Розслiдування та облiк нещасних випадкiв

Нещасним випадком на виробництвi називається випадок впливу на працю-ючого небезпечного виробничого фактору. Розслiдування та облiк нещасних випадків на виробництвi проводять згiдно "Положенню про розслiдування та облiк нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємс-твах, в установах і організаціях". Розслiдуванню пiдлягають нещасні випадки які трапились: на територiї пiдприємства, поза територiї при виконаннi робiт по завданню пiдприємства , а також при слiдуваннi на роботу або з роботи. При нещасних випадках адмiнiстрацiя пiдприємства створює комiсiю. Нещасник випадки пов'язанi з виробництвом згiдно “Положень про розсліду-вання ...... " оформляються актом за формою Н-1, для учнiв та студентiв за формою Н-2. Нещасний випадок пiдлягає розслiдуванню, якщо працюючий згiдно медичному висновку втратив працездатнiсть на один та бiльш днiв, а також при необхiдностi переведення його на бiльш легку роботу строком не менше, нiж на один день. Акти за формою Н-1 та Н-2 складає комiсiя у складi: керівника служби охорони праці пiдприємства (голова), керiвника структурного пiдроздiлу, представника профспiлкової органiзацiї (при отруєннях фахiвцi санепiдстанцiї). Комiсiя повинна на протязі 24 годин розслiдувати обставини та причини не-щасних випадків, скласти акт за формою Н-1, повинна оформити його у 3-х денний термін у 5-ти примірниках, на протязі доби керiвник пiдприємства повинен затвердити 5 примірників акта, якi посилаються: потерпiлому, начальнику цеха або iншого структурного підрозділу, iнспектору з охорони праці, профорганiзацiї пiдприємства, керiвнику. Акт Н-1 у службi охорони праці зберiгається 45 рокiв. Спецiальне розслiдування. Спеціальне розслідування проводиться при групових (декілька потерпілих), тяжких чи смертельних нещасних випадках. При груповому нещасному ви-падку акт за формою Н-1 або Н-2 складається на кожного потерпілого окре-мо. Окрiм актiв за формою Н-1 або Н-2, у разі спеціального розслідування, складається акт пiд керiвництвом державного технiчного iнспектора з охорони праці. У цьому випадку комiсiя призначається наказом керiвника територiального органу державного нагляду з угодою відповідних органiзацiй у складi: працiвника держнагляду (голова), керiвника пiдприємства, представника органу, до сфери управлiння якого належить пiдприємство; представника профсоюзної органiзацiї пiдприємства; фахiвця санепiдстанцiї. Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не бі-льше 10 днів. В 5-ти денний срок пiсля розслiдування матерiал розсилається прокуратурi, держнагляду, санепiдстанцiї. Перший екземпляр залишається на пiдприємствi.

30

Природне освітлення створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу. Воно позитивно впливає на психіку лю-дину, викликає приємне почуття, впевненість, стимулює обмін речовин, реактивність, резистентність тощо. Навпаки, його тривала відсутність призводить до швидкої втоми, розвитку короткозорості. Тому тільки у ви-няткових випадках у складах та спеціальних лабораторіях дозволяється використання лише штучного освітлення.

Природне освітлення може бути верхнім — через світлові ліхтарі даху, бічним — через вікна в стінах і комбінованим — через ліхтарі і вікна.

Вид необхідного природного освітлення встановлюється на осно-ві розмірів(ширини) приміщення. При ширині приміщення до 12 м ре-комендується бічне одностороннє освітлення, при ширині більше 12 м і до 24 м — бічне двостороннє. Якщо ж ширина приміщення більша 24 м , то освітлення бажано мати комбінованим.

Якість природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють кое-фіцієнтом природної освітленості, що є відношенням освітленості всере-дині приміщення до зовнішньої освітленості:

е = (Евн/Езов) • 100%,

де: е — коефіцієнт природного освітлення; Евн — освітленість всере-дині приміщення; Езов — зовнішнє освітлення.

При верхньому та комбінованому освітленні цей показник змінюєть-ся в межах від 2 до 10%, а при бічному освітленні — від 0,5 до 3,5%.

