9. Методи адміністративно-правового регулювання пек

Методи адміністративно-правового регулювання ПЕК можна поділити на:

1) прямі (адміністративні);

2) нерпямі (економічні).

Зміна умов функціонування економіки держави потребує і зміни принципів її управління. На зміну прямого втручання держави у виробничі процеси необхідно впровадити виправдані часом та світовим досвідом принципи державного регулювання та створення необхідних умов для економічно ефективного господарювання підприємств різних форм власності. Найважливішими ознаками дотримання таких принципів слід вважати розробку та прийняття законів та кодексів які б визначили податкову, тарифну, цінову та екологічну політику в державі взагалі і в ПЕК зокрема.

Впровадження цих принципів в ПЕК ускладнюється тим, що значну частину складають природні монополії, де повне впровадження ринкових та конкурентних механізмів не є можливим. Головними особливостями ринкових форм та методів регулювання таких природних монополій є:

• необхідність законодавчо оформленого державного втручання в діяльність підприємств навіть у ринкових умовах і особливо в перехідний період;

• наявність таких цілей державного регулювання в енергетиці як забезпечення вимог енергетичної безпеки (енергозабезпечення, екологічної чистоти виробництва, енергетичної незалежності та соціальної стабільності), які у свою чергу повинні бути чітко сформульовані та законодавчо оформлені;

• дотримання принципів державного регулювання, в яких головним є не пряме втручання в діяльність енергопідприємств, а створення сприятливого ринкового середовища і, де це можливо, конкурентних умов господарювання;

• проведення такої тарифної та цінової політики, яка б гарантувала відшкодування тільки обґрунтованих витрат, та доповнювалась механізмами заохочення до ефективного енерговиробництва та енерговикористання;

• введення для всіх енергокористувачів обґрунтованих нормативів енергоспоживання та енергоаудиту, як одних із головних заходів енергозберігаючої політики держави;

• введення еколого-економічного механізму господарювання як шляху до екологічно чистої та економічно ефективної енергетики;

В цілому, не зважаючи на те, що згідно зі стратегічним напрямком на ринкові перетворення пряме втручання держави в діяльність підприємств галузі повинно бути зменшеним до мінімуму, його направляюча та організаційна роль збільшується і є в багатьох випадках вирішальною. Успішна адаптація управління ПЕК до ринкових відносин буде сприяти подальшому ефективному розвитку як самого ПЕК так і всієї економіки держави.

12. Організаційно-правові засади політики єс в сфері енергозбереження та енергоефективності

В рамках Генерального Директорату Єврокомісії (ГДЄС) з енергетики та транспорту було сформоване свідоме розуміння того, що Європейська енергетична політика має бути тісно пов'язана з трьома цілями: єдина кліматична та енергетична політика, стабільність, конкурентоспроможність та безперебійність енергопостачання. Ці 3 мети повинні бути повністю збалансовані, комплексні та зміцнювати одна одну. У цей період ГДЄС з енергетики та транспорту був в змозі самостійно сформувати цілі 20-20-20 до 2020 року, а саме 20% поновлюваних джерел енергії, 20% скорочення викидів і 20% економії первинної енергії до 2020 року.

Наприкінці 2006 року, ЄС зобов'язався скоротити своє щорічне споживання первинної енергії на 20% до 2020 року. Для досягнення цієї мети, ЄС прагне мобілізувати громадську думку, керівників та операторів ринку і встановити мінімальні стандарти енергоефективності та правила щодо маркування продуктів, послуг та інфраструктури.

Економія енергії є найефективнішим способом одночасного підвищення безпеки постачання енергії і скорочення викидів двоокису вуглецю (CO2). Існує значний потенціал скорочення споживання енергії, особливо в таких енергоємних галузях, як будівництво, промисловість, перетворення енергії та транспорт. Економія енергії допомагає стимулювати економічну конкурентоспроможність і стимулювати розвиток передових ринків енергоефективних технологій і продуктів. Виробників необхідно заохочувати до розробки більш ефективних енергозберігаючих технологій і продукції, так само як і споживачі потребують реальних стимулів купувати такі продукти та раціонально їх використовувати.

Основними напрямками в галузі енергоефективності є: План дій з підвищення енергоефективності (ПДПЕ), законодавство і фінансування.

Законодавство

Європейська директива про ефективність кінцевого використання енергії і надання енергетичних послуг.

Директива щодо енергоефективності будівель.

Директива щодо когенерації.

Директиви щодо енергетичного маркування побутових приладів.

Директиви щодо екологічної орієнтованості рішень стосовно продукції, для виробництва якої використовуються енергоресурси (такі як бойлери, холодильники, та лампи денного світла).

Директива щодо оподаткування електроенергії та енергоносіїв.

В ЄС була прийнята основа щодо ефективності кінцевого використання енергії та

енергетичних послуг. Серед іншого, це включає орієнтовні цілі енергозбереження для держав-членів, зобов'язання національних громадських органів у галузі енергозбереження та енергетичної ефективності закупівель та заходи щодо стимулювання ефективного використання енергії та енергетичних послуг.

Метою Директиви щодо ефективності кінцевого енергоспоживання та енергетичних послуг (2006/32/EC) є зробити кінцеве споживання енергії більш економним і ефективним, шляхом встановлення орієнтовних цілей, стимулів та інституційних, фінансових і правових рамок, необхідних для ліквідації ринкових бар'єрів і неоднорідностей, які заважають ефективнному кінцевому енергоспоживанню, а також створення умов для розвитку і просування на ринку енергетичних послуг програм енергозбереження та інших заходів, спрямованих на підвищення ефективності кінцевого споживання енергії.

Директива ЄС щодо енергоефективності будівель (2002/91/EC), яка є частиною чинної правової бази. В директиві, щодо будівель (з певною площою) в яких проходить капітальний ремонт повинні застосовуватися мінімальні вимоги, з тих, що стосуються енергоефективності нових та існуючих будівель, повинна бути забезпечена сертифікація їх енергетичних характеристик і має проводитися регулярні огляди котлів та систем кондиціонування повітря.

Чотирма ключовими пунктами директиви є:

- загальна методологія розрахунку комплексних енергетичних характеристик будівель;

- мінімальні стандарти з енергоефективності нових та існуючих будівель, які підлягають капітальному ремонту;

- системи енергетичної сертифікації нових та існуючих будівель, а для громадських

будівель, висвітлення цієї сертифікації та іншої відповідної інформації. Сертифікат повинен бути не старший за п'ять років;

- регулярна перевірка котелень та центральних систем кондиціонування повітря в будівлях та додаткова оцінка тих опалювальних установок, в яких котли були встановлені більше 15 років тому.