Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗВІТ (практика вступ до фаху).docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
191 Кб
Скачать
☆

9.Професійне самовизначення студента

Вимоги до особистості менеджера

Сьогодні фірми виросли настільки, що одноособове управління ними стало практично неможливим. Крім того, у керівників додалося і багато зовнішніх функцій, у тому числі взаємодія з партнерами, профспілкою, державними і політичними діячами. Кожним напрямком займався самостійний керуючий, тому глава корпорації ставав менеджером-організатором, основний обов'язок якого - координувати діяльність групи менеджерів. 

Виконуючи цей обов'язок, сучасний менеджер виступає в декількох психологічно обумовлених іпостасях. 

По-перше, це - керуючий, наділений владою, що керує великим колективом людей. 

По-друге, це - лідер, спроможний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції. 

По-третє, це - дипломат, що встановлює контакти з партнерами і владою, що успішно переборює внутрішні і зовнішні конфлікти. 

По-четверте, це - вихователь, що володіє високими моральними якостями, спроможний створити колектив і направляючий його розвиток у потрібне річище. 

По-п'яте, це - новатор, що розуміє роль науки в сучасних умовах, що вміє оцінити і без зволікання впровадити у виробництво той або інший винахід або раціоналізаторську пропозицію. 

По-шосте, це - просто людина, що володіє високими знаннями і здібностями, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру й у той же час розважливістю, спроможна бути у усіх відношеннях зразком для навколишніх. 

Менеджери повинні мати спеціальні психологічні знання і володіти здібністю використовувати їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва обумовлені наявністю таких розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти самим собою, уміння навчати і розвивати підлеглих, формувати ефективні робітничі групи. 

Ділові властивості: компетенції та організаторські здібності менеджера

Різноманітні вимоги до фахової компетенції менеджерів умовно можна об'єднати в дві групи. 

Перша група: 

1.                Розуміння природи управлінської праці і процесів управління. 

2.                Здатність мислити масштабно, перспективно. Менеджери можуть демонструвати прекрасні результати і водночас погубити всю компанію, якщо їхня робота не орієнтована на майбутнє. Зрозуміло, компанія повинна отримувати прибуток, але вона повинна отримувати прибуток як можна довше. Якщо ви станете думати тільки про прибуток, ви не побачите можливостей, що відкриваються попереду. Мислення менеджера постійно повинно тренуватися на масштабність. 

3.                Вміння вирішувати нестандартні управлінські проблеми. 

4.                Знання посадових і функціональних обов'язків менеджерів, засобів досягнення цілей і підвищення ефективності діяльності організації. 

5.                Вміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікацій, що необхідні для здійснення управлінського процесу, тобто для організації праці менеджера. 

Перша група вимог охоплює знання і вміння менеджерів, необхідні для виконання фахової роботи менеджера, або мистецтва управління. Вони включають: 

  • вміння обгрунтовувати і приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність; 

  • висока інформованість з питань розвитку галузі, у якій працює підприємство, стани досліджень, техніки, технології, конкурентності, динаміки попиту на продукцію і послуги і т.п.; 

  • вміння ефективно управляти ресурсами, планувати і прогнозувати роботу підприємства, оволодіння засобами підвищення ефективності управління; 

  •   уміння використовувати сучасні інформаційні технології, засоби комунікацій і зв'язку. 

Менеджер, який працює професійно, обов'язково використовує всі досягнення науки з метою удосконалювання процесів, методів, форм управлінської діяльності, що підвищують ефективність підприємництва. 

Друга група: 

1.Вміння працювати з людьми. Оволодіння мистецтвом управління людськими ресурсами. 

2.Володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв'язків. 

3.Здатність до самооцінки, уміння робити правильні вибори і безупинно підвищувати кваліфікацію, знання і вміння. 

Друга група вимог до фахової компетенції менеджерів пов'язана із такими психологічними факторами як здатність працювати з людьми й управляти самим собою. 

Особистісні властивості: вольові та морально-психологічні риси менеджера

Компетентна особа з розвиненими діловими якостями може виявитися не здатною керувати колективом, якщо їй не вистачає особистісних рис, перш за все, вольових.

Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки та діяльності, пов'язане з подоланням внутрішніх та зовнішніх перешкод.

Для менеджера важливі:

o цілеспрямованість - уміння людини підпорядковувати свої дії поставленим цілям. Цілеспрямовані особи мають чіткі й визначені цілі в житті;

o наполегливість - уміння мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами, здатність спрямовувати і контролювати поведінку відповідно до визначеної мети;

o рішучість - уміння прийняти та втілити в у життя швидкі, обґрунтовані рішення. Рішуча людина здатна в потрібний момент відкинути коливання і сумніви й рішуче зупинитися на конкретній меті та визначити способи і засоби її досягнення;

o ініціативність - уміння працювати творчо, діяти ініціативно;

o самостійність - уміння не піддаватися впливам різних факторів, які можуть відволікати від досягнення мети, критично оцінювати поради та пропозиції інших, діяти спираючись свої погляди та переконання;

o сміливість - уміння подолати страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, незважаючи на небезпеку для власного благополуччя.

o витримка - уміння відкидати дії, почуття і думки, які заважають здійсненню прийнятого рішення.

Гнів - це явище, привід до якого трапляється у роботі керівника частіше, ніж у більшості інших людей. Неконтрольовані обставини часто змушують менеджера гніватися. Проте від керівника очікують самоконтролю і збереження спокою більше, ніж від підлеглих.

Учені в галузі психології управління наводять практичні рекомендації щодо формування у менеджерів навичок впевненості у собі. Основними з них є такі: необхідність уникати негативних емоцій в процесі ділового спілкування, чітко висловлювати свої думки, триматися дружньо і привітно, бути наполегливим і рішучим у досягненні поставлених цілей, не боятися помилок.

Вимоги до морально-психічних якостей відзначаються різноманітністю, тому що складною є психічна структура самої особи. Вони необхідні для створення у колективі клімату, який сприяє розвитку здорових міжособистісних стосунків, свідомої дисципліни трудових відносин. Морально-психічні властивості зумовлюють можливість керівника приваблювати людей до себе, без чого неможливо розраховувати на успішну управлінську діяльність.

Цю підгрупу складають:

o чесність та порядність, правдивість і щирість, скромність та простота;

o принциповість, розвинене почуття відповідальності, висока вимогливість до себе та інших;

o справедливість, доброзичливість, неупередженість та повага у стосунках з підлеглими, здатність створювати у колективі настрій, який сприяє продуктивній діяльності;

o знання людської психології та індивідуальний підхід до підлеглих з урахуванням їхніх особистісних параметрів - характеру, темпераменту, ціннісних орієнтирів, здатність спрацьовуватися з людьми і знання методів ефективного впливу на них;

o готовність до налагодження контактів з підлеглими, прагнення до захисту їхніх законних інтересів, турбота про їхні повсякденні потреби;

o здатність до співпереживання, ідентифікації (уміння подумки поставити себе на місце іншої людини і подивитися на проблему з її позицій);

o доброта, тактовність, визнання успіхів інших, відсутність дріб' язковості;

o об' єктивність, тверезе сприйняття критики;

o терпимість та ввічливість, розсудливість та врівноваженість;

o комунікабельність, уміння слухати та чути;

o почуття особистої відповідальності, або надійність.

Підприємливість та комунікабельність. Лідерство.

Риса, яка особливо необхідна менеджеру будь-якого рівня - це комунікабельність. У процесі виконання своїх функцій менеджер взаємодіє з колегами, підлеглими, керівниками, акціонерами, постачальниками, споживачами, представниками контролюючих органів та іншими людьми і організаціями, які безпосередньо чи опосередковано пов' язані з діяльністю даної організації. Щоб працювати з людьми, які відрізняються за своїм статусом та інтересами, менеджер повинен мати сукупність специфічних особистісних рис, які посилюють довіру і повагу з боку тих, з ким вони контактують.

Комунікативні навички необхідні менеджеру для того, щоб правильно розуміти інших людей і ефективно взаємодіяти з ними. Йому не обійтися без цих навичок у більшості ситуацій, оскільки його діяльність зводиться саме до того, щоб досягти конкретних цілей за допомогою інших людей.

