45. Республіканський рух в Італії у 50-60-х рр.. Дж. Гарібальді.

У 1860 р. Сицилію знов охопив вогонь селянських повстань. Скориставшись з цього, демократи на Півночі Італії почали підготовку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. Почалося вербування і навчання волонтерів. З ініціативи Гарібальді для закупівлі зброї було створено фонд добровільних пожертвувань.

У травні 1860 р., зібравши невелику армію добровольців - усього 1200 чол. (вони були одягнені в червоні сорочки, звідси назва «тисяча червоносорочечників»), - Гарібальді таємно на двох кораблях відплив з Генуї на Сицилію. Коли він висадився на острові, населення вітало його як визволителя від тиранії Бурбонів. Звідусюди під прапор Гарібальді сходилися добровольці, і через два дні до його загону приєдналися 4 тис. селян. Повстанцям протистояло 25 тис. королівських військ. Але завдяи завзяттю бійців і вмілому маневруванню Гарібальді вдалося виграти важливу битву під Калатафімі. При першому ж натискові неаполітанців «тисяча» кинулася на ворога і, попри свою чисельність, противник був розбитий дощенту. Гарібальдійці оволоділи центральним містом Сицилії - Палермо, і незабаром увесь острів було очищено від королівських військ. Прибувши до Палермо, Гарібальді оголосив себе диктатором Сицилії від імені сардинського короля Віктора-Еммануїла.

Після звільнення Сицилії влітку 1860 р. гарібальдійські війська висадилися в Калабрії і, не зустрівши опору деморалізованої королівської армії, рушили на Неаполь. 7 вересня Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій, а потім розгромив залишки урядових військ у битві на р. Вольтурно. Успіх походу Гарібальді, який за короткий час зумів вигнати з Неаполя Бурбонів, багато в чому пояснюється підтримкою його селянами Південної Італії. Скориставшись диктаторськими повноваженнями, Гарібальді скасував численні привілеї дворянства і духівництва, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на помел зерна, а головне - обіцяв усім, хто прилучився до повстання, землю після перемоги.

Мадзіні та інші демократи радили Гарібальді зберегти диктаторські права і силою звільнити Папську область, а потім і Венецію. Але зростаюча популярність народного генерала стала серйозно турбувати правлячі кола П'ємонту. Регулярні війська Віктора-Еммануїла ввійшли до Неаполітанського королівства з півночі, перегородивши тим самим шлях просуванню повстанської армії в Папську область.

Під час голосування, проведеного Гарібальді на вимогу Віктора-Еммануїла, більшість жителів Неаполітанського королівства вислоилася за приєднання до П'ємонту. У лютому 1861 р. відбулося відкриття спільного італійського парламенту, а в березні у Турині П'ємонт із приєднаними до нього областями був проголошений Італійським королівством. Таким чином, унаслідок подій 1859-1860 рр. майже вся Італія перетворилася на єдину конституційну монархію. Проте не республіканці Мадзіні та Гарібальді, а ліберали - прихильники Кавура очолили єдину національну державу.

46.Утворення італійського королівства. К. Кавур.

Після 1848 для більшості іт. Держав склалась гнітюча ситуація. Австрія повернула контроль над Ломбардією і Венецією. В тоскані відновлена влада герцога, але присутність австрійських військ робила його маріонетковим правителем. Австрійські війська були в Пармі, Модені, Романьї. Пій 9 повернувся в Рим. Виключенням став Пємонт якому вдалось зберегти конституцію.В 1852 році Камілло Кавур отримав посаду міністра.Був видатним діячем парламенту, прихильником монархії і конституції, противником революційної тактики. Він зміцнив державні фінанси, сприяв економічному зростанню,реорганізував армію, реформував законодавство. Велике значення мала його діяльність в міжнародних справах. За нього Італія об.єдналась. Кавур хотів бачити Італію незалежною, але його головна мета полягала в поширенні впливу Пємонту. Уклав торгові угоди з Францією і Англ. А в 1835 послав війська боротись на стороні Франції і Британії в Кримській війні проти Росії. Це забезпечило йому місце на Паризькому конгресі, де обговорювалось італійське питання. Тоді відбулась друга війна за незалежність, також похід Гарібальді і його «Тисячі» на Сицилію. Тут Кавур спробував взяти ситуацію в свої руки, але подвиги Гарібальді не дозволили йому цього зробити. Кавур не думав, що вони зможуть розгромити неаполітанську армію, і обмежив свою ініціативу переговораим з Наполеоном і з королем Обох Сицилій Францом 2. Однак п.ємонтська армія на чолі з Віктором Еммануїлом відправилась на берег Адріатики, щоб захопити залишки папської області. Дві іт. армії об’єднались і 8 листопада Гарібальді передав Пд.Італію Віктору Еммануїлу, проголосив його королем Італії. Кавур організував плебісцит для затвердження анексій,і тоді узаконив нову державу, влаштувавши вибори в 1-й італійський національний парламент. Новий парламент зібрався 18 лютого 1861 і оголосив Віктора Еммануїла королем нової країни. Навіть без Венеції і Риму результат був значний. 6 червня 1861 Кавур неочікувано помер. Отже, загально німецький парламент, який зібрався в Турині, оголосив Сардинію разом з приєднаними до неї землями Італійським королівством. Король – Віктор Еммануїл 3, столиця – Флоренція. Однак, обєднання не було завершеним. Частина знах. Під владою Ав. В Венеційській області і під владою папи, які охоронялись фр.військами.

