Різновиди сприймання

У чуттєвому пізнанні відчуття і сприймання виявляються в їх єдності. Сприймань поза відчуттями не буває.

Розрізняють сприймання за їхніми сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові тощо), за відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), за складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям. Специфічним у сприйманні, на відміну від відчуття, є те, що той чи інший аспект зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя.

Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається в комплексі, у взаємодії органів чуттів: зору та кінестетичних відчуттів, зору та слуху тощо. При цьому один із різновидів сприймання постає як провідний, а інші - як допоміжні. У музичній діяльності, наприклад, провідним завжди є слух, а потім кінестетична чутливість. У кваліфікованого хірурга кінестетична чутливість відіграє значну роль - вона здійснює контроль і регуляцію рухів, що є необхідним при забезпеченні точності рухів і дій.

Сприймання щодо психічного життя особистості набуває особливого значення, В об'єкті сприймання можуть специфічно відбитися інтелектуальні або емоційні особливості людини, яка його сприйняла.

Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне сприймання яскраво постає при сприйманні художніх творів мистецтва.

При такому сприйманні провідну роль відіграє емоційний його аспект, безпосередній вплив об'єкта, що сприймається, на почуття - пізнавальні, моральні, естетичні. Звичайно, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним.

Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, а емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, переживання високого, комічного, трагічного, того, що саме збуджується матеріалом, який сприймається.

Сприймання за змістом - це сприймання предметів і явищ у просторі, русі, часі.

У сприйманні простору, руху І часу беруть більшу або меншу участь різні аналізатори в їхньому взаємозв'язку.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, відстаней, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на зір і дотик досягає значної точності.

Сприймання горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання вертикальних. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просторові явища досить точно сприймаються також тактильно та кінестетично. Сліпі люди, наприклад, вивчаючи географію, працюючи, успішно орієнтуються за допомогою дотику на рельєфному глобусі, у розміщенні деталей предметів праці.

На слух людина досить успішно сприймає напрямок звуків у просторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліворуч. Напрямок на слух можна визначити з точністю до 10 градусів. При моноуральному сприйманні звуку точність сприймання напрямків порушується.

Сприймання відстані, глибини та рельєфності відбувається по-різному при монокулярному та бінокулярному баченні. При бінокулярному сприйманні (сприймання двома очима) точність визначення відстані набагато більша, ніж при монокулярному .(сприймання одним оком). Сприймання глибини та рельєфу залежить від того, як відображається предмет на сітківці ока: в кореспондуючих чи диспарантних точках сітківки.

Якщо збуджуються кореспондуючі точки сітківки, тобто такі, що симетрично розміщені в правому та лівому оці від центральної ямки, то зображення сприймається як один предмет, в одній площині. Якщо сприйнятий предмет на сітківці зображується диспарантно, тобто в точках обох очей, віддалених по-різному від центральної ямки, тоді предмет бачимо або подвоєним, якщо диспарантність є значною, або обсягово, рельєфно, якщо диспарантність є незначною.

На цьому принципі побудовано стереоскопи, стереоскопічне кіно.

При сприйманні простору, залежно від розміщення предметів у просторі, виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, ввігнутості назовні або всередину.

Олівець, занурений у склянку з водою, здається нам зігнутим; розмір сонця вранці та ввечері здається більшим порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті; два однакових кути, однакових кружечки, однакові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органа зору. Акомодація - це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція - це спрямування очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'язані із сприйманням віддалі та обсягу предмета.

Сприймання руху - це відображення зміни положення предметів у просторі.

Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет відносно іншого нерухомого або рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається більш адекватно, ніж у другому.

При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрямку або в протилежних напрямках, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається як рух у протилежному напрямку.

Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався б рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів повільнішим. Рух літака на фоні безхмарного неба здається повільнішим.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органа для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відображаючи тривалість дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 секунди). Більш тривалі інтервали сприймаємо в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунди. Отже, великі інтервали часу сприймаємо опосередковано.

Сприймання послідовності подій відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості залежить від ставлення до змісту, від характеру предмета, що сприймається.

Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості плину часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію вповільнення тривалості дії.

Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.

10.МИСЛЕННЯ ЯК ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС

Основні розумові операції

До вирішення завдання мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція та узагальнення.

Порівняння - мислення зіставляє речі, явища

, та їх властивості, виявляючи схожість і відмінність, що призводить до класифікації;

Аналіз - уявне розчленування предмета, явища або ситуації для виділення складових елементів. Таким чином, ми відокремлюємо неістотні зв'язки, які дані в сприйнятті.

Синтез - зворотний аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи істотні зв'язки і відносини.

Аналіз та синтез в мисленні взаємозв'язані. Аналіз без синтезу призводить до механічного уваги цілого до суми частин, також неможливий синтез без аналізу, тому що він повинен відновити ціле з виділених аналізом частин. У складі мислення деяких людей спостерігається схильність - в одних до аналізу, у інших до синтезу.

Бувають розуми аналітичні, головна сила яких-в широті синтезу.

Абстракція - виділення однієї будь-якої сторони. властивості і відвернення від інших. Так, розглядаючи предмет можна виділити його колір, не помічаючи форми, або навпаки, виділити тільки форму. Починаючи з виділення окремих чуттєвих властивостей, абстракція потім переходить до виділенню нечувственних властивостей, виражених в аб страктних поняттях.

Узагальнення (або генералізація) - відкидання одиничних ознак при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків. Узагальнення може здійснитися шляхом порівняння, при якому виділяються 'загальні якості. Так, відбувається узагальнення в елементарних формах мислення. У більш вищих формах узагальнення здійснюється через розкриття відносин, зв'язків і закономірностей.

Абстракція і узагальнення є двома взаємозв'язаними сторонами єдиного розумового процесу, за допомогою якого думка йде до пізнання. Пізнання відбувається в поняттях, судженнях і умовиводах.

Судження є основною формою результату розумового процесу. Треба сказати, що судження реального суб'єкта рідко представляє собою інтелектуальний акт в чистому вигляді. Найчастіше воно насичене емоційністю. Судження є також і вольовим актом, оскільки в ній об'єкт щось стверджує або спростовує, міркування - це робота думки над думкою.

Міркування є обгрунтуванням, якщо виходячи з судження воно розкриває посилки, які обумовлюють його істинність.

Міркування є умовиводом, якщо виходячи з посилок воно розкриває систему суджень, наступну з них.

Таким чином, до операцій мислення відносять порівняння, аналіз, синтез, абстракцію та узагальнення. Мислення здійснюється до поняттях і уявленнях, і головною формою протікання мислення є міркування, як робота над судженням. Дедуктивний міркування називається обгрунтуванням, дедуктивний - умовивід.

Мислення може відбуватися на різних рівнях, та ких як наочний мислення і мислення абстрактне, теоретичне. Як уже зазначалося, людина не може мис-

лити тільки в поняттях без уявлень, у відриві від наочності, але також не може мислити лише чуттєвими образами без понять. Тому ці два рівні мислення взаємопов'язані.

Але можливий випадок, у якому абстрактне теоретичне мислення майже не потрібно. Це, зокрема, елементарні практичні завдання. Деякі люди пре-червоно справляються зі складними теоретичними завданнями, виявляючи при цьому високий рівень мислення, але деколи виявляються безпорадними, коли потрібно знайти вихід зі скрутної практичної ситуації. І навпаки: люди, прекрасно орієнтуються в дуже складних практичних ситуаціях, можуть виявитися нездатними вирішити елементарну теоретичну проблему. Для пояснення цього потрібно підкреслити відмінності між послідовністю розумових операцій в одному і іншому випадку. У безпосередньо-дієвої ситуації можна, спочатку усвідомити лише початковий етап рішення, визначити початкові необхідні діями реалізувати їх. При цьому відбувається негайну зміну ситуації і виявляються попутні зміни, які до вчинення дії були не передбачені. Таким обра-зом, дію, що виконується на перших етапах розумового процесу, звільняє від необхідності передбачити, представити і врахувати все різноманіття зміни ситуацій, яке воно вносить і яке треба було б заздалегідь врахувати при рішень задачі, що протікає не безпосередньо в самому ході дії.

Мислення як процес - це аналіз, синтез і узагальнення, за допомогою яких людина ставить і вирішує задачу (виокремлює її умови та вимоги, співвідносить їх один з одним, виявляє шукане і т.д.). Особистісний аспект мислення складають перш за все мотивація і здібності людини (т. тобто його ставлення до розв'язуваної задачі, до інших людей і т.д., в чому проявляються і формуються його спонукання до розумової діяльності та його розумові спроможності).

Процесуальний, динамічний аспект мислення не тотожний операціонально (операційного). Перший ширше другого і включає його до свого складу в якості необхідного компонента. Будь-яка інтелектуальна операція, розумовий дію і т. д., або система таких операцій не містить в собі всіх умов свого формування і застосування. Лише в ході актуального (що протікає в даний час) розумового процесу вирішення даної конкретної проблеми людина розкриває необхідні умови утворення та функціонування відповідних розумових дій та операцій. Чи не операції породжують мислення, а процес мислення породжує, операції, які потім у нього включаються. Мислення як процес (шукання і відкриття істотно нового) є що формується, тобто спочатку повністю не заданим, не зачіпають, не запрограмованим. І тому вся його детермінація об'єктивно виступає як процес, як щось що утворюється, динамічне, а не заздалегідь і цілком готове. Це означає, що не тільки інтелектуальні операції, але і мотивація мислення формується саме в цьому процесі, а не привноситься в нього ззовні вже в закінченому вигляді.