Р ис. 5.6. Структура конспект-схеми розглянутої теми

У блоки А, Б, У заноситься те, що учень повинен знати, а в блок Г и Д - те, що він повинен уміти. Стрілки показують зв'язки між частинами. На блок невирішених проблем (частина Д у центрі) впливають всіх частин, тобто проблеми можуть бути на будь-якому рівні глибини.

Конспект-Схеми можна ефективно використовувати для проведення практичних занять. Тоді наповнення основних блоків трохи міняється з урахуванням посилення самостійної роботи студентів, а також специфіка предмета. На малюнку 5.7. наведена зразкова структура конспект-схеми практичного заняття, що може використовуватися на предметах, пов'язаних з розрахунком і конструюванням конструкцій, процесів, апаратів.

Р ис. 5.7 Зразкова структура конспект-схеми практичного заняття

8. Опорний конспект або аркуш опорних сигналів (А.О.С.) – це побудована по спеціальних принципах візуальна модель змісту навчального матеріалу, у якій стисло зображені основні значеннєві віхи досліджуваної теми, а також використовуються графічні прийоми підвищення мнемонічного ефекту. Опорний конспект відрізняється від конспекту, навіть дуже короткого, у звичайному розумінні цього слова. При традиційному конспектуванні важко перебороти бажання включити в конспект побільше матеріалу, детальніше розшифрувати зміст кожного пункту. В опорно-асоціативному конспекті цього доводиться рішуче уникати. Опорний конспект повинен бути небагатослівним і гранично стислим. Кожний символ, слово або знак відбивають лише саме головне. Часто сигнальні опори - це тільки натяк на те, що потрібно розповідати. Далі думка повинна випливати сама, вишиковуючи ланцюжка слів, фраз, нових думок.

Поняття опорний конспект пов'язане з ім'ям педагога-новатора В.Ф. Шаталова, що вперше почав застосовувати, і дав обґрунтування асоціативних опорних конспектів. Опорний конспект - це система опорних сигналів у вигляді короткого умовного конспекту. Ідея опори - головна суть даного конспекту. Крім підлягаючому засвоєнню одиниць інформації й різних зв'язків між ними, в опорний конспект уводяться знаки, що нагадують про приклади, досвіди, приваблюваних для конкретизації абстрактного матеріалу. Шрифт і колір указують ієрархію цілей за рівнем значимості. Складання опорно-асоціативних конспектів - це стиск повної інформації до дуже малих розмірів з використанням асоціацій, кольору, шрифту, символіки, з виділенням головного. Епізоди й деталі стають у ряді випадків опорними пунктами для засвоєння подій і явищ. Вони запам'ятовуються в пам'яті як би в ролі «носіїв» фактів, стають свого роду сигналами, що викликають у пам'яті варті за ними основні явища, поняття .

При відборі матеріалу варто передбачати можливі утруднення учнів у засвоєнні окремих найбільш складних положень, установити раціональну логічну й дидактичну структуру матеріалу, визначити питання, які учні можуть розглянути самостійно, продумати способи використання засобів навчання, визначити зміст і форми контролю знань і вмінь. Все це в тім або іншому ступені знаходить висвітлення в опорному конспекті.

Основними вимогами до складання опорного конспекту є: лаконічність, структурність, уніфікація, автономність блоків, використання звичних асоціацій і стереотипів, несхожість, простота. Зупинимося докладніше на цих вимогах.

Лаконічність обмежує зміст в опорному конспекті друкованих знаків, їх повинне бути не більше 400. Під друкованим знаком розуміється крапка, цифра, стрілка, буква, але не слово, що вже являє собою опорний сигнал. У конспекті знаходить висвітлення лише саме головне в цій темі, викладене за допомогою символів, схем, формул, асоціацій.

Структурність припускає використання прийому укрупнення дидактичних одиниць знання. Матеріал викладається цільними блоками (зв'язуваннями) і містить 4 - 5 зв'язків. Структура їхнього розташування повинна бути зручної й для запам'ятовування, і для відтворення, і для перевірки.

Уніфікація, тобто використання єдиної символіки по одному предметі. Буває зручно ввести певні знаки-символи для позначення ключових або часто повторюваних слів;

Автономність забезпечує можливість відтворювати кожний блок окремо, мало торкаючись інших блоків. У той же час всі блоки між собою зв'язані логічно.

