27. Розвиток українського мистецтва у хіх ст.

Театр. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика,

образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного

розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від

політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До

1861 Р. Продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в

містах. У 1828 р. офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і

після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних

труп. У 1789 р. театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки

російські п'єси.

Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 р. і

пізніше «Москаль-чарiвник» в Полтавському любительському театрі. Вони стали

можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора

Малоросії М.Репніна, керівництво трупою І.Котляревським, гра геніального

актора М.Щепкіна, тоді ще кріпака. Професіональна ж українська трупа була

створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався

Михайло Старицький, режисурою - Марк Кропивницький. Обидва були також

драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі

(псевдоніми: Івана - Карпенко-Карий, Миколи - Садовський, Панаса -

Саксаганський), М.Заньковецька, А.Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька

разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували

працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи

були пересувними).

Великий знавець української мови, М.Старицький писав комедії (не гасне

популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан

Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського

побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький

йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної

драматургії». Творцем української соціальної драми став І.Карпенко-Карий (Іван

Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто

тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні

протиріччя.

40. 1960-80-і роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської

історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом

до влади М.Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає

«відлига». Свою назву цей час отримав за повістю І.Еренбурга, яка дуже точно

передала зміст епохи. Це - десталінізація суспільного життя, певна

демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна

свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не

були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат

перетворень, що призвів до «застою». Проте для культури хронологічно короткий

період «відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера

кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих

«шестидесятників» - вчених, письменників, художників, які відзначалися

непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості,

прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-

різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління

визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.

У кінці 1950-х років на державному рівні було усвідомлене і визнане

відставання Радянського Союзу від провідних західних країн, що вступили до

того часу в етап науково-технічної революції. В державній політиці стали

приділяти особливої уваги розвитку науки, створювалася безліч нових галузевих

науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість

періодичних видань, у великих економічних центрах - Харкові, Львові, Донецьку

відкрилися відділення Академії наук УРСР. Розвивалася система освіти. З другою

половиною 50-х років пов’язується розгортання науково-технічної революції в

СРСР. У цей період радянська наука займала пріоритетну роль у атомній

енергетиці та ракетобудуванні, засвоєнні космосу, створенні лазерів, розвитку

біохімії і т.д. Відомо, з яким здивуванням сприйняли в усьому світі запуск нашою

країною у 1957 р. першого штучного супутника Землі. А політ Юрія Гагаріна у

квітні 1961 р. викликав справжній шок у США. Створена спеціально для

пояснення цього феномену президентська комісія дійшла висновку: СРСР

перевершив США, над усе завдячуючи високому рівню освіченості населення. За

класифікацією ЮНЕСКО цей показник визначається питомою вагою молоді у віці

від 17 до 24 років, яка отримує вищу освіту. У ті роки наша країна за цим

показником займала третє місце у світі. У 1959 р. обов'язковою стала 8-річна

освіта, в 1977 р. - середня.

У наступне 20-ти річчя (1961–1980 рр.) основна увага вищої школи України

була сконцентрована на тих ланцюгах вищої освіти, які забезпечували науково-

технічний прогрес, подальший розвиток культури й добробуту людей.

Розпочалася підготовка кадрів з багатьох нових спеціальностей, зокрема, з

механізації обліку й обчислювальних робіт, обслуговування приладів точної

механіки, електроакустики та звукової техніки, обслуговування електровакуумних

машин, оптичних приладів, проектування й експлуатації атомних і енергетичних

установок, електричних систем, напівпровідникових матеріалів, з теплофізики,

кібернетики, технологій полімерних матеріалів тощо.

Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Є.Б.Патона, який

перетворився на науково-виробниче об'єднання, куди входили науково-дослідний

інститут, конструкторське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано

понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і різання електронним

променем, лазерної обробки. При створенні англо-французького літака «Конкорд»

була використана патонівська технологія виплавки сталі особливо високої якості.

Київським Інститутом надтвердих матеріалів були розроблені карбоніт, кіборит.

Їх промислове виготовлення було налагоджене на Львівському заводі штучних

алмазів. Крім того, в Києві створена перша в історії людства «Енциклопедія

кібернетики» (видана 1973 р. українською мовою), в Харківському відділенні АН

України зразу ж за американськими вченими Чікагського центру (піонерами в цій

галузі) розщеплено атом. З початком космічної ери кращі машинобудівні

підприємства України стають частиною ракетно-космічного комплексу.

Величезний внесок у розвиток фундаментальних і прикладних наук внесли

математик М.Боголюбов, математик і кібернетик В.Глушков, конструктори

космічних апаратів С.Корольов (генеральний конструктор), М.Янгель та

В.Глушко, генетик І.Шмальгаузен, офтальмолог В.Філатов, кардіолог М.Амосов,

нейрохірург М.Бурденко та інші.

