55.Проблема предмету пізнання:реалізм і пізнавальний ідеалізм.

Реаліз м - філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання. Суперечка про реальність чи нереальність "зовнішнього світу" взагалі і об'єктів пізнання зокрема, відомий як суперечка між представниками реалізму і його супротивниками і має дуже солідну філософську традицію, займає також чільне місце в сучасній аналітичної філософії та епістемології. Ідеалізм - протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовне начало: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії - про відношення мислення до буття - ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії. Є дві форми ідеалізму:об'єктивний та суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізм в основу всього існуючого кладе свідомість як таку, світовий дух, абсолютну ідею. Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те,що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. Суб'єктивно-ідеалістичні погляди можуть привести до соліпсизму, тобто визнання існування тільки свого «я». Розрізняють різноманітні форми ідеалізму в залежності від того, як розуміють духовний першопочаток: як світовий розум ( панлогізм) або світову волю (волюнтаризм), як єдину духовну субстанцію (ідеалістичний монізм) або безліч духовних першоелементів(плюралізм), як розумний, логічний початок (ідеалістичний раціоналізм), що осягається як чуттєве розмаїття відчуттів (ідеалізм і сенсуалізм, феноменалізм), як незакономірний,алогічний початок, що може бути об'єктом наукового пізнання (ірраціоналізм). Найбільші представники об'єктивного ідеалізму: в античній філософії Платон, Греблі, Прокл; в новий час Г. В. Лейбніц, Ф. В. Шеллінг , Г. В. Ф. Гегель. Суб'єктивний ідеалізм найбільш яскраво висловлений у вченнях Дж. Берклі, Д. Юма, раннього І. Г. Фіхте (18 ст.). В побутовому слововживанні «ідеаліст» (від слова «ідеал») часто означає безкорислива людина, що прагне до піднесеної мети. У вирішенні конкретних гносеологічних проблем матеріалізм і ідеалізм докорінно відрізняються. Ця різниця проявляється як у розумінні природи пізнання, так і в самому обгрунтуванні можливості досягнення об'єктивно істинного знання, а найкраще — у питанні про джерела пізнання. Для ідеалізму, який заперечує існування світу незалежно від свідомості, пізнання уявляється як самодіяльність цієї свідомості. Свій зміст знання отримує не з об'єктивної дійсності, а з діяльності самої свідомості; саме вона і є джерелом пізнання. Згідно з матеріалістичною гноселогією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної)об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності — це процес творчого відображення її в свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання за своєю природою — це результат відображення,суб'єктивний образ об'єктивного світу. Теоретико-пізнавальний ідеалізм (суб’єктивний) - суб'єкт не може вийти за межі своїх внутрішніх вражень, не заперечуючи існування дійсності, незалежної від суб'єкта, який пізнає; і. стверджує, що вона непізнавана.