16. Корпоративні відносини: поняття, правова природа.

Корпоративні відносини як один із видів врегульованих нормами права суспільних відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні все більше поширюються і розвиваються.

Чинне законодавство України не містить визначення поняття корпоративних відносин, натомість застосовує поняття корпоративних прав, які, на наш погляд, можна розглядати лише як один із елементів корпоративних правовідносин.

Визначення поняття "корпоративні права" містить ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, згідно з якою корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно

до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Питання щодо юридичної природи корпоративних прав, так само як і щодо юридичної природи корпоративних відносин, є дискусійним в літературі.

На думку представників науки цивільного права, корпоративні відносини є невід'ємною частиною предмета цивільно-правового регулювання. При цьому сукупність норм, що регулюють корпоративні відносини, охоплюється поняттям корпоративного права (в об'єктивному розумінні), що кваліфікується як підгалузь, а акціонерне, як його складова, – як інститут (а в

подальшому – підгалузь) цивільного законодавства.

Представниками науки господарського права досить переконливо, на наш погляд, обґрунтовується, що корпоративні відносини є комплексними відносинами, консолідуючим ядром яких виступають господарські відносини. Остання точка зору з урахуванням положень чинного законодавства видається більш правильною.

Віднесення корпоративних відносин, що характеризуються нерозривним поєднанням майнових і організаційних елементів (причому питома вага останніх, на нашу думку, навіть більша), до предмета цивільноправового регулювання призводить до ігнорування основоположної норми Цивільного кодексу України, закріпленої в ст. 1 зазначеного кодексу, згідно з якою цивільним законодавством регулюються особисті немайнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Не викликає сумнівів наявність владного підпорядкування (отже відсутність юридичної рівності) у відносинах між суб'єктами корпоративних правовідносин – акціонером і загальними зборами товариства, рішення яких є обов'язковими для учасників; органами управління товариства (загальними

зборами, наглядовою радою, правлінням), які до того ж досить часто не стосуються майнових відносин (тобто того винятку, який зазначений в ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Переважно управлінський (організаційний) характер мають відносини щодо корпоративного управління, сутністю якого є система відносин між інвесторамивласниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

Тим більше не можуть бути предметом цивільно-правового регулювання відносини щодо контролю, який здійснює ревізійна комісія чи ревізор за фінансово-господарськоюдіяльністю товариства (корпоративного контролю). Звідси під сумнів можна поставити і наявність у учасників товариства можливості повною мірою вільно виявляти свою волю.

Що стосується майнової самостійності, яка проявляється у майновому відокремленні майна товариства від майна учасників і у розподілі відповідальності учасників товариства і товариства за своїми зобов'язаннями, то і ця ознака корпоративних відносин не є абсолютною, оскільки, по-перше, учасники товариства несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства; по-друге, у передбачених законом випадках солідарно несуть

додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства (у товаристві з додатковою відповідальністю); по-третє, законом та установчими документами товариства може встановлюватися процедура затвердження значних договорів (угод), вчинених товариством тощо.

Очевидно в "чистоту", "рафінованість" корпоративних відносин як відносин цивільноправових не до кінця вірять і прихильники цивільноправової природи корпоративних (акціонерних) відносин, вказуючи на організаційний характер значної їх частини, на умовність рівності учасників корпоративних відносин та обмеження автономії волі, а також на поєднання в нормах акціонерного права приватних і публічних інтересів і, відповідно, приватних і публічних механізмів нагляду і контролю з боку держави. Звичайно, з кожного правила або явища можуть бути винятки, проте така їх кількість, якою характеризуються корпоративні відносини, унеможливлює віднесення останніх до цивільно-правових.

Разом з тим уявляється помилковим висновок про те, що корпоративні відносини є різновидом передбачених ГК України організаційно-господарських відносин, що складаються між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Подібне розуміння природи корпоративних відносин звужує їх зміст, оскільки, з одного боку, виключає з нього відносини майнового характеру (право на одержання частини прибутку товариства, право на одержання частини майна при ліквідації товариства, право на придбання акцій ЗАТ учасником товариства у разі їх продажу іншими учасниками товариства тощо), а з іншого – не охоплює всієї гами правових зв'язків і всіх суб'єктів корпоративних відносин, обмежуючи їх лише відносинами між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК України). При цьому слід підкреслити, що в ГК України відсутня норма, яка б чітко визначала коло суб'єктів організаційно-господарських повноважень, зміст останніх та критерії віднесення тих чи інших учасників відносин у сфері господарювання до суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

Коло суб'єктів організаційно-господарських відносин до певної міри можна визначити, керуючись положеннями ст. 176 ГК України, яка до організаційно-господарських зобов'язань відносить, зокрема, зобов'язання, що можуть виникати: а) між суб'єктами господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; б) між суб'єктами господарювання, які разом організують господарське товариство, та органами управління цих товариств; в) в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. Останнє положення дає можливість відносити до організаційногосподарських відносин, наприклад відносини між ревізійною комісією і правлінням товариства, між наглядовою радою і правлінням тощо, які залишилися поза межами правового регулювання ст. 3 ГК України. Проте для того, щоб уникнути непорозумінь і суперечок з цього приводу, вважаємо за доцільне доповнити ч. 2 ст. 176 ГК України після абзацу 3 абзацом наступного змісту: "між органами господарського товариства". Таким чином, викладене дає підстави для висновку про те, що за своєю правовою природою корпоративні відносини є поєднанням взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських та майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності, і в силу цього не можуть бути предметом регулювання різних галузей права – цивільного і господарського.

До організаційно господарських відносин у складі корпоративних відносин можна віднести відносини: між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і створеним ними господарським товариством, що виникають у процесі корпоративного управління. Зокрема, це відносини щодо управління товариством у порядку, визначеному в установчому документі; відносини щодо права учасників одержувати інформацію про діяльність товариства та

щодо їх обов'язку не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; відносини, пов'язані з додержанням установчого документа товариства та виконанням рішень загальних зборів; відносини, пов'язані з виходом у встановленому порядку з товариства, тощо;

між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і органами створеного ними господарського товариства, що виникають у процесі корпоративного управління; між органами господарського товариства (зборами, наглядовою радою, правлінням або іншим виконавчим органом,

ревізійною комісією), що виникають у процесі корпоративного управління і контролю.

Майново-господарськими відносинами у складі корпоративних відносин є відносини: між учасниками товариства і товариством щодо розподілу прибутку товариства і одержання його частини (дивідендів); щодо відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (такі відносини можуть виникати між учасниками товариства, учасником товариства та товариством, учасником товариства та іншими особами); між учасниками товариства та товариством щодо виконання зобов'язань перед товариством, пов'язаних з майновою участю, а також щодо внесення вкладів (оплати акцій) тощо.

Підбиваючи підсумок викладеному, можна дійти висновку про те, що корпоративні відносини за своєю правовою природою є господарськими відносинами, а відтак мають регулюватися нормами господарського законодавства (передусім ГК України), підгалуззю якого є корпоративне законодавство. Визнання корпоративних відносин господарськими відносинами є додатковим аргументом на користь вилучення так званих корпоративних спорів із справ адміністративної юрисдикції і віднесення їх до відання господарських судів.