Отолітовий апарат

Рецептори мішечка і маточки сприймають зміни положення голови у просторі, швидкість зміни прямолінійного руху і пов'язані з цим подраз­нення (вібрація, коливання тощо). У мішечку і маточці війки рецепторних клітин занурені у структуру отолітової мембрани, яка містить криштали­ки карбонату кальцію, у результаті чого питома щільність отолітової мембрани у два рази вища, ніж щільність ендолімфи. Сила інерції, що ви­никає під час лінійних прискорень на початку чи вкінці рухів "угору -вниз", "уперед - назад", діє на ендолімфу та отолітову мембрану по-різно­му. Важча, а отже, й інерційніша мембрана на початку руху відстає від ру­ху ендолімфи, а під час гальмування пізніше зупиняється. У результаті са­ме в ці моменти і створюються умови для зсуву війок та виникнення збудження.

Отолітова мембрана маточки розташована у площині, близькій до гори­зонтальної, а мішечка - до вертикальної. У зв'язку з цим початок і закінчення горизонтальних рухів сприймаються переважно рецепторами маточки, а вертикальних - мішечка. Нахили голови також спричинюють "ковзання" мембрани, згинання війок і посилення деполяризації у відповідному відділі. Таким чином, за будь-якого положення голови кож­на з отолітових мембран, займаючи певне положення щодо своїх рецептор­них клітин, створює можливість для постійного його контролю.

Півколові канали

Природним стимулом для рецепторів півколових каналів є_кутаві прискорення. Тут рецептивні клітини кожного каналу згруповані в ампульні гребені. Кожен гребінь складається із во­лоскових та підтримувальних клітин, над якими розміщена желатино­подібна перегородка (купула), яка розділяє ампулу. Ці рецепторні утвори омиває ендолімфа, питома маса якої мало відрізняється від желатино­подібної маси, тому війкові клітини цих відділів майже не реагують на лінійні прискорення.

Перетинчастий лабіринт кожного каналу завдяки наявності загальної частини утворює замкнуте, хоча й не зовсім ідеальне коло. Тіло рецепторної клітини і її війки під час обертального руху голови перебувають у різних умовах. Рідина (ендолімфа) через інерцію на початку руху залишається ще якийсь час нерухомою, а півколові канали разом з рецепторами вже руха­ються. Тому виникає різниця тисків по обидва боки купули. У результаті купула відхиляється у протилежний руху бік, війки згинаються, що призво­дить до виникнення рецепторного потенціалу. У зв'язку з тим що півколові канали лежать у трьох площинах, рецеп­тори кожного з них сприймають зміни руху навколо відповідної осі обер­тання. Тому ми можемо сприйма­ти зміну швидкості обертання у всіх площинах.

Центральні відділи вестибулярної системи

Збудження від рецепторних клітин синаптично передається до денд­ритів нейронів присінкового вузла, що лежить на дні внутрішнього слухо­вого каналу. Аксони цих нейронів утворюють присінкову частину VIII па­ри черепних нервів і підходять до вестибулярних ядер моста мозку. Аксони цих ядер йдуть до ядер мозочка і спинного мозку. Частина воло­кон від вестибулярних ядер іде до даламуса, а звідти імпульси прямують до постцентральної звивини кори великого мозку. Крім того, нейрони вес­тибулярних ядер контактують з багатьма іншими відділами ЦНС: із ядра­ми III, IV, VI, X пар черепних нервів, ретикулярною формацією, гіпотала­мусом. Це зумовлює залучення багатьох функціональних систем організму до відповіді на подразнення вестибулярних рецепторів.

Імпульси від вестибулярної системи, які проходять через таламус, над­ходять до скроневої ділянки кори великого мозку, де забезпечується аналіз отриманої інформації, а отже, і свідоме орієнтування у просторі.

7