47. Третя війна за незалежність Італії. Завершення обєднання. Помірковані ліберали, які правили в Сардинському королівстві до обєднання, закріпили свою владу в новому королівстві. Їх угрупування називалось «правим». Ліве крило поміркованих лібералів і частина колишніх демократів – отримали назву «лівих». 6 червня 1861 року помер міністр Кавур. Його замінив Беттіно Ріказолі. Перед урядом постало багато складних проблем. Необхідно було зміцнити фінансове становище, налагодити роботу державного апарату, створити адміністрацію в нових провінціях, реорганізувати армію тощо. Уряд намагався вийти з ситуації щляхом посилення податкового тиску і за рахунок продажу конфіскованих церковних земель. Але дефіцит бюджету збільшувався, зростав державний борг. Найгострішою була проблема півдня, яка виникла після обєднання країни. Уряд нічого не робив, щоб ліквідувати соціально-економічну різницю між пд.. і пн.. Франциск 2, який був позбавлений престолу, засилав агентів в Пд. Італію, які підбурювали селян до виступу проти нової влади. Одночасно в Пд.Італії почався масовий рух селян, проти гніту баронів, буржуазії, сваволі влади. Для придушення повстань були вислані каральні експедиції регулярної армії. Масові виступи, економічні труднощі – сприяли тому, що уряд не вирішувати питання про долю Риму і Венеції, які залишались поза об’єднаною Італією. Ініціативу проявили демократи. Влітку 1862 Гарібальді почав підготовку походу для звільнення Риму. Дізнавшись, Наполеон 3, заявив, що Франція буде обороняти світську владу папи. Еммануїл похід розцінював як заколот і загрожував покаранням тим хто приєднається. Проте, в Катані, загін налічував вже 4 тис.чол. Гарібальді закликав до боротьби. Проте урядові війська відкрили вогонь по гарібальдійцях, а самого Гарібальді взяли в полон. Народ був незадоволений такими діями уряду. Прокотилась хвиля демонстрацій і протестів. Віктор Еммануїл змушений був амністувати Гарібальді. В 1864 році уряд Італії, уклав угоду з Францією, за якою Італія взяла на себе обов’язок дотримуватись недоторканості папської держави, а Франція на протязі 2 років мала вивести війська з Рим. Міжнародна ситуація добре склалась для Італії. Влітку 1865 коли відносини між Австрією і Пруссією загострились, остання почала шукати зближення з Італією. Їй потрібен був союзник. 8 квітня 1866 в Берліні між Італією і Пруссією укладена секретна угода. 16 червня Пруссія почала війну. 20 червня італійські війська під командуванням Віктора Еммануїла перейшли кордон Венеційської обл.. проте, вже 24 червня зазнала поразки при Кустоці. Проте, 3 липня, австрійська армія була розгромлена пруською при Садові.Італійська армія пішла і наступ, але зазнала поразки. Тоді Наполеон 3 виступив з пропозицією про зупинку військових дій. За посередництва Наполеона Пруссія без згоди Італії уклала мир з Австрією, за яким Австрія уступала Франції Венецію, а та передавала її Італії. Договір викликав незадоволення італійців. Віктор Еммануїл погодився на умови миру. Було укладене перемиря між Австрією і Італією у Відні—Австрія уступала Венеційську область наполеону, а він передавав її Італії. Таким чином, за межами Італії залишався лише Рим. В грудні 1866 з Риму були виведені Французькі війська. Загони сподвижників Гарібальді вторглисьв Папську область, але зазнали поразки. Проте рух за звільнення риму не припинився. Влітку 1870 в Римі відбулись революційні виступи, вимагали оголосити Рим столицею Італійської держави. Уряд Італії вів переговори з Пієм 9 і Наполеоном3. В цей час почалась франко-пруська війна. Наполеон змушений був відкликати французький гарнізон. Поразка Фр. Армії при Садові 2 вересня 1870 р. позбавила Папу підтримки. Віктор Еммануїл послав свою армію в Рим. 20 вересня світська влада папи була скинута, Папська держава після плебісциту була приєднана до Італійського королівства. 1871 – столиця Італії була перенесена в Рим. Створення італійської держави завершилось.