Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Загальна психологія.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
351 Кб
Скачать
☆

Види і форми комунікацій

Для успішної діяльності організації необхідні ефективні комунікації. Керівник, виконуючи свою роль і здійснюючи основні функції, за допомогою якісної і своєчасної інформації може ефективно впливати на реалізацію поставлених цілей. Дослідженнями встановлено що майже 50% інформації не доходить до підлеглих. У багатьох випадках повідомлення сприймаються неправильно і тому обмін інформацією стає неефективним.

Завдання полягає в тому, щоб насамперед вміло використовувати різноманітні види комунікації, серед яких відзначаємо:

Інформування, передача інформації. До цього виду комунікацій відносимо читання лекцій, виступи, бесіди, проведення нарад і зборів.

Експресивна комунікація, яка виражається в силі прояву почуттів, переживань (зустрічі після довгої розлуки).

Переконуюча, означає прагнення вплинути на інших (висловлення захоплення, прохання, переконання, що особливо важливо до політичних діячів, юристів).

Соціально-ритуальна, яка передбачає використання норм і звичаїв соціально-культурної поведінки (процедура знайомства, звичаї, гостинність).

Паралінгвістична комунікація, передбачає спілкування за допомогою міміки, виразу очей і рота, а також у позі рухів. Можливості несловесних повідомлень не слід применшувати, тому що у ряді випадків одними словами не можна передати усі емоції.

Різноманітні види комунікації можна поділити на:

Усну, письмову і візуальну за формою подання. Усна комунікація є найбільш ефективною, яка може передавати усі деталі і виключати неправильне розуміння. Письмова комунікація не допускає найменших неточностей, вимагає часу, веде до зайвої бюрократизації управлінського процесу.

Інструктуючу, мотивуючу та інформуючу, за цільовою спрямованістю.

Висхідну, низсхідну і горизонтальну, по досягненню цілей. Висхідні комунікації здійснюються у формі звітів, пропозицій і пояснювальних записок, основною метою яких є інформування вищих органів про справи на місцях. Низсхідні комунікації інформують підлеглих про стратегічні плани діяльності організації, а горизонтальні здійснюють обмін інформацією між різними структурними підрозділами для досягнення координації і узгодження діяльності. Основними формами комунікацій є:

Комунікації між організацією і зовнішнім середовищем. Організація використовує різні засоби комунікацій із зовнішнім оточенням. З потенційними споживачами вона спілкується за допомогою реклами. У відносинах з громадкістю особлива увага надається створенню позитивного іміджу організації, а з державними установами наданням якісної і своєчасної звітності.

Міжрівневі комунікації в організації. Інформація в середині організації переміщується в рамках вертикальних комунікацій з вищого на нижчий рівень і навпаки. Таким шляхом адміністрація інформує підлеглих про поточні задачі, змінах пріоритетів, конкретних завданнях, а комунікації по висхідній виконують функції оповіщення про стан справ на місцях, інформація надається у формі звітів, пропозицій і пояснювальних записок.

Комунікації між різними підрозділами (відділами). Оскільки організація - це система взаємопов'язаних елементів, керівництво повинно домагатися чіткої їх роботи. Взаємодія між підрозділами в основному здійснюється на підставі горизонтальної комунікації, що веде до рівноправних відносин, а у підсумку до задоволеності працюючих.

Комунікації між керівниками і робочою групою. Ці комунікації дозволяють керівнику підвищувати ефективність дій з робочою групою в цілому. Оскільки в обміні приймають участь всі члени групи, кожний має можливість висловити свою думку про існуючі зміни та їх наслідки; про підвищення продуктивності праці, про проблеми інноваційного характеру. Відносини рівності можуть сприяти підвищенню задоволеності співпрацівників роботою.

Неформальні комунікації. Канал неформальних комунікацій часто називають каналом розповсюдження чуток. По цим каналам інформація передається набагато швидше. Дослідженнями встановлено, що чутки на 80-90% підтверджуються у відношенні до несуперечливої інформації. Типовою інформацією, яка передається по каналам чуток є: наступне скорочення працюючих; нові заходи покарання за прогули і спізнення; зміни у структурі організації; наступні переміщення і підвищення по посаді; лайка двох керівників, а також хто і кому призначає побачення після роботи.

Особиста комунікація включає всі види обміну інформацією, що має місце між людьми.

Характер комунікаційної системи залежить від типу структурних систем, що використовуються для побудови управлінської системи. Основними типами структурних схем є: лінійна, кільцева, сотова, багатозв'язкова, зіркова, ієрархічна.

Культурні коди

Способи передачі соціального досвіду називаються культурними кодами. Культурний код - це спосіб передачі знань про світ, навичок, умінь в даній культурній епосі. Саме поняття "код" вперше з'явилося в техніці зв'язку, в обчислювальній техніці, кібернетиці, математиці, генетиці. Без кодування неможлива побудова штучних мов, машинний переклад, шифровка і дешифрування текстів. У теорії культури на перше місце висувається план змісту і розуміння культурних текстів, тому поняття «код культури» стає таким актуальним і вимагає уточнення.