Однак збереження чисто адміністративного централізованого управління,

системи оцінки тільки по кількості виробленої продукції - так званому «валу»

приводили до повної економічної незацікавленості підприємств у технічних

новинках. Тому дуже часто виходило, що винаходи, зроблені в нашій країні, за

кордоном знаходили більш широке застосування. Один з характерних прикладів -

технологія безперервної розливки сталі в металургії. До середини 80-х років

частка такої технології в Україні складала близько 10%, в той час як Японія,

Франція, Німеччина перейшли на неї майже повністю. В освіті кількісний ріст не

супроводжувався такою ж якістю. Скорочувалася сфера застосування української

мови. Кращі наукові сили, величезні кошти, передові технології концентрувалися

у військово-промисловому комплексі. Обмеженим був доступ до зарубіжної

інформації. Науково-технічне відставання України, як і в цілому СРСР, з

середини 70-х років перетворилося на стадіальне, оскільки у розвиткові

найбільших капіталістичних країн, передусім США, почалася нова ера, для

визначення якої використовують різні терміни - постіндустріальна, інформаційна,

комп'ютерна.

На межі 70 – 80-х років загострюється низка проблем у сфері освіти й науки.

У керівництві освітою й наукою, як і іншими сферами суспільного життя,

збільшувався розрив між словом і ділом. Застійні явища все глибше поражали

науку й вищу освіту. Якщо розвинені капіталістичні країни у порівнянні з 50-

ми – початком 60-х років в декілька разів збільшили свої витрати на науку й

освіту, здійснили прорив до нових технологій за рахунок потужного розвитку

мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, то Радянський Союз топтався на

місці, втрачаючи чисельні пріоритети в розвитку науки та освіти. Прогрес науки й

вищої освіти стримувався різними перепонами, які створювалися жорсткою

централізацією управління, відомчими інтересами, залишковим принципом

виділення коштів на освіту, науку й культуру.

Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості.

Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. З одного боку, в

художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від

описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і

духовного. Насамперед це стосується творчості О.Гончара, П.Загребельного,

Ю.Збанацького, В.Козаченка. 60-70-і роки, за оцінкою авторів «Історії української

літератури ХХ століття», були періодом «плідним, хоч і суперечливим, періодом

поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого

начал, утвердження нових форм, стилів, засобів». На повний голос заявили про

себе І.Драч, Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський. Склалася школа

українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.

У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати

цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці.

Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які

емігрували з України і продовжували писати за кордоном. Особливе місце серед

письменників-емігрантів займає І.Багряний. До війни він зазнавав репресій, у

Німеччині в 1948 р. організував Українську революційно-демократичну партію,

яка боролася за національне звільнення України. Романи І.Багряного "Тигролови",

"Сад Гетсиманський", "Людина біжить над проваллям", його повісті, поеми,

публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача, були оцінені критиками

як серйозний внесок в українську культуру.

Саме в колах інтелігенції виникає опозиційний рух, названий

дисидентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстоювання

прав людини: свободу слова, свободу совісті. У 1976 р. була створена Українська

Гельсінська група. На Донбасі пройшла молодість поета В.Стуса, чия доля набула

символічного значення. Він закінчив Сталінський педінститут, працював

учителем у Горлівці, перекладачем у газеті "Соціалістичний Донбас". Вже перші

проби пера показали, що з'явився неабиякий поет з загостреним сприйняттям

дійсності, з прекрасним знанням української мови. Активна громадянська позиція

привела В.Стуса у ряди "дисидентської" інтелігенції Києва. У 1972 р. він був

арештований "за антирадянську агітацію" і "наклепницькі мотиви в творчості",

відсидів 5 років і в 1980 р. отримав другий строк - 15 років. Правдиве

відображення життя колгоспників, протест проти політичних репресій - цього

вистачило, щоб знищити поета. Він трагічно загинув у таборі для політв'язнів на

Уралі в 1985 р., не доживши до радикальних змін:

Народе мiй! До тебе я повернусь I в смерті обернуся до життя!

У 1990 р. посмертно В.Стус був реабілітований, йому була присуджена

Державна премія ім. Т.Г.Шевченка.

Негативні тенденції характеризували розвиток українського живопису, де

насаджувався народницький академічний стиль XIX ст., догматичність,

переважала зображувальність над виразністю. Крім того, відповідно до гасла про

те, що мистецтво повинне бути зрозумілим "широким масам трудящих", на

творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У

той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як

О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, В.Касьян.

Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові

опери, балети, симфонії (Г.Майборода, К.Данькевич, Б.Лятошинський, інші).

Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві

імена української оперної сцени - А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Б.Руденко,

Є.Мірошниченко.

Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його

вершини - фільми С.Параджанова «Тіні забутих предків», Л.Осики «Захар

Беркут», Ю.Ільєнка «Білий птах з чорною ознакою», Л.Бикова «В бій ідуть одні

старики», І.Миколайчука «Вавілон ХХ». У той же час на екран не допускалися

неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.

Протягом останніх 50 років швидко зростали міста, вони набували нового

вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими винятками, переважало

панування типової забудови, втрата багатьох народних традицій, відсутність

сучасних будівельних технологій, бідність дизайну характеризували стан

архітектури.

Таким чином, при значних досягненнях України до середини 1980-х років в

культурі, як і в інших сферах життя, стала очевидною глибока системна криза