Для кращого природного освітлення потрібно мити вікна не рідше двох разів на рік, a у разі підвищеної загазованості — не рідше 4 разів на рік.

31

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) — це захисні засоби, що надягаються на тіло працівника чи його частину або використовуються під час праці.

ЗІЗ поділяються на: засоби захисту органів дихання, спецодяг, спецвзуття, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху,

колективної захисту - засоби захисту, конструктивно і функціонально пов'язані з виробничим процесом, виробничим устаткуванням, приміщенням, будинком, спорудою, виробничої майданчиком.

Залежно від призначення бувають:

- кошти нормалізації повітряної середовища виробничих приміщень та робочих місць, локалізації шкідливих чинників, опалення, вентиляції;

- кошти нормалізації освітлення помешкань і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади й т.д.);

- засоби захисту від іонізуючого випромінювання здійснюватиме (огороджувальні,герметизирующие устрою, знаки безпеки тощо.);

- засоби захисту від інфрачервоних випромінювань (огороджувальні;герметизирующие,теплоизолирующие пристрої і т.д.);

- засоби захисту від ультрафіолетових і електромагнітних випромінювань (огороджувальні, для вентиляції повітря, дистанційного управління тощо.);

- засоби захисту від лазерного випромінювання (огородження, знаки безпеки);

- засоби захисту від шуму й ультразвуку (огородження, глушники шуму);

- засоби захисту від вібрації (>виброизолирующие,виброгасящие,вибропоглощающие пристрої і т.д.);

- засоби захисту від поразки електрострумом (огорожі, сигналізація, ізолюючі устрою, заземлення,зануление тощо.);

- засоби захисту від високих і низьких температур (огорожі,термоизолирующие устрою, обігрів і охолодження);

- засоби захисту від впливу механічних чинників (огородження, запобіжні і гальмівні устрою, знаки безпеки);

- засоби захисту від впливу хімічних чинників (устрою для герметизації, вентиляції і очищення повітря, дистанційного управління тощо.).

- засоби захисту від впливу біологічних чинників (огородження, вентиляція, знаки безпеки тощо.)

Колективні засоби захисту діляться на: огороджувальні, запобіжні, гальмівні устрою, устрою автоматичного контролю та сигналізації, дистанційного управління, знаки безпеки.

33

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних, медичних та ціло­го ряду інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових витрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних під­розділів та успішного гасіння пожеж. 2.2. Власники підприємств зобов’язані: — розробляти комплексні заходи із забезпечення пожежної безпеки, впрова­джувати досягнення науки й техніки та позитивний досвід пожежогасіння; — відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджу­вати положення, інструкції та інші нормативні акти підприємства, здійснювати постійний контроль за їх реалізацією; — забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду; — організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропа­ганду заходів щодо їх забезпечення; — у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду; — утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням; — створювати у разі потреби згідно із встановленим порядком підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу; — подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів; — здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення і гасіння пожеж та використання для цієї мети виробничої автоматики; — своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту та водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території; — проводити службове розслідування випадків пожеж. 2.3. Фінансування робіт у разі нового будівництва, реконструкції, реставрації, капі­тального ремонту будинків та інших об’єктів, розширення і технічного переоснащен­ня підприємств може проводитися лише за наявності позитивного висновку комплекс­ної експертизи державного пожежного нагляду. 2.4. Початок роботи новоствореного підприємства, введення в експлуатацію нових або реконструйованих виробничих, житлових та інших об’єктів, впровадження нових технологій, передача у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, меха­нізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється. 2.5. Посадові та фізичні особи, винні у порушенні встановлених правил, несуть адміністративну, кримінальну або іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства.

34

Перша долікарська допомога надається безпосередньо на місці поразки або поблизу від нього з використанням підручних засобів.

Перша долікарська допомога — це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого.

