6.Соціальні індикатори суспільного розвитку та їх застосування

В процесі проведення аналізу ситуації в суспільстві виникає можливість і необхідність формулювання своєрідних індикаторів, орієнтування на які дає можливість чіткіше і якісно формувати соціальну політику конкретного регіону, визначати її основні стратегічні напрями.

До таких індикаторів належать: фізичний стан і якість життя населення працездатного віку демографічне, співвідношення працюючого і непрацюючого населення, можливості працюючої частини населення утримувати непрацюючу частину населення, рівень середньої зарплати в регіоні, рівень латентного,співвідношення прожиткового мінімуму, встановленого де-юре і де-факто,рівень бідності.

Соціальні індикатори визначають стан суспільства, вони є найважливішим орієнтиром при формуванні соціальної політики і визначенні її основних стратегічних напрямів.

Велика проблема сьогодення — це низький рівень життя наших громадян.

Перше, що треба зробити, це забезпечити раціональне використання існуючих людських ресурсів.

Для якісного проведення цих заходів необхідно скласти пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Важливим механізмом формування соціальної політики є визначення заходів щодо підвищення якості прийнятих управлінських рішень

Для забезпечення цього напряму треба використати науково-аналітичний підхід до прийняття управлінських рішень, скласти схеми скорочення бюрократичних механізмів, які забезпечують реалізацію прийнятих рішень, подбати про технічне забезпечення всіх виконавчих органів

Дуже важливий напрям соціальних зусиль — це ліквідація корумпованості у всіх сферах управління. Для досягнення цієї мети на перше місце необхідно поставити принцип ретельного добору управлінських кадрів з урахуванням їх професійних якостей та освітньої підготовки, змінити механізми атестації та переатестації, створити схеми економічної зацікавленості під час виконання конкретних функцій.

Велике значення при формуванні соціальної політики має якість соціальної роботи. Ця робота складається не тільки з механічних дій з нарахування пенсій та надання побутових послуг громадянам, вона, крім того, зобов’язує кожного фахівця володіти такими знаннями та досвідом, які змогли б забезпечити виховання населення та поширення серед людей необхідних соціальних знань. Потрібні серйозні зусилля, спрямовані на формування нової громадської психології. В основі цієї психології має бути соціальна відповідальність за себе, свої дії та своїх непрацездатних членів сім’ї. Треба допомогти громадянам відійти від патерналістських настроїв, які ще наявні у соціальних відносинах.

7.Громадянське суспільство як основа цивілізованого розвитку

Громадя́нське суспі́льство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин.Структурними елементами цієї системи є організації та різні об'єднання , що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Цей підхід дозволяє виділити три відносно самостійні елементи даного соціального феномену і відповідно три рівні дослідження.

Перший рівень має своїм предметом дослідження фактичну наявність інститутів і структур громадянського суспільства у всіх сферах життя. В соціології для даного дослідження використовують переважно статистичний метод.

Другий рівень безпосередньо концентрує увагу на аналізі процесів функціонування, зв'язків і взаємодії різних елементів і структур громадянського суспільства. Для нього характерним є поєднання кількісних та якісних методів дослідження.

Третій рівень, на якому предметом дослідження стають громадяни того чи іншого співтовариства. Тут особливого значення набувають якісні методи соціологічного дослідження.

При аналізі суспільств, які почали здійснювати демократичні перетворення, найвагомішим пунктом дослідження є перший рівень, на відміну від суспільств з демократичною системою, де наявність фізичних елементів громадянського суспільства є безсумнівною, і вектор дослідження зміщений у напрямку вивчення особистісного рівня.

В період переходу від тоталітарного до громадського стану суспільства виникає безліч конфліктів між існуючими та новими соціальними інститутами. Зміни ці впливають на уже наявну консервативну систему цінностей, що поглиблює ці конфлікти. Вихід із цієї ситуації — поступові цивілізовані зміни в суспільстві.

1) адаптація до вимог держави, громадянського суспільства й особистості, а також до змін, що відбуваються з ними;

2) ціледосягнення як здатність ставити конкретні цілі по укріпленню соціального порядку і прагнути до них, використовуючи наявні для цього засоби;

3) інтеграція як установка на збереження власної системної цілісності і на забезпечення цілісності всієї соціальної системи;

4) «утримання зразка» як прагнення оберігати від руйнувань головні нормативно-ціннісні принципи, моделі належного, ідеали, що служать довгостроковими морально-правовими орієнтирами.

Слід зазначити, що існують помітні відмінності між громадянським суспільством, яке перебуває у становленні, і уже сформованим. У деяких формах такого інституціоналізованого суспільства також можливе повторне виникнення рухів та ініціативних груп, що ставлять собі за мету нове радикальне руйнування інституцій.

Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідно, щоб були сприятливі умови. Їх забезпечує саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур. Всупереч державі — утворення у рамках Конституції противаги у вигляді незалежних суспільних організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних суспільних рухів.