взяв той собор у риштовання, але ж хто винен — Лобода? Чи ті, що не дали коштів, але вимагали че­пурити? Чи ті, що сказали — «ти геній»? Володька зробив те, що було потрібно: він не витратився з гро­шей, одведених «на культуру». Ло­бода — людипа-елемент велетенсь­кого механізму тоталітарного сус­пільства. І не треба щось говорити про його душу, бо вона в нього прак­тично атрофована, занапащена, то­му що він на дев'яносто дев'ять від­сотків — робот, який запрограмова­ний на устої Системи. Тому він втрачає батька, тому він у своїй «за­лишковій» душі зберігає острах пе­ред живим, справжнім почуттям Єль­ки...

Єлька — найбільш поетичний образ у романі. Дівчина з важкою долею, але з чистою совістю. Баглай-молодший зміг віднай­ти у тій відлюдкуватій дівчині живий кристал совісті, змусив рости ще більш угору, бо як для Єльки, так і для Баглая пересічність — це зрадити себе, це здій­снити самогубство. І все тепло своєї ду­ші Єлька віддає Миколі. «Я вмерла б, якби ми більше в житті не зустрілись», — говорить вона. Дійсно, це так, бо Баг­лай був для неї спасінням і зосереджен­ням усього її щастя. Єлька — мій найу­любленіший персонаж «Собору», бо во­на — справді орієнтир совісті й чистоти душі.

Про «Собор» можна писати безмеж­но, тому що роман цей торкнувся бага­тьох проблем людства, які живуть і по­нині. Дуже яскраво відображені в «Со­борі» дві сторони екологічної проблеми: екологія довкілля й екологія душі. Ми повинні вирішувати ці питання одразу: не розв'язавши проблем чистоти нашої планети, ми шкодитимемо своєму тілу й душі; не залікувавши хвороби нашої душі, ми занапащаємо Землю. Тому ро­ман «Собор» — це не якийсь «регіональ­ний» твір письменника, це книга з гло­бальним аналізом сучасності. У світі насправді співіснують Баглаї та Єльки, висуванці Лободи, вічні скептики Ор-лянченки і багато-багато інших тотож­них до персонажів цього твору. Хай же справдяться надії сучасних Баглаїв і Єльок, нехай стоїть той Собор, який і крізь риштовання дає душі чистоту.