Дитинство та юність[ред. • ред. Код]

Кафка в 6 років

Нотатки Кафки про сімейні справи незліченні, а про школу, — навпаки, дуже рідкісні. Біографи письменника відчувають себе обділеними також при описі перших двадцяти років його життя, після цього періоду їм допомагають його власні записи. Довелося звертатися до свідчень сучасників, які близькі йому і були ще живі. Кафка-підліток, Кафка-юнак був з тих, хто є не надто помітним. Його товариш по навчанню Еміль Утіца, підтверджуючи це, пише:

«Те, що я можу розповісти про Кафку, не бозна що. Я знав про його людські якості, але на свій сором повинен визнати, що лише значно пізніше я пізнав в ньому поета. Якщо мені і слід щось сказати щодо характеристики Кафки, так тільки те, що в ньому не було нічого вражаючого».^[9]

А в іншому випадку він повідомляє протилежне:

«Ми всі його любили і цінували, але ніколи ми не могли бути з ним повністю відвертими, він завжди ніби оточений якийсь скляною стіною. Зі своєю спокійною і люб'язною посмішкою він дозволяв світу приходити до нього, але сам був закритий для світу».^[9]

У вересні 1889 року, коли Францу виповнилось шість років, його вперше ведуть в початкову німецьку школу на Флейшмаркт, поблизу м'ясного ринку. До школи його супроводжувала кухарка, щоб трохи налякати, вона постійно загрожувала йому, що розповість вчителю про всі дурниці, які були зроблені ним протягом дня. Ці погрози ніколи не виконувались, але з кожним днем ставали все правдоподібнішими.

«Я чіплявся за портали лавок, за кам'яні рекламні тумби на вулицях, я не хотів йти, поки вона мене не простить, я хапався за її спідницю (я теж ускладнював їй життя), але вона тягла мене, запевняючи, що розповість про все це вчителю …»^[9]

Цю невинну історію Кафка буде з гумором розповідати пізніше, але історія, в той же час передає страхи його дитинства, почуття вини, невіри в себе. В кінці 1919 року він згадує слова одного зі своїх вчителів, Маттіаса Бека, який порадив його батькам, щоб їх син провчився рік у п'ятому класі початкової школи, перш ніж відправити його до гімназії: «Він дуже слабкий, такий надмірний поспіх потім буде даватись взнаки».^[9] Цю думку Кафка висловлював пізніше сам:

«Дійсно, я ріс, як занадто швидко, як саджанець, який витягнувся про нього забули, з відомою артистичною витонченістю ухиляючись від протягів».^[9]

Навчання в ліцеї[ред. • ред. Код]

До думки Маттіаса Бека все ж не прислухалися: Кафка вступив до ліцею в десять років. Оскільки він пропустив п'ятий клас початкової школи, треба було здати невеликий вступний іспит з німецької мови, релігії і математики. Це випробування, ймовірно, він витримав без вагомих зусиль і став навчатись в Державній гімназії з німецькою мовою навчання, розташованій в районі Старого міста, всередині палацу Кінскі, того самого, де пізніше його батько відкриє свій магазин.

Дім, де знаходилася гімназія, яку закінчив Кафка, а також пізніше знаходився магазин його батька

Кафка виявився одним з наймолодших: більшість його однокласників були на рік або два старші за нього. Контингент ліцею Старого міста здебільшого становили євреї: тридцять учнів на тридцять дев'ять першого року навчання, сімнадцять на двадцять чотири у випускному класі. Якщо, як пише про нього Еміль Утіца, Франц не підтримував ні з ким із своїх однокласників такої дружби, яка пов'язувала його пізніше з Максом Бродом, то у нього все ж були хороші відносини з більшістю з них.^[9]

Гімназія Старого Міста була, безумовно, класичним ліцеєм, в якому акцент робився на вивченні літературних дисциплін і стародавніх мов. Рівень літературної освіти за часів Кафки не був вищим, ніж в епоху Гете. Цей «гуманізм» був настільки порожнім і неживим, що значно пізніше Кафка продовжив разом з Максом Бродом читати Платона в оригіналі. За рік учні повинні були вивчити напам'ять 467 віршів. Сам Кафка сумнівається в собі і відчуває постійно, ніби він знаходиться на грані провалу. Двічі — в одному з фрагментів «Щоденника» початому в 1912 році, потім в «Листі батькові» в 1919 році — він розповідає, що кожен рік був переконаний в тому, що провалиться на іспиті і не буде прийнятий в наступний клас, а так як нічого такого не відбувалося, він був упевнений, що на випускному іспиті його повне невігластво проявиться на очах у всіх. Це було життя у постійному страху. Наприклад, він розповідає в одному з листів до Мілени про жахи на уроках рахунку, коли викладач шукав його прізвище в своєму журналі, а потім викликав до дошки.^[9]

Проте, переглянуті журнали гімназії свідчать, що ці страхи не мали під собою підстави: якщо Кафка і не входив до числа найкращих учнів класу, то у всякому разі він значився серед тих, кого називали «блискучими учнями», у нього ніколи не було посередніх оцінок з головних предметів. Лише в старших класах його слабкість в математиці стала більш відчутною і завдавала йому неприємностей. За песимістичними оцінками своїх інтелектуальних здібностей не слід бачити кокетство або позерство: таким він був усюди, таким він був у школі — одночасно слухняним і невпевненим у собі, покірним і нещасним, тремтячим як перед майбутнім, так і перед сьогоденням.

В останні роки навчання в ліцеї він почав писати, називаючи ці спроби в 1903 році «дитячими творами». Про це Кафка повідомляє в листі Оскара Поллака, з якого можна зробити висновок, що до того часу він свої твори ще не знищив: аутодафе будуть відбуватися пізніше. Можна також припустити, що ця літературна продукція була дуже багатою.^[9]