Контрольні питання:

1. Мета, предмет та завдання дисципліни „Технологія і організація туристичної діяльності”

2. Феномен туризму

3. Етапи розвитку туризму.

4. Сутність і значення туризму.

5. Поняття «турист», «міжнародний турист».

Література

Нормативні документи:7.

Основна: 19, 20, 21.

Додаткова: 25, 27, 28, 30, 3

Тема 2. Історичні етапи розвитку туризму в Україні

План

1. Періоди становлення туризму в Україні, як галузі

2. Розвиток туризму на сучасному етапі

Періоди становлення туризму в Україні, як галузі

Останнім часом туризм одержав значний розвиток і став масовим соціально-економічним явищем міжнародного масштабу. Масовий розвиток туризму дозволяє Швидкому його розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами і народами світу.мільйонам людей розширити знання по історії своєї Батьківщини й інших країн, познайомитися з визначними пам'ятками, культурою, традиціями тієї чи іншої країни.

З економічної точки зору туризм - це особливий вид споживання туристами матеріальних благ, послуг і товарів, яка виділяється в окрему галузь господарства, що забезпечує туриста всім необхідним: транспортними засобами, об'єктами харчування, розміщення, культурно-побутовими послугами, розважальними заходами. Таким чином, туризм входить у число найбільш перспективних галузей національної економіки (у деяких країнах).

Етапи становлення туризму, як галузі в Україні:

І етап - просвітницький період (до 90-х р. XІХ ст.)

У російській державі, частиною якої була і Україна, перші подорожі були пов'язані з пізнавальними, торговими, політичними і релігійними цілями. Княгиня Ольга в ІX ст. відвідала Візантію. На думку історика С.М. Соловйова, одними з найважливіших причин, що спонукали її зробити подорож, були "цікавість подивитися чудеса утвореного світу" і престиж, тому що "...піднімався той, хто був у Константинополеві". До найбільш ранніх подорожей відносяться також переміщення купецьких караванів як усередині Древньої Русі, так і за її межами (Візантія, Астраханська держава).

Разом із християнством на Русь прийшла традиція паломництва. Прочани, спрямовані цілями поширення своєї релігії, поклоніння святиням і їхнього захисту, робили важкі і тривалі подорожі. На початку XІІ ст. ігумен Данило зробив паломництво в Константинополь і Єрусалим. Він описав усе, що бачив, тим самим поклавши початок релігійним описам - "ходінням". Крім релігійних цілей такі подорожі мали і пізнавальний характер. Розповіді, описи прочан містили в собі інформацію про природу, культуру, побут різних країн і народів. Основними місцями паломництва були Палестина, Єрусалим, гора Афон і інші святі місця.

Наприкінці XVІІ ст., починаючи з правління Петра І, коли насаджувані їм нові віяння західної культури поступово проникали в російський побут, стали практикуватися поїздки за кордон з метою придбання знань і для розширення кругозору. Приклад показав сам цар Петро І, зробивши подорож у 1697-1699 р. у складі Великого московського посольства в країни Західної Європи. З тих пір подорожі пізнавального характеру стали одним з розповсюджених видів туризму в Росії. У результаті подорожей, пов'язаних з вивченням сторін життя західноєвропейської культури, цар ввів обов'язкове вивчення дворянами іноземних мов: німецької, голландської, французької.

Таким чином, перші подорожі, чинені в основному з пізнавальними і релігійними цілями, сформували навички територіальних переміщень, сприяли поширенню географічних знань про країни, знайомству з досягненнями культури різних народів.

До кінця XІХ ст. географія подорожей заможних дворян поширилася по всіх країнах Європи: Іспанія, Швейцарія, Німеччина, Швеція й інші країни. На початку XX в. вартість подорожей стала набагато менше, що розширило коло можливостей для людей зі статком трохи вище за середній.

ІІ етап - підприємницький період (1890-1917 рр.)

В другій половині XІХ ст. з'являється ряд туристських і екскурсійних організацій. Одним з них було Товариство аматорів природознавства (ТАП), члени якого здійснювали екскурсії і подорожі з метою вивчення географії, геології, етнографії, флори і фауни. Учасники товариства не тільки самі вивчали природні багатства свого краю, але й організовували екскурсії для тих, хто цікавився природою.

Найбільш масовою туристською організацією дореволюційної Росії був Російський турінг-клуб (1895 р., Петербург). Причиною утворення клуба з'явилося поширення в Росії наприкінці XІХ ст. двоколісних велосипедів, що на той час перетворилися в зручний спосіб переміщення і часто використовувалися для далеких заміських прогулянок.

Російський турінг-клуб був членом міжнародної туристської організації, підтримував зв'язки з закордонними товариствами і мав представників за кордоном. Клуб видавав журнал "Російський турист" і щорічник.

За прикладом турінг-клуба стали утворюватися різні велосипедні товариства і групи в інших містах Росії. Однак ці перші організації були нечисленними, поєднували людей, що любили подорожі і мали засоби для придбання дорогого велосипеда. Поїздки проводилися на відстань не більш двохсот верст.

