2.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
Людина стає носієм такої нової якості, як єдність вияву|вияву| природних, соціальних та історичних властивостей. Саме ця якість людини забезпечує розвиток природи, суспільства|товариства| і людства через утворення нових цілісностей|.
Відповідно до вчення В.І. Вернадського, людство створило ноосферу – сферу, яка виникає в біосфері через залучення|приєднанням| в неї людини й реалізацію там біохімічної енергії наукової творчості. Це духовна творча праця людини і упредметнені|матеріалізовані| результати її творчої діяльності, що визначають духовність|подобу| людства.
За П. Тейяром де| Шарденом, ноосфера – це реалізація особливої психічної (духовної) енергії, яка не є|з'являється,являється| ні зміною форми, ні безпосереднім перетворенням фізичної енергії. Завдяки цій енергії створюється такий мислячий пласт, розгорнений поза|зовні| біосферою над світом рослин і тварин, як ноосфера.
За визначенням В.М. Сагатовського, ноосфера – це «...така взаємодія природи, суспільства|товариства| і людських індивідуальностей|, у якій на основі духовного життя людини і космосу досягається оптимальна реалізація внутрішніх аспектів їх взаємодії, їх коеволюційний| розвиток, який спрямований|спрямований| на становлення цілісності космосу, і гармонії цієї цілісності, яка розвивається».
З|із| людиною як носієм єдності виявів|виявів| природи, суспільства|товариства| і людства пов’язане формування системи, у якій якнайповніше представлено|уявлені| взаємодію природи і людства. За Л.М. Гумільовим, це — етносфера. Поза|зовні| етносом не живе жодна людина на Землі|грунті|. Кожен етнос є|з'являється,являється|, фактично, живою|жвавою| біологічною системою і проходить|минає,спливає| свій життєвий шлях|колію,дорогу| – етногенез – від народження до загибелі. Пусковий механізм етногенезу – пасіонарний поштовх, який виникає в результаті|унаслідок,внаслідок| космічних дій, які зумовлюють|спричиняють| мікромутації в генній системі багатьох людей. Утворення етносфери| пов’язане з реалізацією в біосфері енергії живої|жвавої| речовини. Біохімічна енергія живої|жвавої| речовини реалізується в етногенезі, заломлюючись у психіці людини на індивідуальному й популяційному рівнях, у формі пасіонарної енергії. Весь процес етногенезу загалом визначають внутрішні закономірності, пов’язані з пасіонарністю|. В етносфері| домінуючу роль відіграють несвідомі стосунки між людьми. Коливальні процеси в етносфері| зумовлюють|спричиняють| принципово однакові за своїм характером|вдачі| для всіх етносів неминучі типи поведінки людей. Вони впливають не лише|не лише| на характеристики організму, а й на особистісні характеристики окремої людини. Це зумовлює підвищення політичної, військової|воєнної|, адміністративної, культурної, релігійної активності в соціумах певної етнічної системи. Кумуляція змін у популяції етнічної системи зумовлює зміни в її стані.
Таким чином, основні положення|становища| розглянутих|розгледіти| вище теоретичних побудов|шикувань| дають змогу зробити висновок|укладення,ув'язнення|, що людина має зв’язок з|із| біосферою не лише|не лише| як результат філогенезу, як ланка в обмінних|змінних| процесах біосфери, а й як елемент, що активно впливає на розвиток біосфери своєю поведінкою й діяльністю, своїм станом, свідомістю і несвідомим. Водночас усі вияви|вияви| психіки людини, а також соціальні природні умови|опиняються| зумовлені процесами ноосфери та етносфери|. Щобільше|більше того|, зазначає А.Л. Чижевський, усі люди, як і всі живі|жваві| істоти на Землі|грунті|, постійно пов’язані всіма молекулами, всіма частинками|частками,часточками| своїх тіл з|із| космосом, з|із| його променями, потоками й полями. Випромінювання космосу, зокрема пов’язані з сонячною активністю, діють і на мікроорганізми, підсилюючи|посилюючи| патогенність, і на найглибші життєві функції людини. Ця дія згубна для ослаблених людей. Є тенденція до збільшення кількості вбивств і самогубств. У|в,біля| здорової людини ці впливи можуть зумовити|спричинити| зміну стереотипу поведінки, активізацію соціальної діяльності й придушення інстинкту самозбереження.