При наданні першої долікарської допомоги необхідно:

1) керуватися принципами правильності, доцільності, швидкості, продуманості, рішучості, спокою;

2) дотримуватись послідовності таких дій:

• усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої зони чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати з води);

• оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу життю потерпілого, і послідовність заходів щодо його рятування;

• виконати необхідні дії щодо рятування потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку тощо);

• викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;

• підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам'ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

• оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед він потребує;

• забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

• зробити штучне дихання "із рота в рот" або "із рота в ніс" та зовнішній масаж серця й оцінити їх ефективність;

• зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов'язки або пальцевим притискуванням судин;

• накласти пов'язку при пошкодженні (пораненні, опіку, кровотечі, відмороженні, травмі);

• іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкій травмі, термічному ураженні;

• надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості;

• використати підручні засоби при перенесенні, завантаженні і транспортуванні потерпілого;

• визначити необхідність транспортування потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом;

• користуватися аптечкою швидкої допомоги. Унаслідок різних травм, сильного болю, втрати

крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві тощо можливе ураження центру свідомості — мозку.

35

Спеціальному розслідуванню підлягають:

• нещасні випадки зі смертельним наслідком;

• групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їхнього здоров'я;

• випадки смерті на підприємстві;

• випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків;

• нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю, за рішенням органів Держнаглядохоронпраці.

Спеціальне розслідування організовує роботодавець, або орган, до сфери управління якого належить підприємство, або місцева держадміністрація, або виконавчий орган місцевого самоврядування.

До складу комісії зі спеціального розслідування (призначається наказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці) включаються:

• посадова особа органу Державного нагляду за охороною праці (голова комісії);

• представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду;

• представники органу, до сфери управління якого належить підприємство (або відповідної місцевої держадміністрації, або виконавчого органу місцевого самоврядування) роботодавця;

• керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства, або інший представник роботодавця;

• представник первинної профспілкової організації, членом якої є потерпілий (або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки);

• представник вищого профспілкового рівня;

• представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, або такої установи за місцем настання нещасного випадку, якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - у разі розслідування випадку гострого професійного захворювання (отруєння);

• представник інспекції Державного технічного нагляду Мінагрополітики - якщо нещасний випадок стався під час експлуатації зареєстрованих в інспекції сільськогосподарських машин.

Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії тощо) до складу комісії можуть бути включені спеціалісти відповідного органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, представники органів охорони здоров'я та інших органів.

Спеціальне розслідування проводиться протягом не більше 10 робочих днів. За результатами розслідування складаються такі документи:

• акт спеціального розслідування за формою Н-5;

• карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5 (у випадку їх розслідування);

• акт за формою Н-1 або НПВ на кожного потерпілого окремо;

• також оформлюються інші матеріали, передбачені Порядком.

36

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці проводиться для всіх працівників, які наймаються на роботу і періодично в процесі трудової діяльності.

Формою перевірки знань працівників з питань безпеки є іспит за екзаменаційними білетами.

Відповідно до типових правил внутрішнього трудового розпорядку робітники, що наймаються на роботу зобов’язані ознайомитися з порядком виконання трудових обов’язків, правилами трудової і технологічної дисципліни, техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки. З цією метою на підприємствах проводяться різні види інструктажів. За характером і часом їх проведення вони поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж працівники або службовці проходять до початку трудової діяльності при прийнятті їх на роботу.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст служби охорони праці або особа, на яку за наказом покладено ці обов’язки.

Програму та тривалість інструктажу затверджує роботодавець.

Під час інструктажу робітникам пояснюють особливості і характер виробничої діяльності, основні вимоги безпечної організації робочих місць, порядок користування санітарно-побутовими приміщеннями й надання першої допомоги в разі нещасних випадків, а також види відповідальності за невиконання вимог охорони праці, правил загальної та особистої гігієни та інше.

Запис про проведення вступного інструктажу здійснюють у спеціальному журналі, а також документі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж на робочому місці проводить виконавець робіт або майстер не тільки з тими, хто вперше наймається на роботу, але і кожного разу якщо працівник переводиться з одного виду робіт на інший.

