13. Зміна предмета філософії в процесі історичного розвитку.

Міфологія — історично перший тип світогляду чи спосіб оформлення світоглядних уявлень.

Виникає він на етапі становлення суспільства. Цей світогляд властивий первісному ладу і ранньокласовому суспільству. Міфологія — це така форма світогляду, у якій через художні образи відображається залежність людського існування від природних явищ, стихій, а також колективного буття у межах родоплемінних відносин.

Характерними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і анімізм, що виявляються в одухотворенні явищ природи, перенесенні на них душевних і навіть тілесних властивостей людини. Сонце, Земля, Вода, інші стихії сприймалися як живі й одухотворені.

У міфологічному світогляді не проводилась межа між чуттєвим образом дійсності і самою реальністю, з другого боку, між божеством (як духовним началом і сутністю) і  тими явищами природи, з якими воно асоціювалося.

Міфологія давала фантастичне віддзеркалення дійсності. Вона пояснювала світопорядок як родову єдність людини з природою, космосом.

Міфологія створювала цілісну й завершену картину світу людського буття в усіх світоглядних аспектах. У доступній художній формі, яскравих чуттєвих образах розкривалися будова космосу, доля людини, природа добра і зла, потворного і т. д.

 Реальність міфологічного взаємозв'язку людини і природи, можливість людини безпосередньо впливати на події, що відбуваються, виявлялися у феномені магії, тобто у діях, спрямованих на об'єкт міфологічних уявлень з метою впливу на нього (наприклад, втихомирити шторм, викликати дощ, домогтися прихильності того чи іншого бога).

   Міфологічний світогляд ґрунтувався на вірі — вірі релігійного характеру, отже, на некритичному ставленні до дійсності і змісту міфологічних уявлень.

Перехід від міфологічного світогляду до релігійного історично досить тривалий. Крім цього, релігійні погляди містять у зміненій формі багато міфологічних уявлень та образів.

14.Етапи розвитку світової філософії. Функції філософії.

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”, “любомудріє”.

У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях.

Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”.

Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. “До об’єктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”.

Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки виокремлення людини з-поміж інших “речей” навколишнього світу. “Людина стає спеціальним “предметом” філософствування…

Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою".

Формування індустріального суспільства, що розпочалося в Західній Європі наприкіні Х111 – на початку Х1У ст., виявилося тісно пов’язаним з радикальними змінами в суспільній свідомості, переходом її на вищу сходинку культурно-історичного розвитку – добу Відродження з її новою гуманістичною культурою, орієнтованою на людини як вищу цінність.

Якщо гуманізм був притаманний всій добі Відродження як цілісному явищу в духовній історії людства, то уявлення про предмет філософії впродовж цього періоду дещо змінюються. “На етапі раннього, або італійського, Відродження наголос падає головним чином на природну людину; на етапі ж пізнього, або північного Відродження наголос явно зміщується в бік природи взагалі, природи як джерела постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмета прикладання технологічних зусиль” .

Подальше затвердження індустріальної цивілізації дедалі надає предмету філософії раціоналістичної спрямованості. Більш опукло це виявилося за т.зв. Нового часу (17-18 ст.). Поступова зміна світоглядних орієнтирів спонукає філософію ототожнювати буття з природним буттям, виводить на перший план матеріалістичні тенденції у філософській думці.

Аж до Х1Х ст. межі між філософією та іншими науками були розмиті, нечіткі. Крім власне філософського, світоглядного знання філософія містила в собі безліч природознавчих, релігійних, етичних та інших елементів. “…Гегель вважав, що “філософія є квінтесенція культури”, “епоха, схоплена в думці”, а для Канта філософія виступала “завершенням культури “розуму”, була символом “культури рефлексії” тощо…”.

Послідовники марксизму, особливо його радикального напряму – ленінізму, також відводили філософії місце своєрідної “супернауки”, яка не тільки розтлумачує світ, а вказує як його перетворити (звісно, на шляхах революційної руйнації капіталізму і побудови комунізму).

Принципові вади марксистського та позитивістського сприйняття філософії та її предмету були виявлені самим ходом культурно-історичного розвитку. Зараз практично безперечним є той факт, що існує власне філософський предмет пізнання : принципи співвідношення людини і світу.