Необхідність у культурному коді виникає тоді, коли відбувається перехід від світу сигналів до світу сенсу. Світ сигналів - це світ дискретних одиниць, які розраховуються в бітах інформації, а світ сенсу - це ті значущі форми, які пов'язують людини зі світом ідей, образів і цінностей даної культури. Іншими словами, код - це модель, правила формування ряду конкретних повідомлень. Всі коди можуть бути зіставлені між собою на базі загального коду, простішого, всеосяжного. Повідомлення, культурний текст можуть відкриватися різними прочитанням залежно від використовуваного коду. Код дозволяє проникнути на смисловий рівень культури, без знання коду культурний текст виявиться закритим, незрозумілим, чи не сприйнятим. Лю+дина буде бачити систему знаків, а не систему значень і смислів.

94

Основной код культури повинен мати такими характеристиками:

1) самодостатністю для виробництва, трансляції і збереження людської культури;

2) відкритістю до змін;

3) універсальністю.

Відповідно до класифікації типів культури виділяють коди до-письмових культур, коди письмових культур, коди екранних культур.

Дописьменной культура охоплює величезний'' доісторичний'' період, що включає'' дикість'' і'' варварство'' (за термінологією Л. Моргана і Е.Б. Тейлора). Примитивнейшие підстави культурного коду закладалися ще в нижньому палеоліті (від 1 млн. до 40 тис. років тому). Надалі кожен з його параметрів наповнювався новим змістом, а головне - між ними встановлювалися зв'язку,'' включають'' в роботу культурний код, який забезпечував щоразу новий рівень самоорганізації культури.

У допісьменних культурах культурним домінантним кодом був міфологічний. У первісному суспільстві міф - це не тільки спосіб розуміння життя, але і спосіб її переживання, як у предметних, так і в знакових формах.

У Доолімпійський культурах найважливішим культурним кодом виступала система імен. Як показав М.К. Петров, ім'я служило певною інструкцією або книгою.

Ця інструкція передавалася старійшинами носію імені разом з ним. Для первісної людини зв'язок між ім'ям і що позначаються ним річчю або особою є не довільною і ідеальної асоціацією, а реальної, матеріально відчутною. Для нього дії з предметами рівносильні діям зі словами, а тому ім'я становить істотну частину його самого. В його уяві особисті імена необхідно оберігати і зберігати в таємниці, оскільки ворог може магічним шляхом впливати на нього через ім'я. Досить поширене було явище, коли кожен чоловік, жінка, дитина племені, крім імені, яке вживалося в життєвому побуті, мали ще й таємні імена, відомі старійшинам і присвяченим. Той же звичай зберігся і в більш пізні часи, наприклад в Давньому Єгипті. У єгиптян було два імені: істинне і добре. Перше зберігалося в глибокій таємниці, друге було відомо всім. Ту ж саму ситуацію можна було спостерігати і в Індії, коли дитина з касти брахманів отримував при народженні два імені. Такого роду'' інформаційна блокада'' імені, табу на імена пов'язані з тим, що ім'я дійсно відображало соціокультурну значимість і становище людини в даному суспільстві, оскільки в Доолімпійський культурах система імен представляла собою механізм кодування і оновлення культури, коли ім'я - це сама інформація , а не етикетка. Його проголошення є тим що запускає, енергетичним механізмом, за допомогою якого можливо здійснити реальні маніпуляції з предметом.

Коди письмових культур формуються з кінця 4-го - початку 3-го тис. до н.е. (Давній Єгипет і Месопотамія) і існують до теперішнього часу. Ці коди в різних локальних культурах мають історично конкретні і

95

різноманітні форми. Таких форм - величезна безліч, і потрібна велика робота з виявлення та опису культурних кодів локальних культур. Принципове ж значення при характеристиці кодів письмових культур має положення про те, що під впливом соціальних перетворень міфологічний культурний код з його тотожністю предметності, знайомих вості і ідеальності руйнується, і кожен з цих параметрів знаходить форму самостійного функціонування і здійснюється різними соціальними групами.

Новий культурний код, на відміну від міфологічного коду, який відтворювався тільки в ритуальних діях, має ясну форму свого вираження, зміст якої укладено в Священних книгах:'' Книзі мертвих'' - стародавніх єгиптян, ' 'Старому Завіті'' - стародавніх іудеїв,'' Авесті'' - стародавніх іранців-зороострійцев,'' Ведах'' - стародавніх індійців-брахманісти і т.

д. У них зібрані не тільки закони і правила, що пропонують людям, як себе вести у відношенні до світу і до свого Бога або Богам, але і повідомляються і осмислюються події минулого кожного народу. Таким чином, в культурний код включається історія. Тим самим минуле, давнє і недавнє, стає поруч, становить події життя одного народу, які зв'язуються настільки ж міцно в єдине осмислене ціле, як пов'язаний цей період зі своїми Богами або Єдиним Богом. У письмовому тексті місце магії-ритуалу займає магія слів. Ці слова в устах жерців і священиків є символами недоступних іншим смислів, в яких зберігаються таємниці всього сущого, Божественного і вічного.

7. Процес уявлення