25.Планування ремонтного обслуговування виробництва

Основою планування й оцінювання діяльності ремонтної служ­би та її структурних підрозділів є певні техніко-економічні показники. Система техніко-економічних показників має відповідати меті його функціонування — забезпечити основне виробництво послугами з ремонтного й технічного обслуговування устатку­вання з найменшими витратами.

Планові показники ремонтно-механічного цеху (РМЦ) розроб­ляє відділ головного механіка за участю планово-економічного відділу підприємства.

Основними розділами плану є:

• виробнича програма;

• чисельність, заробітна плата;

• собівартість.

Зауважимо, що виробничу програму складають у номенклатурному вираженні та трудомісткості. Розглянемо, на підставі чого та як формують виробничу програму.

Виробнича програма для РМЦ передбачає виконання таких видів робіт: капітального та середнього ремонту устаткування, малого ремонту та технічного обслуговування устаткування (в умовах централізованої системи ремонтного обслуговування); виготовлення запасних частин і вузлів для ремонту; модернізації устаткування; монтажу та демонтажу устаткування; виготовлення нестандартного устаткування; інших робіт і послуг.

Потрібно звернути увагу на те, що під час планування робіт РМЦ доцільно передбачати резерв потужності, що становить 10—15 % обсягів ремонтних робіт для непланових (аварійних) ремонтів та інших непередбачених робіт.

Виробничу програму РМЦ визначають згідно з графіком ППР. Річний графік ППР є відділ головного механіка відповідно до норм тривалості міжремонтного циклу, міжремонтного й міжоглядо­вого періодів з урахуванням структури міжремонтного циклу.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

На графіку щодо кожного верстата зазначаються види чергових ремонтів, строки виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річних графіків з урахуванням вимог рівномірності завантаження ремонтних підрозділів розробляють місячні графіки.

Для погодження планів-графіків ремонту з планом основного виробництва потрібно по можливості рівномірно розподіляти простоювання в ремонті за кварталами та місяцями року для однотипного устаткування й забезпечувати рівномірне завантаження ремонтних робітників.

Будуючи графіки огляду та перевірок, ураховують періодичність профілактичних робіт і відповідні норми часу на виконання цих робіт.

Обсяги трудомісткості ремонтних робіт обчислюють як добуток загальної кількості ремонтних одиниць, тобто таких, що підлягають ремонту, на трудомісткість одиниці ремонтної складності за видами ремонтів. При цьому спираються на річний план-графік ремонтних робіт та норми трудомісткості одиниці ремонт­ної складності.

Норми трудомісткості на одиницю ремонтної складності для машинобудівної галузі задаються системою ППР (табл. 9.1), а для поліграфічної, легкої та інших галузей промисловості. Положенням про технічне обслуговування і ремонт устаткування.

Середньорічний обсяг ремонтних робіт Q_p можна визначити, якщо відомі склад обладнання, його ремонтна складність, структура та тривалість міжремонтного циклу й міжремонтних періодів, а також одиниць ремонтної складності, скориставшись формулою

 

де q_к, q_с, q_м, q_о — трудомісткість відповідно капітального, середнього, малого ремонту та огляду на одну ремонтну одиницю, людино-год; n_к, n_с, n_м, n_о — кількість відповідно капітальних, середніх і малих ремонтів та оглядів у міжремонтному циклі; Т_ц — тривалість міжремонтного циклу, років; ΣR — загальна кількість ремонтних одиниць усього устаткування, що працює в цеху.

За цією формулою визначають середньорічний обсяг слюсарних, верстатних та інших ремонтних робіт окремо.

Обсяги робіт на рік уточнюють за річним планом-графіком ремонту устаткування.

Річний обсяг робіт із міжремонтного обслуговування обчислюють так:

 

де Ф_р — річний розрахунковий фонд часу роботи одного верстата, год; КЗМ — змінність роботи обслуговуваного обладнання; НО_обс — норма обслуговування на одного робітника за зміну, рем. од.

За цією формулою можна визначити обсяги робіт із міжремонт­ного обслуговування за їх видами (слюсарні, верстатні, мастильні).

Обсяги робіт із модернізації, монтажу та демонтажу, виготовлення нестандартного обладнання тощо, а також послуг стороннім підприємствам розраховують на підставі одноразових кошторисів.

Обсяг виробництва запасних і змінних деталей обчислюють як добуток кількості запланованих до виготовлення деталей на їхню трудомісткість або за планово-розрахунковою ціною.

Розглянемо, як визначають чисельність ремонтних робітників.

До складу робітників РМЦ належать робітники-верстатники, слюсарі, термісти, котельники та ін. Розрізняють дві групи робітників, до розрахунку чисельності яких підходять по-різному.

До 1-ї групи належать робітники, зайняті плановими ремонтами. Їх чисельність визначають за формулою

 

де — трудомісткість слюсарних робіт, нормо-год; Ф_р — річний фонд робочого часу одного робітника, год; К_в.н — коефіцієнт виконання норм.

За цією формулою розраховують окремо чисельність верстатників і слюсарів з ремонту.

До 2-ї групи належать робітники, праця яких погано піддається нормуванню. Це робітники з технічного обслуговування устат­кування, мастильники, чергові слюсарі та ін. Зміст і обсяг робіт цієї групи робітників протягом зміни не є сталими.

Чисельність робітників цієї групи визначають за формулою

 

де ΣR — загальна кількість ремонтних одиниць складності устаткування; КЗМ — коефіцієнт змінності роботи устаткування; НО — норматив обслуговування ремонтних одиниць на одного робітника за зміну.