Отже, особистість концентрує в собі водночас великий потенціал соціального і духовного, свідомого, несвідомого, підсвідомого і надсвідомого, інтелекту й можливостей. Вона пізнає й перетворює світ, посідає відповідне місце серед інших людей у суспільстві, прогнозує майбутнє, спираючись на історичне минуле, удосконалює і змінює себе тощо. Проте не було й не буде на землі людини-особистості, яка б у всьому була схожою на когось іншого. І така закономірність розвитку особистості засвідчує її неповторність, своєрідність та унікальність.
Підкреслюючи це, ми стверджуємо, що кожна людина є індивідуумом (у перекладі з латині – «неподільне»). Тому не дивно, що особистість – одне з найбільш багатозначних понять у психології.
Розглядаючи особистість, завжди під цим поняттям розуміємо змістовний аспект її психіки. Як не можна зрозуміти дня без ночі, так само не можна зрозуміти особистість без її психіки. Саме у психіці виражено весь зміст особистості. Але людську психіку не слід прирівнювати лише до свідомості особистості, оскільки свідомість невіддільна від інших рівнів її психіки – несвідомого, підсвідомого і над свідомого. Людська психіка функціонує як одна система. Тому, не вивчивши всіх рівнів психіки, їхньої взаємодії, неможливо зрозуміти природу особистості, її поведінку й діяльність, процес соціалізації, розвитку, устремлінь, криз, деградації тощо.
У цьому навчальному посібнику ми дотримуємося власної психоенергетичної концепції психіки і психічного та побудованої на її основі психологічної структури особистості.
Ідеться про концепцію психоенергетичної цілісності особистості. Її сутність полягає в тому, що особистість виявляється через зміст своєї психіки, яка функціонує на психоенергетичному рівні як цілісна система, котра охоплює психічне минулого (людства, етносу, нації, роду), психічне теперішнього (соціокультурного середовища) і психічне майбутнього (Космічного). Названі компоненти психічного, які існують у вигляді психоенергії та які взаємодіють посередництвом її взаємообміну і взаємовпливу, утворюють цілісну особистість.
Під час свого становлення як особистості індивід є об’єктом соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у «суб’єкт-суб’єктні» стосунки з іншими людьми.
Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:
• належить до певного суспільства й соціальної групи;
• усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до самої себе;
• займається певною діяльністю;
• вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;
• володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.
Природу особистості, її структуру та розвиток розглядають у межах різних психологічних підходів. Визначаючи психологічну структуру особистості, слід враховувати сутність і розвиток людської психіки, її багаторівневий і багатосистемний характер, поєднання біологічного, соціального та власне психічного, одиничного, своєрідного й загального, типового та особливого тощо.
Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність – поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.
Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, переважаючих інтересах як пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Так само, як поняття індивід і особистість не є тотожними, особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють єдність. Індивідуальність забезпечує властивий тільки конкретній особистості стиль взаємозв’язків із навколишньою дійсністю. Індивідуальною є кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших – малопомітно.
Індивідуальність особистості окремо виявляється в неповторному вияві утворень її інтелектуальної, емоційної та вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту, наприклад, розкривається у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і розв’язувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці під час виконання різних завдань.
Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості, оскільки залишається не з’ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвиткові індивіда. Щодо зв’язків біологічного й психічного, то важко сформулювати універсальний принцип, який би був правильним для всіх випадків. Ці зв’язки багатопланові й багатогранні.
Ще більш різноманітне та багатопланове відношення психічного й соціального. Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників, які постають як зовнішнє психічне. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне по-різному діє в структурі особистості та співвідноситься на різних ступенях її розвитку, у різній діяльності і за різних обставин.
Психічна структура особистості складається з таких підструктур:
• біопсихічної;
• ментально-психічної;
• інтраіндивідуальної;
• соціопсихічної;
• свідомість-самосвідомість (рис. 2.3).
Відмінні ознаки особистості:
• свідомість;
• самосвідомість;
• саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;
• активність, що виявляється в конкретній діяльності,
Рис. 2.3. Психічна структура особистості.