Під час цього виду інструктажу виконавець робіт знайомить працівника з технікою даного виду трудової діяльності, інструкцією для даної професії, безпечними методами роботи, правилами експлуатації інструментів, захисними засобами та іншим, що стосується його майбутньої роботи.

Залежно від характеру роботи, після проходження первинного інструктажу на робочому місці, працівник протягом 2 – 15 змін має пройти стажування під керівництвом спеціаліста, який призначається наказом по підприємстві.

Проведення інструктажу реєструється виконавцем робіт у журналі первинного інструктажу на робочому місці.

Повторний інструктаж періодично на робочому місці проводиться у строки відповідно до затвердженого головним інженером графіка, але проміжок між ними не може перевищувати трьох місяців для працівників на роботах з підвищеною небезпекою та шести місяців для інших працівників.

Цей вид інструктажу має на меті закріплення знань з техніки безпеки, бо з часом набуті знання забуваються, що є властивістю людської пам’яті, крім цього постійно змінюються та вдосконалюються нормативно-правові акти з охорони праці.

39

Розміщення санітарно-побутових приміщень на будівельному майданчику. Побутові будівлі та приміщення на будівельному майданчику повинні проектуватися з урахуванням району будівництва, порядку освоєння будмайданчика, графіка руху робітників. При розрахунку площ побутових будівель і приміщень необхідно враховувати, що учні і практиканти, які проходять виробничу практику, складають 5% від кількості робітників у найбільш численній зміні.

Всі побутові приміщення слід розташовувати на будівельному майданчику на відстані не менше 50 м від об'єктів, що виділяють пил, шкідливі пари і гази з навітряного боку вітрів переважного напряму.

Склад санітарно-побутових приміщень повинен включати всі санітарно-побутові приміщення: гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, приміщення для відпочинку та обігріву і т.д.

На будівельних об'єктах при чисельності робітників до 25 чоловік в найбільш чисельній зміні або при комплектації приміщень на бригаду допускається суміщення гардеробних з умивальними, умивальних з душовими, гардеробних з приміщеннями для сушіння одягу і взуття, приміщень для обігріву з приміщеннями для прийому їжі. Крім того, на будівельному майданчику важливо передбачити укриття від атмосферних опадів і сонячної радіації, місця для відпочинку та куріння загальною площею 0,2 м2 на робітника.

Побутові будівлі та приміщення на будівельному майданчику необхідно обладнати водопроводом, каналізацією, освітленням, опаленням, вентиляцією, при цьому допускається тимчасове водопостачання з періодично наповнюються ємностей.

40.

Штучне освітлення (ШО) може бути загальним та комбінованим.

Загальним називають освітлення, за якого світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не менше 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Загальне рівномірне освітлення встановлюють у цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового потоку.

Для робіт І—VIII розрядів точності за зоровими параметрами та коли необхідно створити концентроване освітлення без утворення різких тіней передбачають комбіноване освітлення. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого (світильниками, які концентрують світловий потік безпосередньо на робочому місці). Місцеве освітлення призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях) та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни напрямку світлового потоку при огляді, контролі параметрів, ремонті). Тимчасове (переносне) місцеве освітлення здійснюється ручними, переносними чи переставними світильниками, що мають обмежену довжину проводу і рознімне з’єднання.

Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та профзахворювань (таке освітлення створює значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та призводить до розладу нервової системи)

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, чергове, охоронне, аварійне (безпеки і евакуаційне).

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробництва, переміщення людей, руху транспорту і забезпечує нормальні освітленість і якість освітлення в приміщеннях та інших місцях виконання робіт.

Чергове освітлення передбачене в неробочий час (частина робочого).

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, освітленість 0,5 лк на висоті Н =0,5 м.

Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки та евакуаційне.

Для розрахунку загального рівномірного освітлення при горизонтальній робочій поверхні основним є метод коефіцієнта використання світлового потоку, що враховує світловий потік, відбитий від стелі і стін.

Для розрахунку загального рівномірного освітлення найбільш часто застосовується метод світлового потоку (коефіцієнта використання).

