2. Поняття цивільного законодавства, дія у часі, в просторі та за колом осіб

Цивільне законодавство — це сукупність нормативно-пра¬вових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-пра¬вові норми. Ієрархія системи нормативно-правових актів обумовлена їх юридичною силою.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч. 1 ст. 4 ЦК). В її нормах закладені цивільно-право¬ві засади регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав (ст.ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), відносин інтелектуальної власності (ст.ст. 41, 54), підпри¬ємницької діяльності (ст. 42) тощо. Вона наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є норма¬тивно-правовим актом прямої дії.

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов’язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнарод¬ному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним ак¬том цивільного законодавства, то застосовуються правила від¬повідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК).

Основним актом цивільного законодавства України є Ци¬вільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК). ЦК України було прий¬нято 16 січня 2003 року і він вступив у силу з 1 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 90 главах, зібраних у 6 книг:

1 книга — Загальні положення;

2 книга — Особисті немайнові права фізичних осіб;

3 книга — Право власності та інші речові права;

4 книга — Право інтелектуальної власності;

5 книга — Зобов'язальне право;

6 книга — Спадкове право.

Окрім ЦК України до джерел цивільного права належать і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, які містять цивільно-правові норми. Наприклад, Сімейний кодекс Ук¬раїни містить норми, які визначають правовий режим майна подружжя (ст.ст. 57—74 СК) та порядок укладання шлюбного контракту (ст.ст. 92—103 СК), Кодекс законів України про працю — норми, якими передбачено укладення трудового до¬говору (ст.ст. 21, 24, 241 КЗпП), Житловий кодекс — норми, що регулюють відносини користування житловими приміщення та передачі його у власність, Земельний кодекс України — норми про оренду земельних ділянок та власність на земельні ділянки тощо.

Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. При цьому, визнавши за ЦК України та законами однакову юридичну силу, законодавець, з метою усунення суперечностей та конкуренції між цими норматив¬но-правовими актами, зазначає, що суб'єкт права законодавчої ініціативи, який подав до Верховної Ради України проект за¬кону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК Украї¬ни, зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесен¬ня змін до ЦК України, які розглядаються ВР України одночас¬но (абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК). В один рівень із законами слід поста¬вити також і декрети Кабінету Міністрів України, окремі з яких чинні і до сьогодні.

До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конститу¬ції, міжнародних договорів та законів, проте за певних обста¬вин також є джерелами цивільного права. Це, наприклад, ци¬вільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України (ч. 3 ст. 4 ЦК). Актами цивільного законодавства є також постано¬ви Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити по¬ложенням ЦК України або іншого закону (ч. 4 ст. 4 ЦК). До джерел цивільного законодавства також належать і норматив¬но-правові акти інших органів державної влади України, орга¬нів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК). При цьому, якщо ці нормати¬вно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, то підлягають обо¬в'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Особливу увагу слід звернути і на те, що до цивільного за¬конодавства України також можуть належати і нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Однак питома ваги таких нормативно-правових актів є незначною і застосо¬вуються вони лише у випадках, якщо немає регламентації нор¬мами вітчизняного законодавства, а також, якщо така регла¬ментація не суперечить Конституції України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного пра¬ва ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, внаслідок неоднора¬зового та однакового його застосування, та таким, що широ¬ко застосовується у певній сфері відносин. Юридична сила звичаю є доволі низькою і тому звичай, що суперечить дого¬вору або актам цивільного законодавства, у цивільних відно-синах не застосовується (ч. 2 ст. 7 ЦК).

Вперше ЦК України як джерело цивільного права закріпив і договір. При чому, навіть попри те, що договір є індивідуа¬льним правовим актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульо¬вано актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (чч. 2, 3 ст. 8 ЦК). Однак таку свободу врегулювання цивільних правовідносин в дого¬вірному порядку може бути обмежено у випадку, якщо в ак¬тах цивільного законодавства прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін договору положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті від¬носин між сторонами.

Дія актів цивільного законодавства у часі визначається згідно загальних правил.

А саме, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникають с дня вступу у силу цих актів. Порядок вступу у силу законів і інших нормативно-правових актів на території України визначаються перш за все, Конституцією України (ст. 57, 58, 94, ч. 3 ст. 106, ст. 117).

Згідно ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти, як визначають права та обов’язки фізичних осіб, повинні бути доведені до уваги населення у порядку встановленому законом. Недотримання цієї вимоги веде до недійсності відповідного акта. Стаття 94 Конституції України зазначає, що закон вступає у законну силу через 10 днів після дня його офіційного обнародування. Згідно ст. 6.10.3 Регламенту Верховної Ради України офіційним опублікуванням законів і інших актів Верховної Ради України є їх публікація в «Відомостях Верховної Ради України» на протязі 30 днів, а також у газеті «Голос України» на протязі 5 днів після дати прийняття.

Дія актів цивільного законодавства просторі визначається ч. 6 ст. 4 ГК

України, як встановлює принцип однакового регулювання цивільних відносин на всій території України актами цивільного законодавства.

Але, можливо прийняття законів спеціально для певної території України (наприклад, Закон о статусі столиці). У цьому випадку його дія поширюється лише на вказану в ньому територію.

Дія актів цивільного законодавства за колом осіб виглядає наступним чином: згідно загального правила цивільне законодавство в межах своєї дії поширюється на всіх учасників цивільних відносин.

Але, в декількох випадках виникає проблема вибору норм цивільного законодавства той чи іншої країни, яка пов’язана з виникненням в цивільних відносинах, так званого «іноземного елемента».

Іноземний елемент може мати місце:

-відносно суб’єктивного складу цивільних відносин (один з учасників - іноземець);

-відносно об’єкту цивільного відношення (наприклад, суперечна будівля, яка знаходиться за кордоном);

- відносно місця виникнення (трансформації, припинення) цивільних відносин (наприклад укладення договору за кордоном).

Для врегулювання відносин пов’язаних з участю іноземних елементів приймаються колізійні норми, а саме спеціальні матеріально-правові норми.

Колізійні норми самі по собі по суті не вирішують питання, а відсилають к тим чи іншим нормам внутрішнього законодавства. До колізійних норм входить два елемента: 1) об’єм норми (характеристика норм, до яких вона приймається) і 2) прив’язка (вказання на закон, який належить для приймання к даному виду відносин).

Спеціальні матеріально-правові норми - це норми міжнародного погодження чи норми внутрішнього законодавства, які спеціально застосовуються для врегулювання відносин з участю іноземного елемента.

Міжнародний договір - це угода дох чи декількох держав, яка містить в собі норми права об встановленні, трансформації чи припинення прав і обов’язків в відношеннях між ними.