Поступово Російський турінг-клуб перетворився в Російське туристське товариство (РТТ). Основною метою товариства було сприяння розвитку туризму взагалі і туризму велосипедного зокрема.

Багато кому подобалися подорожі по воді, що стали практикуватися з появою теплоходів. У 1914р. були побудовані два великих теплоходи того часу "Велика князівна Ольга Миколаївна" і "Велика князівна Тетяна Миколаївна".

Таким чином, підприємницький період характеризується пізнавально-екскурсійною спрямованістю, становленням і розвитком різних видів спортивного туризму. Головною метою туризму була освіта мас населення за допомогою екскурсій і подорожей.

До 1914 туризм на Україні був мало розповсюджений. До перших спроб належить студентська екскурсія 1876 у Крим (під проводом проф. Новоросійського Університету М. Головінського), мандрівки студентів високих шкіл у Галичині у 1880-их pp. (сполучені з доповідями, концертами тощо; учасником їх був І. Франко, який для мандрівників написав вірш „Сонце по небі колом” заснування Гуртка любителів природи, гірського спорту і кримських гір у 1880-их pp. у Ялті, Кримського гірського клюбу у 1890-их pp. (з осідком в Одесі і філіями в Ялті, Севастополі, Кишиневі й ін. м.). Ширшу діяльність виявляло на Правобережжі Рос. Т-во туристів і Поль. Т-во Краєзнавче, а в Галичині Польське Т-во Татшанське. Там таки у 1900-их pp. активну туристичну (тур.) діяльність виявляло тіловиховне т-во «Сокіл», яке заснувало тур. (під проводом К. Ґутковського) і вельосипедну (голова Я. Вінцковський) секції.

У першій половині XIX ст. серед передової української інтелігенції виникло зацікавлення своєю Батьківщиною, її історико-культурними та природними пам'ятками. Зокрема значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени „Руської трійці" - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Головацький.

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття.

На кінець XIX ст. припадає час створення перших турис­тичних бюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. було створено і в Галичині (у Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі, Ворохти тощо. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

ІІІ етап - туристсько-екскурсійна робота в 1917-1930 р.

Цей період характеризується створенням соціально-економічних умов, зародженням і організаційним становленням екскурсійного і туристського руху. В умовах відновлення і реконструкції народного господарства, розгортання культурної революції виникали перші установи пролетарського туризму, покликані активізувати масовий відпочинок трудящих і задовольняти їхні потреби у вивченні культурних цінностей і природи Батьківщини.

У деяких товариствах були створені підрозділи, що проводили екскурсії і туристські походи за місто. У 1920 р. утворилося Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро, ціль якого була широка пропаганда пролетарського туризму й екскурсій. Для робітників та службовців туристські вилазки влаштовували профспілки. Цю роботу проводили ентузіасти на позаштатній основі. Вони розробляли туристські програми і маршрути.

В міру зростання інтересу населення до туризму й екскурсій устало питання про підготовку суспільних кадрів; створені екскурсійні станції стали готувати екскурсоводів груп і так званих організаторів туризму.

Визначені заходи для розвитку туризму починалися з боку держави. Вони були спрямовані на створення матеріально-технічної бази і на підготовку професійних кадрів. Очевидніше ставали шляхи діяльності в цьому напрямку: централізація занять туризмом, забезпечення туристів і екскурсантів транспортом, місцями розміщення, харчуванням, путівниками, інформацією про об'єкти відвідування, підготовка кадрових груповодів-організаторів і т.д.

Першими професійними кадрами в радянському туризмі стали вчителі і комсомольські активісти. При комсомольських комітетах створювалися бюро туризму. Перед бюро ставилися задачі сприяння місцевим товариствам масових подорожей, ведення довідково-інструкторської роботи. При них були створені секції: краєзнавства, табірного, далекого, приміського туризму. Вони накопичували туристські матеріали (карти, описи маршрутів); було встановлене співробітництво з установами громадського харчування, транспортними, готельними, комунальними й іншими службами. Подібна діяльність сприяла організаційному становленню туризму.

Об'єднання зусиль профспілок і комсомолу з питань туристської роботи дозволило ввести пільговий тариф залізничного проїзду по маршрутах, орендувати приміщення для туристських таборів, накопичувати спорядження, тобто надавати трудящим туристські послуги, частково оплачувані профспілками.

Поряд з цим була сформована база для елітного відпочинку й оздоровлення, а також ринок елітного виїзного туризму. Створювалися комерційні організації, що пропонують для платоспроможного населення подорожі й екскурсії пізнавальної спрямованості.

У 1925-1928 рр. функціонувало державне акціонерне товариство "Радянський турист" , що організовувало далекі поїздки на потягах і теплоходах по путівках, обслуговувало групи відпочиваючих по заздалегідь визначених маршрутах загальноосвітнього і краєзнавчого характеру. В обов'язок входило створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму.

У 20-х роках XX ст. на українських землях було відкрито перші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цієї мети місцевостях. Водночас роз­вивається й курортологія. Для розв'язання проблем грязе­лікування та бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо 1928 р. було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.