Звичні асоціації й стереотипи. При складанні опорного конспекту варто підбирати ключові слова, пропозиції, асоціації, схеми. Іноді вдалий образ дозволяє пожвавити в пам'яті розповідь по асоціації.

Несхожість вимагає різноманітити опорні конспекти й блоки за формою, структурі, графічному виконанню, оскільки однаковість дуже утрудняє запам'ятовування. Ще краще, якщо форма опорного конспекту відбиває його зміст. Наприклад, блок «Механізована розробка ґрунту» може мати форму екскаватора, або блок «Метали й сплави» бути представлений у вигляді профілю двотавру.

Простота вимагає уникати вигадливих шрифтів, складних креслень і оборотів мови. Літерні позначення зводяться до мінімуму.

У педагогічному досвіді сьогодні напрацьовано досить багато видів і форм опорних сигналів. Серед них можна виділити: опорні сигнали-схеми, опорні сигнали-образи, опорні сигнали-креслення, опорні сигнали-коди, опорні сигнали-символи. Універсальність опорного конспекту на відміну від інших моделей, на наш погляд, полягає в тім, що на одному аркуші різні схемно-знакові моделі можуть з'єднуватися в цільний візуальний образ, доповнюючи один одного. Приклади опорних конспектів по різних навчальних дисциплінах наведені на малюнках 5.8.

Рис. 5.8. Опорний конспект по педагогіці «Схема рішення навчального завдання в теорії розвиваючого навчання»

При розробці опорного конспекту кожний викладач вибирає найбільш підходящу форму й намагається неї вдосконалити. До творчих знахідок педагогів-практиків можна віднести, так званий, триступінчастий опорний конспект, що дозволяє здійснювати диференційоване навчання. Перший щабель - це найбільш повний опорний конспект, з короткою анотацією вхідних у нього блоків; другий щабель - суть опорний асоціативний конспект, третій щабель - короткий план відповіді в опорних сигналах. Схожий варіант наведений на малюнку 5.9. Це узагальнений опорний конспект теми, що дає про неї загальне подання й указує на зв'язок головних понять (у цьому випадку компонентів дидактичного процесу).

Рис. 5.9. Структура процесу навчання

9. Карта пам'яті найбільшою мірою наближає форму запису до природної роботи мозку по сприйняттю інформації і її передачі. У процесі словесної взаємодії розуму доводиться сортувати фрагменти різноманітної, випадкової й хаотичної інформації, одночасно здійснювати відбір, формулювання, організацію матеріалу з урахуванням слів і ідей, що виникають на підсвідомому рівні. Слухачі аналізують кожне слово в контексті попередньої й наступної інформації й тільки після цього, ґрунтуючись на власному сприйнятті й досвіді, дають інтерпретацію значення слів. Карта пам'яті дозволяє поєднувати зорові й почуттєві асоціації у вигляді взаємозалежних ідей, аналогічно тому, як це виглядає на дорожній карті. Складання карт пам'яті рекомендують починати із центра чистого аркуша, куди поміщають головну ідею (або тему), містять неї в ромб, коло або іншу фігуру, що привертає увагу. Від центра розходяться відгалуження, що відповідають ключовим моментам або розділам. Кожне відгалуження має свій колір. На галузях виписується ключове слово або фраза й залишається місце для додавання деталей у процесі подальшої роботи. У карту пам'яті вводяться символи й малюнки для полегшення її запам'ятовування. На малюнку 5.10. представлена карта пам'яті, що відображає процес складання карт пам'яті.

Р ис. 5.10. Карта пам'яті по процесу складання карт пам'яті

10. Метаплан являє собою інваріантну безліч знакових форм (елементів), що мають певне призначення. Метаплан як знаковий візуальний засіб має почуттєво сприймані властивості: формою й кольором. До елементів форми метаплана ставляться: смуга, хмара, овал, прямокутник, коло. Кожний елемент несе певні сутнісні характеристики, наприклад, смуги використовуються для позначення коротких формулювань або висновків, а також у них можуть бути внесені назви, заголовки, категоріальні поняття. Хмарою окреслюють фундаментальну теорію або питальні речення. Овали можуть означати додаткову інформацію. Прямокутником виділяються назви, заголовки або категоріальні поняття. Форма знака сприяє його розпізнаванню, але не нагадує про зміст навчального елемента. Виділення фігури дозволяє швидко акцентувати увагу на навчальній інформації, заздалегідь уявляючи собі її призначення або сутнісну характеристику (рис. 5.11).