В основу методу світлового потоку покладена формула:

потоку лампи,%, що залежить від типу лампи, типу світильника, коефіцієнта відображення стелі і стін, висоти підвісу світильника та індексу приміщення Індекс приміщення визначається за формулою:

41

Будівельні матеріали

2.1. Будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.

2.2. За горючістю будівельні матеріали поділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г).

Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують.

2.3. Горючі будівельні матеріали поділяють на чотири групи:

Г1 (низької горючості);

Г2 (помірної горючості);

Г3 (середньої горючості);

Г4 (підвищеної горючості).

Горючість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19.

2.4. Горючі будівельні матеріали за займистістю поділяють на три групи:

В1 (важкозаймисті);

В2 (помірнозаймисті);

В3 (легкозаймисті).

Займистість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.1.1-2.

2.5. Горючі будівельні матеріали за поширенням полум’я поверхнею поділяють на чотири групи:

РП1 (не поширюють);

РП2 (локально поширюють);

РП3 (помірно поширюють);

РП4 (значно поширюють).

Групи будівельних матеріалів за поширенням полум’я поверхнею визначають для поверхневих шарів конструкцій покрівель, підлог, у т. ч. килимових покриттів, і встановлюють за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-70.

2.6. Горючі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю поділяють на три групи:

Д1 (з малою димоутворювальною здатністю);

Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю);

Д3 (з високою димоутворювальною здатністю).

Групи будівельних матеріалів за димоутворювальною здатністю встановлюють залежно від значення коефіцієнта димоутворення, який визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

2.7. Горючі будівельні матеріали за токсичністю продуктів горіння поділяють на чотири групи:

Т1 (малонебезпечні);

Т2 (помірнонебезпечні);

Т3 (високонебезпечні);

Т4 (надзвичайно небезпечні).

Групи будівельних матеріалів за токсичністю продуктів горіння встановлюють залежно від значення показників токсичності продуктів горіння, які визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

2.8. Показники пожежної небезпеки технологічних матеріалів і речовин (рідин, розчинів, порошків, гранул і т. ін.), що застосовуються в будівництві, визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

42

Горіння – це фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини з киснем повітря, внаслідок чого виділяється тепло і випромінюється світло.

Основою процесу горіння є комплекс екзотермічних окислювально-відновлювальних реакцій горючої речовини з окислювачем.

За звичайних умов горіння – це процес окислення або з’єднання горючої речовини з киснем повітря.

Процес горіння потребує поєднання трьох компонентів:

- речовини, що здатна горіти;

- джерела запалювання, з відповідним запасом енергії;

- окислювача – найбільш бурхливе горіння відбувається у чистому кисні.

Горючі речовини можуть перебувати у трьох агрегатних станах:

- рідкому;

- твердому;

- газоподібному.

Якщо речовина утворила з повітрям горючу суміш, вона стає готовою до горіння і становить велику небезпеку, бо не потребує потужного й тривалого джерела вогню, а запалюється від малопотужної іскри.

Важливою характеристикою горючої суміші є процентне співвідношення горючої речовини й кисню у повітрі.

Горючі суміші залежно від співвідношення пального та окислювача поділяються на такі види:

- бідні – мають надлишок окислювача і недостатню кількість горючої речовини;

- багаті – мають надлишок горючої речовини.

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння має декілька видів.

Класифікація видів горіння.

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння може відбуватися у вигляді:

- тління – швидкість до кількох см/с;

- власного горінні – швидкість до кількох м/с;

- вибуху – швидкість кілька сотень м/с;

- детонації – швидкість до декількох тисяч м/с.

Швидкість процесу горіння залежить від кількісних і якісних показників горючої суміші та імпульсу запалювання, які в процесі горіння можуть змінюватися або залишатися постійними.

Залежно від швидкості розповсюдження полум’я горіння буває:

- дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду);

- детонаційне, що має надзвукові швидкості.

Горіння буває стійким тоді, коли воно не супроводжується підвищенням тиску. Підвищення тиску призводить до вибухового горіння. Реальні вибухи носять переважно дефлаграційний характер.

