6. Туризм в радянській Україні до початку Другої світової війни.

В період "українізації" значної ваги набула туристично-екскурсійна справа. Відомі вчені, краєзнавці – М. Грушевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, С. Русова та багато інших, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам'ять, поглибити історичні знання, закласти у свідомість екскурсантів необхідність зберігати пам'ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному розвитку народу.

Заповідниками в 20-ті роки стали: Ольвія, могила Т. Г. Шевченка на Чернечій горі біля Канева (1925 p.), Києво-Печерська лавра (1926 р.), замок-фортеця у Кам'янці-Подільському та монастир кармелітів у Бердичеві (1928 p.).

Та трагічна доля спіткала учасників краєзнавчого руху в 1930-ті pp. Більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена та засуджена. Так, 03.11.1937 р. за вироком "трійки ГПУ" був розстріляний фундатор української географії і комплексного географічного краєзнавства Степан Рудницький. Практично за період 1930-1940 pp. був знищений цвіт української інтелігенції і краєзнавства. В українському краєзнавстві наступив період занепаду.

Від 1930 р. екскурсійною справою в Україні починає керувати Москва. Знищуючи краєзнавство, що пропагувало любов до рідного краю та історії, партійні органи прагнули використати туризм і екскурсії як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування соціалістичної свідомості. Виходячи з цього, до туристичних подорожей та екскурсій ставились високі ідеологічні вимоги, а для покращення їх організації оновлювались діючі туристичні об'єкти та розпочалося будівництво нових туристичних баз у Криму, на Кавказі, в Україні та інших місцях. У цей період почали діяти будинки туристів і туристичні табори в Києві, Трипіллі, Каневі, Дніпропетровську, Запоріжжі. Приділяється увага і розвитку готельного господарства. У Києві було створено 10 готелів з інвентарною кількістю кімнат 694 (готелі "Франсуа", "Ермітаж", "Червоний Київ", "Імперіаль", "Інтернаціональ", "Гранд-Отель", "Палас").

З перенесенням у 1934 р. столиці України з Харкова до Києва з'явилися нові можливості для соціально-культурних перетворень у місті. Згідно до плану генеральної реконструкції, в столиці з'явились нові магазини (ЦУМ), будинки культури, басейни, готелі ("Москва").

7. Основні напрями розвитку туризму в урср в повоєнний період.

У воєнні часи розвиток туризму в Україні занепав, але упродовж 1945-1948 pp. було відновлено діяльність територіально-екскурсійних управлінь у Москві, Криму, Києві та ін.

Екскурсії за змістом були націлені на ідейно-політичне виховання мас: місцями життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої тематики; із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавства (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села.

Значна увага приділялась пропагуванню серед населення активного відпочинку, було розглянуто питання про видання спеціальної літератури, довідників, картосхем та інших матеріалів.

Постанова ЦК ВКП(б) від 27 грудня 1948 р. про розвиток фізичної культури і спорту передбачала створення нових умов для активних занять туризмом, сприяла зростанню його популярності. Профспілкові комітети підприємств і установ безоплатно забезпечували робітників і службовців, що займалися самодіяльним туризмом, туристським спорядженням та інвентарем.

На початку 50-х pp. деякі турбази на своїх або прилеглих територіях влаштовували так звані підсобні господарства з метою покращення харчування туристів.

У 1966 р. було створено Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, було створено історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам'янці-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяславі-Хмельницькому, Полтаві та ін. містах. На їх базі виникали цілі туристичні комплекси, що ставали центрами формування туристично-екскурсійних потоків.

Активно розроблялися нові маршрути, розширювалася географія подорожей. Одночасно велося будівництво туристичних комплексів для іноземних туристів, купувалися у власність і орендувалися різні споруди, транспорт тощо.

У СРСР набули розвитку річкові круїзи. У 1982 р. був уведений круїз Дніпром "Ріка –море" з Києва до Херсона, далі – Чорним морем до Одеси, звідки Дунаєм до Русе (Болгарія) і Джурджу (Румунія). Круїз став єдиним такого типу в світовому туризмі.

Упродовж 15 років (1970-1985) обслуговування екскурсіями зросло в 7 разів: з 6,2 до 43,5 млн чол. Збільшилася за цей період і кількість екскурсійних організацій – з 44 до 144.

Ефективним засобом прояву масовості й доступності туризму був самодіяльний туристичний рух.

У 80-ті pp. в республіці при колективах фізкультури підприємств і установ, навчальних закладів, колгоспів і радгоспів працювало понад 18 тис. туристичних секцій (порівняно з 1980 р. їх кількісне зростання становило 4,5 тис. чол.), у яких регулярно різними видами туризму займалися понад 2 млн 400 тис. чол. Слід зазначити, що за кількістю учасників масовий спортивний туризм посідав друге місце серед видів спорту після легкої атлетики.

Туристичними організаціями України було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня, місцями революційної, бойової і трудової слави радянського народу. Цими маршрутами в Україні щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол.