4. Підсвідомі і несвідомі феномени у психіці людини.

Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

Свідомість склалася як властивість високоорганізованої матерії -мозку.

Вона криє в собі відображення дійсності з допомогою відчуттів і абстрактного мислення.

Тлумачення понять «підсвідоме» і «надсвідоме»

Підсвідоме - психічні процеси, які відбуваються під порогом свідомості. У філософській та психологічній літературі підсвідоме нерідко ототожнюють із несвідомим. Проте ці поняття слід розрізняти.

Термін «несвідоме» - ширший. Він охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, інтуїцію, автоматизми, лунатизм, гіпноз, гарячку та інші хворобливі стани нестямності).

Поняттям «підсвідоме» позначають лише ті феномени психіки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов'язані, впливають на її перебіг і з відповідною зміною умов порівняно легко переходять у її сферу.

Надсвідоме - рівень психічної активності особистості підчас виконання творчих завдань, який не піддається усвідомлено-вольовому контролю.

К. С. Станіславський першим запропонував розглядати цей рівень як вищий етап творчого процесу, що відрізняється як від свідомих, так і від несвідомих компонентів.

Надалі П. В. Симонов інтерпретував надсвідомість як механізм творчої інтуїції, за якого відбувається рекомбінація колишніх вражень, але на вищому психічному рівні,

Результатом взаємодії вражень є художні образи, наукові відкриття, які не усвідомлюються суб'єктом (творцем), але мають об'єктивно (реально) значимий зміст.

5. Психофізіологічні проблеми. Це питання є найменш досліджуваним. Підходи до проблеми: античний світ – психіка ще не повязується із мозком, її місце вбачали в серці печінці та в інших органах частково в мозку але не було твердо вставлено. Остаточно психіку поєднали з мозком в середньовіччі, розглядалася як властивості душі: 1) перцептивні (сприймання); 2) мислиннєві (пізнавати, порівняння, інтерпретаці, диференціація); 3) мнемічні (здатність памяті отримувати образи думки у внутр.. псих.. стані). Декарт вперше повязав душу із мозковою структурою, з шишковидною залозою яка впливає на нейрофізіологічні процеси і навпаки. Франц Галль 19ст. вчення френологія(душа) виявив у мозку сіру і білу речовини. Виділив 3 блоки (функціональна структура) 1) нижні відділи гол.. моз.. і продовгуватий або довгастий мозок – орган життєвих процесів центр регулювання тілесних орг.. ф-ій; 2) середня част. Гол.. мозку – підкірка – центр схильностей і потягів; 3) верхні част. Мозку – центр інтелектуальних якостей душі. «Гулі» Галля – чим більше розвинута властивість, здібність люд, тим більша ділянка мозку в якій вона знаходиться. (гуля №12 особл. Рел.люди це центр моральності, теософії; №23 дотепність) – карта черепа. Його послідовники не змогли піднятись до його рівня. Френологія була ост. Підходом до пс.фізіологічних пробл. У др..пол 19ст. розвив. Порівняльна анатомія, анатомія НС, експер-на фізіологія – виробили ефективні методи вивчення нейрофіз процесів їх зв’язків. Природа і проблема зв’язку мозку і психіки. Факти свідчать про те, що такі зв’язки існують: психофізіологічний паралелізм, Декарт – одне визначає інше і навпаки(каузальність). Піаже: «якщо психіка лише епіфеномен, який виник в результаті ситуації, то не зрозуміло чому вона так бурхливо розвивалась, основним двигуном прогресу людства, що є абсурдним». Зв'язок мозку і психіки за принципом кодування інформації. Незаперечним є факт, що моз. і псих. пов’язані функціонально (відображення, передбачення, адаптація). Інформація не є самостійним об’єктом їх частиною, вона їхня специфічна властивість. Букви виразний приклад носіїв ін-ції конвенційного типу(створена за домовленістю, штучно утвор.: Кирило і Мефодій кирилиця). Є нековенційно ств. засоби передачі ін-ції – індекси (танок бджілок, крик цапа). Важливо щоб той самий об’єкт завжди ніс ту саму ін-цію, якщо ж різну то повинні бути додаткові поточнюючі сигнали. Предмет чи явище в якості носія інф-ї, наз. – сигнал(найменша структ. одиниця). Не варіативне співвіднесення сигналу з тими властивостями про які він несе інф-ю сувора взаємо відповідність, станів попер.і наступних ланках передачі інф-ї наз. – ізоморфністю(пр-д. телевізор, електромагнітні коливання у ефірі). Ізоморфний перехід інф-ї від попер. до наст. ланки наз. – перекодування. Код – це тип сигналів як найменших структурних одиниць(букви-код звуків, поєднання букв відповідає поєднанню звуків у слово, речення). Алфавіт – це сис-ма сигналів в межах того чи ін. коду. Отже, кодування – процес ізоморфного відображення за доп. коду. Модель – це структура утворена кодуванням. Енергії і речовини діють на чутливі поверхні органів чуття: елктр.маг. коливання на зорову, мех.. коливання повітря на слухову, летючі молекули на нюхову тощо. На чутливих поверхнях органів чуття ці впливи перекодовуються в біохім. реакції, строга ізоморфність, які в свою чергу перекод. у електор.маг. хвилі з яких скл. аферентні процеси, у мозку ці хвилі перекод. у біохім. процеси мозкових нейронів. Їх сукупності, цих процесів, перекод. в нейрофізіологічні процеси і нарешті таємниця з таємниць у фізіологічні процеси.