Цей період характеризується наступними тенденціями:

• створення дрібних і середніх комерційних підприємств туристської спрямованості;

• формування ринку туристських послуг і елітність їхнього споживання;

• створення туристської інфраструктури: ресторани, готелі, транспортна мережа;

• формування туристського ринку, у якому просліджуються два основних елементи: елітний туризм для заможних прошарків і екскурсійний (рекреаційний) туризм для інтелігенції;

• поява туристських фірм, бюро, компаній, клубів, суспільств.

ІV етап - організаційно-централізований період (1930-1970 р.)

У 1929 р. було засноване Всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист" (ВАТ "Інтурист"), що було пов'язано з початком розвитку іноземного туризму й упорядкуванням прийому закордонних гостей. До початку 1930-х років екскурсійний і спортивний туризм став масовим явищем.

Збільшення обсягу діяльності, розширення мережі туристських організацій, розробка нових маршрутів, поліпшення матеріально-технічної бази вимагали вирішення проблеми кадрів. Необхідно було підготувати практичних працівників туристського апарата, персоналу обслуговуючих підприємств, кваліфікованих гідів-екскурсоводів, провідників, громадських організаторів.

У той же час у туристському русі стали накопичуватися труднощі й утворився ряд проблем: невідповідність між ростом туристсько-екскурсійного руху і наявною матеріальною базою, відчувався дефіцит кваліфікованих фахівців з туризму.

До цього часу склалися два основних напрямки в туризмі серед трудящих: походи трудящих у рамках самодіяльного туризму, туристсько-екскурсійні поїздки і подорожі по планових маршрутах. Ці напрямки вимагали створення сприятливих умов для подальшого їх розвитку.

Період розвитку туризму з 1936 по 1970 рр. характеризується впровадженням нових організаційних форм управління. У 1937-1940 р. була проведена комплексна реорганізація структури туризму, в основу якої було покладено тверде державно-партійне планування капіталовкладень, кадрів і географій рекреаційної діяльності. У 1940 р. увели туристські звання за особливі заслуги. Почесні туристи нагороджувалися значком "Турист СРСР".

Розвитком масового самодіяльного і спортивного туризму займалася Вища рада фізичної культури, при якому була сформована Всесоюзна секція туризму.

В роки Великої Вітчизняної війни туристсько-екскурсійна діяльність була припинена; матеріально-технічна база піддалася розграбуванню і руйнуванню. У квітні 1945 р. Всесоюзна Центральна Рада Професійних Союзів прийняла рішення про поновлення діяльності Туристсько-екскурсійного управління. У післявоєнний час відновлювалася і налагоджувалася система туристсько-екскурсійних установ. Однак цей процес йшов повільно.

З метою розвитку молодіжного міжнародного туризму в червні 1958 р. утворилося міжнародне молодіжне бюро "Супутник". Бюро займалося питаннями обміну молодіжними групами СРСР з іншими країнами. Однак у період з 1960 по 1970 року в закордонні поїздки виїжджали лише 0,4% громадян СРСР.

На початку 1960-х років стала активізуватися туристська діяльність. Тому організовувалися Ради по туризму, що розробляли й освоювали туристські маршрути.

У багатьох великих містах створювалися бюро подорожей і екскурсій, що працювали спочатку тільки з орендованими транспортними засобами (автобусами, потягами, теплоходами).

З 1960-х років одержав поширення туристсько-екскурсійний відпочинок у вихідні і святкові дні, організовувалися залізничні подорожі. Усі види туристської діяльності в країні розвивалися за підтримкою держави і профспілок.

У 1960-і роки профспілковими туристсько-екскурсійними організаціями були розроблені лінійні, кільцеві і радіальні маршрути. Планові маршрути, що починаються в одному місті і закінчуються в іншому, звуться лінійними. Якщо маршрут починався і закінчувався в тому самому місці, він називався кільцевим. Багато планових маршрутів відносилося до радіальних, коли туристи весь період відпочинку знаходилися на одній і тій же базі, у туристському готелі чи пансіонаті, роблячи екскурсії і нетривалі походи з ночівлями.

Поряд із плановим туризмом розвиток одержав самодіяльний туризм, що організовувався туристською групою по маршрутах, розробленим самими учасниками, починаючи від нескладних походів вихідного дня до спортивних походів вищих категорій складності.

Також існували маршрути з активними способами пересування: пішохідні, лижні, водяні, велосипедні, кінні.

Крім відновлення зруйнованого війною туристського господарства, розвитку різних видів туризму організаційно-централізований період також характеризується наступними рисами:

• створення матеріальної бази для рекреаційного туризму (доми відпочинку, санаторії, піонерські табори);

• лімітування зовнішнього (виїзного) туризму.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на проф­спілковій та відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував „Укрпрофтуризм", до того ж він розвивався доволі швидкими темпами - лише 10 % прибутку від путі іюк сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли на будівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення і реставрацію історичних та культурних пам'яток тощо. Іноземним туризмом монопольно займався „Інтурист", а також „Супутник", - організація, яка впорядковувала в СРСР міжінародний молодіжний туризм.