У процесі горіння розповсюдження полум’я посилює стиснення газу. Стиснення відбувається у вигляді слабких ударних хвиль. Кожна ударна хвиля проходить з більшою швидкістю, ніж попередня. Перед фронтом полум’я ударні хвилі з’єднуються в одну потужну хвилю. Така ударна хвиля призводить до сильного стиснення і розігрівання газу. З підвищенням температури в ударній хвилі виникає новий стійкий режим – детонація, який характеризується різким стрибком тиску до 20-30 кПа в точці утворення ударної хвилі і надзвуковими швидкостями.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

Ламінарне горіння характеризується пошаровим поширенням полум’я по свіжій горючій системі, турбулентне – змішуванням шарів потоку.

Горючі системи можуть бути хімічно однорідними і неоднорідними, внаслідок чого горіння буває:

- гомогенним – це така горюча система, в якій горюча речовина рівномірно перемішана з повітрям (гази, пари, пил). Таке горіння називають ще кінетичним – це горіння заздалегідь підготовленої суміші.

- гетерогенне або дифузійне – це процес горіння, який лімітується дифузією кисню у зону полум’я, коли речовини перебувають у різних агрегатних станах (рідкі і тверді горючі речовини). Дифузія як процес протікає повільно.

Процес горіння може бути повним і неповним. При надмірній кількості кисню у повітрі горіння буде повним, при цьому утворюються продукти, які не можуть більше горіти – вуглекислий або сірчаний газ, пари води, азоту.

Неповне згорання відбувається при недостатній кількості кисню і супроводжується утворенням продуктів, які є вибухонебезпечними й токсичними – оксид вуглецю, альдегіди, пари метилового спирту, ацетону, які при зміні умов горіння можуть самі спалахувати або чинити отруйну дію на організм людини.

До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей.

Використовуються такі основні види вогнегасних речовин:

вода;

вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність;

піна;

газові вогнегасні суміші;

вогнегасні порошки;

комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.

Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);

ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Дамо стислу характеристику основних вогнегасних речовин.

1 відповідальність працівників за порушення законодавства з ОП

2 Небезпечні зони при роботі буд механізмів

3 Органи контролю і нагляду за ОП

4 Організація управління ОП

5 Основні законодавчі акти укр. З ОП

6 Причини травматизму

7 Обовязки майстра по ОП на буд майданчику

8-23 Забезпечення електробезпеки при роботі буд обладнання і механізмів на буд майданчику

9 методи оцінки стану ОП в будівництві

10-19 Типи вогнегасників і їх застосування

11 Проведення інструктажів з питаня ОП

12 32 Організація служби ОП в буд

13-27 вимоги безпеки ппи виконанні земляних робіт

14 Евакуація людей із будівель під час пожежі .евакуаційні виходи

15 Збереження вогненебезпечних рідин і газів

16 Техніка безпеки при виконанні кам’яних робіт

17 ТБ при виконанні арматурних опалубних і бетонних робіт

18 Поняття про протипожежні розриви і перешкоди

19 Первинні засоби пожежогасіння

20 ТБ при влаштуванні пальових фундаментів

21 ТБ при монтажних роботах

22 ТБ при влаштуванні підмощувань

23 електробезпека на буд майданчику

24 ТБ при виконанні покрівельних робіт

25 Вимоги до ОП до орг. Буд майд

26 вимоги бузпеки під час капітального ремонту споруд та реконконструкції будівель і споруд

27 Улаштування укостів і кріплень котлованів і траншей

28 Вимоги до заходів із забезпечення безпеки праці під час розробки ПОБ і ПВР

29 Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві

30 Природне освітлення йго нормування та розрахунок

31 Засоби індивідуального та колективного захисту на виробництві

32 Організація ОП в буд-ві

33 Обовязки і відповідальність керівників за протипожежний стан об’єкту

34 Надання першої допомоги при травматизмі

35 Спеціальне розслідування нещасних випадків на виробництві

36 Організація навчання з ОП

39 Вимоги до розміщення сан побудових приміщень

40 Штучне освітлення нормування і розрахунок

41 класифікація матеріалів по вогнестійкості

42 Поняття про сутність горіння. Вогнегасні речовини.

6