Однією з комунікативних навичок є навичка спілкування - обміну інформацією. Саме спілкування сприяє веденню справ всередині організації і встановленню сриятливих взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем. Кваліфікований менеджер завжди чутливо сприймає реакцію людей на його слова і прислуховується до того, що вони говорять у відповідь.

Уміння спілкуватися з людьми, швидко і без напруження увійти в контакт з будь-якою людиною, впливати на людей, виступати публічно - умова успіху управлінської діяльності. Ще однією важливою рисою для менеджера є підприємливість, адже кваліфікований керівник повонен вміти «викрутитись» у різних ситуаціях та бути хорошим бізнесменом, щоб забезпечити хороші результати роботи своєї оргінізації.

Лідерство (англ. Leadership) — це процес діяльності людини, яка веде групу до наміченої мети, сприяє формуванню групових цілей, виражаючи потреби і прагнення людей в організації. Лідерство стало об'єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства: 1) харизматична дія (від "харизма" — благодать) стверджує, що лідером може стати лише людина, що має певний набір особистих якостей, здатність спонуковувати інших до високопродуктивної праці. Починаючи з теорії "великої людини" (зародилась ще в древніх греків і римлян), яка стверджує, що лідерами народжуються, а не стають, робились спроби визначити фізичні, розумові та індивідуальні риси різних лідерів. Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов'язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість; 2) ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера, існують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство: вплив посади — лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями; взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі — наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним. 3) синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації міжособових відносин у групі, а лідера — як суб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається як сумісна групова діяльність.

Джерела мінформації: офіційні документи, бесід та опитування, соціалогічні спостереження

Документом (від лат. documentum — приклад, взірець, до­каз) в соціології вважається спеціально створений людиною предмет, який призначений для передавання чи зберігання інформації. Офіційні документи, які переважно відображають су­спільні зв’язки і передають колективні точки зору. Офіційними документами називаються всі документи, що мають службовий характер, тобто в тій чи іншій формі були складені, затребувані та затверджені державними або гро­мадськими органами, установами тощо;

Ділова бесіда - це осмислене прагнення однієї людини або групи людей за допомогою слова викликати бажання в іншої людини або групи людей до дії, яке змінить хоча б одну зі сторін будь-якої ситуації або встановить нові стосунки між учасниками бесіди.

В сучасному трактуванні ділові бесіди означають усний контакт між партнерами (співрозмовниками), які мають необхідні повноваження з боку своїх організацій для їх проведення та вирішення конкретних проблем.

Основні функції ділової бесіди:

1. Початок перспективних заходів і процесів

2. Контроль і координація вже розпочатих заходів і процесів

3. Обмін інформацією

4. Взаємне спілкування працівників з однієї сфери діяльності

5. Підтримка ділових контактів

6. Пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей і задумів

7. Стимулювання руху творчої думки в нових напрямках.

Опитування — найпоширеніший, універсальний метод збирання інформації у соціологічних дослідженнях. Цей метод одержання первинної соціологічної інформації грунтується на усному або письмовому зверненні до сукуп­ності людей з питаннями, зміст яких є проблемою дослі­дження на емпіричному рівні. За місцем проведення розрізняють опитування за місцем мешкання та місцем роботи. За характером взаємодії можна виділити два основні різ­новиди опитування: анкетування та інтерв’ювання, кожен з яких трапляється у багатьох різновидах. За засобами спілкування між дослідником та респондентом анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються на сто­рінках газет чи журналів з проханням переслати у редакцію відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (опитники роздаються групі осіб, згуртованих в одному місці).

Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйнят­тя явищ об’єктивної дійсності, у ході якого ми дістаємо знання про зовнішні сторони, властивості та стосунки об’єктів, що вив­чаємо. Спостереження у соціологічному дослідженні є методом збирання первинної інформації про об’єкт, який вивчається, шля­хом прямої реєстрації подій, що стосуються цього об’єкта і від­повідають цілям дослідження.