але діяльність може мати й антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;
• особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага);
• індивідуальність;
• соціальний статус, тобто становище особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов’язки, привілеї. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об’єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі. Він є її об’єктивною характеристикою, але може усвідомлюватись адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись. Позиція особистості характеризує суб’єктивний – активний, діяльний бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками;
• соціальна роль – спосіб поведінки особистості залежно від її статусу або позиції у суспільстві, конкретному колективі чи соціальній групі. За визначенням І.С. Кона, роль особистості – це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, якої очікують від кожного, хто займає дану позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Вони подані йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов’язковим;
• ранг – це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.
• самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;
• самовираження – вияв здібностей, сутнісних сил, особистісних властивостей, якостей та особливостей;
• самоствердження – закріплення у свідомості навколишніх своєї значущості, вагомості; реалізація власних цілей через подолання перепон.
Контрольні питання:
Як розуміють особистість у психоаналізі?
Що становить собою особистість у біхевіоризмі?
Як розуміють особистість у трансперсональній психології?
Які погляди на особистість у когнітивній психології?
Що являє собою особистість у гуманістичній психології?
У чому відмінність поглядів на особистість З. Фройда і К. Юнга?
Яка структура особистості згідно поглядів Р. Ассаджіолі?
Яку структуру особистості пропонує А. Адлер?
Що становить основу суті особистості згідно Карен Хорні?
У чому виявляється єдність і відмінність поглядів неофройдистів на особистість?
Розкрийте сутність епігенетичної теорії розвитку особистості Е. Еріксона?
Які погляди на особистість та її психіку С. Гроффа? Розкрийте їх.
Розкрийте сутність жіночих теорій особистості.
Які особливості факторних теорій особистості?
Яка відмінність між теоріями особистості В. Райха і Дж. Келлі?
Яка сутність міжособистісної теорії Г.С. Саллівана?
У чому полягає соціально-когнітивна теорія А. Бандури?
Охарактеризуйте психологічну теорію поля К. Левіна.
Як розглядають особистість у французькій соціологічній школі?
Яка концепція особистості у логотерапії В. Франкла?
Яке розуміння особистості в «описовій психології» В. Дільтея та Е.Шпрангера?
Як розкриває особистість В. Джемс?
Як розглядає особистість Г. Том?
Яка відмінність між теоріями Д. Роттера і Р. Мея?
Як розглядається особистість у психології Сходу?
Які особливості у поглядах на особистість в ісламі та буддизмі?
Яка типологія особистості О.Ф. Лазурського?
Які погляди на особистість мали місце в радянській психології?
Як розглядають особистість С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв і Б.Г. Ананьєв?
Якою є концепція особистості Г.С. Костюка?
Якими є основні положення теорії психічної контрольності Я.І. Цурковського?
Що розуміють під поняттям «людина»?
Що становить собою особистість?
У чому полягає концепція психоенергетичної цілісності особистості?
Яка психічна структура особистості в концепції психоенер-гетичної цілісності особистості?
Література:
Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.
Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.
Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.
Бойко В.В., Ковалев А.Г., Парфенов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983.
Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.
Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007.
Вейнингер О. Пол и характер. – М.: ТЕРРА, 1992.
Грофф С. За пределами мозга. – М.: Изд-во Московского Трансперсонального центра, 1993.
Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.
Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.
Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., Политиздат, 1975.
Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.
Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981.
Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. – Ростов на Дону: Феникс, 1996.
Райгородский Д.Я. Психология личности. Т. 1. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2006.
.Райгородский Д.Я. Психология личности. Т. 2. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «Бахрах-М», 2006..
Реан А. А. Психология и психодиагностика личности. Теория, методы исследования, практикум / Артур Реан. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2006.
Рибалка В.В. Теорії особистості у вітчизняній психології: Навчальний посібник. – К.: ІППО АПН України, 2006.
Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004.
Ярошевский М.Г. История психологии. – 3-е изд., дораб. – М.: Мысль, 1985.
Ярослав Іванович Цурковський (1905 – 1995). До 100-річчя від дня народження / Упор. О.М.Лозинського, З.С.Багнюк та ін. – 2-ге вид., доп. – Львів: Вид-во Університету «Львівський Ставропігіон», 2005.