6. Увага. Проблеми модального змісту уваги. Види і функції уваги. Властивості уваги.

Увага- це особлива форма псих.дія-сті, яка вияв-ся у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Критерії уваги:1) зовнішні реакції – моторні, вегетативні,які забезп.умови кращого сприйняття сигналу. До них належить поворот голови, фіксації очей,міміка та зосередження, затримка подиху, вегетативні компоненти орієнтовної реакції: 2) збільшення продуктивності пізнавальної дія-сті – йдеться про підвищення ефективності «умовної дії(перцептивної, мнемічної, розумової,моторної)» порівняно з «неуважною»; 3) вибірковість (селиктивність)інф-ї – цей критерій виражається 5-ма можливостями активно сприймати,запам’ятовувати, наналізувати лише деяку частину інф-ї, яка надходить, а також реагувати лише на обмежене коло зовн.стимулів. Рос..досл. М.М. Ланге підкрес.,що увага – це відносне панування цього уявлення цієї миті; 4) ясність та виразність змістів свідомості - які є в полі уваги. Цей суб’єктивний критерій було висунуто в межах псих.свідомості. усе поле свідомості розділяють на фокальну сферу і периферію. Одиниці фокальної сфери свідомості уявляються стійкими, яскравими, а звісти його периферії чітко не розділені і зливаються в пульсуючу хмару невизначеної форми. Така структура свідомості можлива не тільки під час сприйняття об’єктів, а й у спогадах і міркуваннях. Властивості Уваги: 1)Спрямованість(зовн.,внут.)-вияв. у довільному чи мимовільному виборі об’єктів, який відповідає потребам суб’єкта, меті і завданням його дія-сті. 2)Сконцентрованість(висока,низька)- вияв. у одночасному відволіканні від усього зайвого у тимчасовому ігноруванні всіх ін. об’єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки а інф-я утримується у свідомості доти доки дія-сть не буде завершено, досягнуто її мети. Забезп. контроль та регулювання дія-сті. у своїх вищих формах пов’язана із врегулюванням перебігу псих.процесів і свідомої поведінки люд. Залежно від об’єкта зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових, рухових процесах. На цій основі виокрем. такі форми вияву уваги: сенсорна(перцептивна), інтелектуальна, моторна(рухова). Позслаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу,який формується. Важливою закономірністю уваги є її 3)вибірковість - , вияв. в тому, що люд. зосереджуючись на одному, не пам’ятає іншого. Увагу зумовлюють не лише зовн.подразники, а й здатність люд. довільно спрямовувати її на ті чи ін. об’єкти, що наз. - уважністю. Недостатній розвиток уважності вияв. в роззосередженості та відволіканні, нездатності без зовн. Сполнук спрямовувати і підтримувати свою увагу в процесі дія-сті внутрішніми засобами.; 4) Активність(довільна,мимовільна): 5) Широта(обсяг,розподіл); 6) Переключення(легке,утруднене); 7) Стійкість(стійка,нестійка). Види уваги: 1) Мимовільна – виник.несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов дія-сті чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи ін. аналізатор організму. Фізіологічним підгрунттям мимовільної уваги є безумовнорефлекторна орієнтувальна дія-сть мозку. Нейрофізіологічним механізмом є збудження, що надходять до кори з підкіркових ділянок великих півкуль головного мозку. Мимов. увага виникає за умови коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими, порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збудниками мимов. уваги можуть бути не лише зовнішні стимули, а й внутрішні потреби. Вона є короткочасною але за певних обставин залежить від сили впливу зовнішніх подразників, що впливають на нас, може виникати досить часто заважаючи основній дія-сті. 2) довільна увага – свідомо спрямоване зосередження особистості на предметі, явищах, дійсності, внутрішньої психологічної дійсності, характеризується силою волі, цілеспрямованістю, організованістю, усвідомленням, послідовністю, дисциплінованістю розумої дія-сті. Фізіологічним підґрунтям є умовна рефлекторна дія-сть головного мозку, здатність нальмувати непотрібні рухи та дії. Супроводжується боротьбою мотивів при виборі предмета зосередження, засобів дій. Головний збудник довільної уваги – усвідомлювані потреби, інтереси, мета, засоби дія-сті. 3) після довільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах явищах у процесі довільної уваги. Характерним для неї є поява певного інтересу часткове захоплення її виконавцем, і уява набуває рис мимовільного зосередження – називають вторинною мимовільною увагою. У після довільній увазі напруження слабшає, а інтенсивність не зменшується, інтерес до дія-сті зростає, стає продуктивною(навчальна трудова). Залежно від змісту дія-сті увага спрямована або на зовнішні(сенсорна і рухова увага) або на внутрішню(інтелектуальна) психіку дія-сті. Цей поділ є умовним тому організовуючи навчальну, трудову, та ін. види дія-сті людини потрібно враховувати особливості уваги. Поняття про увагу- теорії .Навколишнє середовище постійно впливає на орга­ни чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не по­мічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механіз­ми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприй­мається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення. Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення до­рослої людини обмежуються 4—6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка зби­рає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв'язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одно­часно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил, а звідси — слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає мож­ливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати ваго­міших успіхів. Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від цього надаючи кожному об'єктові відображення певного значення. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й продуктивну діяльність, визначається можли­востями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Меха­нізмами вибірковості уваги служать процеси довільної регу­ляції діяльності- В здатності довільно спрямовувати й зосе­реджувати увагу виявляється активність людини. Постанов­ка й постійне уточнення мети діяльності викликають, під­тримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу. Увага — не саме відображення, вона не має свого пред­мета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швид­ше його необхідна умова, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечує їх виразне відображення. Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, за­безпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти — означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з від­повідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відобра­ження об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від зосередженості уваги залежать пов­нота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем. Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу К. Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні ворота до свідомості, «єдині двері нашої душі», через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знан­ня. А П. Ф. Каптерєв зробив таке порівняння: «...Навчати неуважного — все одно що наповнювати водою діжку без дна». Уважність — запорука успіхів у розв'язанні проблем життя і діяльності. Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідо­мості та емоційно-вольової активності, що вшшгяються в увазі, розроблялися ще в межах ііггроспективної психології. Проте вони не пояснювали механізми виникнення і роз­витку уваги. На спробу науково обгрунтувати ці механізми вперше натрапляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т. Рібо і російський психолог М. М. Ланге. Ця теорія надає надзвичайно важливого зна­чення зовншшім виявам уваги, розглядаючи рож рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначали вони, фізіологічно підтримує і поси­лює акт увага, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Довіль­но регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкрес­лювали прихильники цієї теорії", усунути рухи, то від увага нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриліанні уваги безперечна. Проте не можна зюдити до них саму увагу. У 20—30-ті роки досить поширеною була теорія уваги Д. М. Узнадзе, пов'язана з поняттям установки. Згідно з цією теорією, увага — особливий стан налаштованості, по­роджений впливом попереднього досвіду на наступні дії суб'єкта. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в ру­ках однакові за об'ємом, але різні за вагою кульки, то потім суб'єктивно по-різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки. Установка, що вигшкла внаслідок ілюзії, вплива­тиме на сприймання вага предмета, що пов'язано з увагою. Вона внутрішньо зумовлює стан уваги людини, що в по­дальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації. Рефлекторна теорія уваги (І. М. Сеченов, І. П. Павлов, О. О. Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу та її розвиток, із впливом зовнішнього середовища. Пред­мети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку дося­гають гонких диференціації! та досконалості. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І. П. Павловим) або домінанту (за О. О. Ух-томським). У цих зонах легко утворюються тимчасові не­рвові зв'язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення до­мінанти викликає гальмування в сусідніх ділянках кори го­ловного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядко­вує собі побічні імпульси-подразнення, посилюючи завдяки їм увагу до основної діяльності. Інші дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обме­жуючись менш активними ділянками кори мозку. У межах концепції поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна увага розглядається як функція психічного контролю за змістом дій людини. Як діяльність контролю вона є невід'ємним елементом орієїгтувально-дослщітицької діяльності, але не становить самостійний процес, не має окремого продукту, а тому завжди спрямована на те, що створюється іншими процесами. Водночас увага — це не лише контроль, за допомогою якого дія тільки оцінюється. Увага сприяє формуванню та вдосконаленню розумової дії. «Коли нова дія контролю перетворюється на розумову й скорочену, тоді, і тільки тоді, вона стає увагою — новим, конкретним процесом уваги. Не кожний контроль є увагою, однак увага — це завжди когпроль», — зазначав П. Я. Гальпе-рін. Довільна увага — це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання пе­ревірити її, визначивши для цього критерії й засоби, за­гальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріальної або матеріалізо­ваної й закінчуючи розумовою.Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М. Ф. Добринін, Є. О. Мілерян, Ф. Н. Гоноболін, І. В. Страхов та ін.). її вихідне положення полягає в тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльністю, в діяльності вона існує і нею під­тримується. Бути уважним — обов'язково означає бути ді­яльним щодо тих чи інших об'єктів. Водночас увага розгля-дається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує оргашзацію і реіуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об'єктивної дійс­ності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій. Взаємні зв'язки психічної діяльності суб'єкта й об'єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та годвищення її ефективності. При ньому увага виявляється у двосторонності відносин суб'єкта й об'єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб'єкта, тим чіткіше виступає об'єкт; чим виразніше у сві­домості виступає об'єкт, тим інтенсивнішою є сама сві­домість, що виявляється в увазі. Розглядувана концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.