Спостереження у соціологічних дослідженнях мають низ­ку особливостей. Перша з них стосується зв’язку спостерігача з об’єктом. Соціолог спостерігає соціальні процеси та ситуа­ції, суспільство, до яких він сам належить, з якими пов’яза­ний та від яких безпосередньо залежить. Цей нерозривний зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження позначається на сприйнятті дослідником соціальної дійсності, на розумін­ні соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів, а та­кож на інтерпретації явищ, які спостерігаються. Об’єктивність соціального дослідження поля­гає в тому, щоб критерії наукового дослідження були чітко визначені, не підмінялись емоціями, моральними та іншими ціннісними критеріями.

Друга особливість полягає у тому, що спостерігач не може зовсім позбутися емоційності сприйняття соціальних явищ. При цьому вона тим вище, чим тісніше дослідник пов’язаний з об’єктом спостереження. Це завжди слід враховувати як один з можливих чинників викривлення інформації.

Третя особливість стосується складності повторного спос­тереження, тому що соціальні процеси повсякчас змінюють­ся і рідко бувають ідентичними. У зв’язку з цим спостережен­ня має бути дуже ретельним.

Головним об’єктом спостереження у соціології є поведін­ка окремих людей та соціальних груп, а також умови їх діяльності. Метод спостереження цінний саме тим, що дає змогу без­посередньо фіксувати реальні поведінські акти. Але спостере­ження фіксує факти поверхового рівня та вельми вузького ко­ла. Це й зумовлює те, що спостереження рідко використову­ється як основне джерело соціологічної інформації.

Самовдосконалення. Самоменеджмент.

До характерних рис керівника, який добре управляє собою, належать такі: здорове тіло, відсутність шкідливих звичок, енергійність і життєстійкість, спокійний і врівноважений підхід до життя та роботи, спроможність переборювати стреси, ефективне використання часу та ін. Слід пам'ятати, що всі аспекти управління взаємозалежні. Більшість видів діяльності у сфері менеджменту вимагають високого індивідуального розвитку. В міру того як зростає ступінь змін, виникає потреба розвивати свій творчий потенціал. За таких умов менеджерам необхідно підтримувати свій рівень, незважаючи ні на що. Праця менеджера, що постійно змінюється і висуває нові вимоги до нього, передбачає високу здатність до саморозвитку.

Саморозвиток необхідний і для тих, хто збирається переходити на більш престижну роботу або перебуває між двома важливими етапами своєї кар'єри, тобто щоразу, коли менеджеру необхідні найбільша сприйнятливість, енергійність або винахідливість.

До саморозвитку спонукають такі бажання, як досягнення службової кар'єри; більш ефективне виконання поточної роботи; більше задоволення від роботи, життя та ін.

Під самовдосконаленням розуміються особисті зміни, виникнення нових поглядів, відчуттів. Ці зміни особистості і є розвитком вашого "Я". Головним напрямом самовдосконалення є розвиток навичок самостійного мислення, розробка власних ідей на базі власного досвіду. Результативність процесу самовдосконалення розглядається з погляду мислення (наші ідеї, переконання, концепції, теорії); відчуття (наші почуття, настрої); готовності до дій (здатність або нездатність діяти залежно від ситуації).

Самоменеджмент — це послідовне та цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці для того, щоб оптимально й ефективно використовувати свій час. Головна мета самоменеджменту полягає в тому, щоб максимально використовувати особисті можливості, усвідомлено управляти ходом свого життя (самовизначатися) й переборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті. Кожній людині взагалі, й особливо тій, котра готує себе до роботи менеджера, насамперед необхідно вміти перетворити ситуацію, для якої типова невпорядкованість дій, зумовлена зовнішніми обставинами, у ситуацію цілеспрямованих і здійсненних завдань.

Щоденне розв'язання різноманітних завдань і проблем можна подати у вигляді ланцюга різних функцій, що знаходяться у відповідній взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються у визначеній послідовності. Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій може охоплювати шість фаз: постановка мети — аналіз і формування особистої мети; планування — розроблення планів і альтернативних варіантів своєї діяльності; прийняття рішень щодо конкретних справ; організація і реалізація — впорядкування розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань; контроль — самоконтроль і контроль підсумків (у разі необхідності — коригування мети); інформація і комунікації — фаза, властива певною мірою всім функціям, тому що і комунікації, й обмін інформацією необхідні на всіх фазах самоменеджменту.