3. Структура заняття.

3.1. Ознайомитися з ескізом деталі. Провести аналіз розмірів, точності та шорсткості поверхонь.

3.2. Скласти таблицю фізико-механічних властивостей матеріалу деталі (табл.2), навести його хімічний склад (табл.3).

3.3. Визначити масу деталі.

3.4. Використовуючи таблицю 1, визначити тип виробництва заготовок.

Практичне заняття №1 розраховане на 2 години.

Таблиця 2

		δ, %	НВ

Таблиця 3

С,%	Si, %	Mn,%	S,%	P,%

4. Вимоги по оформленню звіту і порядок його захисту.

У ході практичного заняття кожен студент у зошиті для конспектування лекцій по дисципліні веде записи, що по закінченню заняття пред’являє викладачу. Форма запису довільна, але варто відобразити назву заняття, вихідні данні, результат їхнього аналізу,тип виробництва заготовок.

5. Завдання для самостійного розв’язування.

Вихідні дані для виконання практичної роботи: робоче креслення деталі та заданий обсяг її випуску. Вони видаються студентові на початку семестру. Виконана й зарахована практична робота повертається студентові, що повинен пред'явити її викладачеві при здачі іспиту.

6. Контрольні питання.

1.Що таке виробнича програма?

2.Характер одиничного виробництва?

3.Характер серійного виробництва?

4.Характер масового виробництва?

5.Методика визначення типу виробництва.

Практичне заняття №2.

Визначення методу виробництва відливок

1.Мета заняття.

1.1. Оволодіти методикою підбору методу виготовлення відливки.

1.2. На практиці засвоїти визначення класу точності відливки.

2. Теоретичні передумови до виконання роботи.

Литі заготовки можуть бути отримані різними методами (способами): литтям у разові, піщані, оболонкові форми; по виплавлюваних моделях; литтям у багаторазові форми, гіпсові форми, у кокіль, під тиском, відцентровим литтям і т.п. Методи одержання виливків, їхньої особливості й область застосування наведені в табл.4.2 [ 1].

Конструювання виливків, як і заготовок взагалі, тісно пов'язане з конструюванням деталей чи виробів, що будуть з них виготовлені. Створення конструкції та розроблення креслення виконують одночасно з добором способу виготовлення заготовки та основних технічних вимог до неї.

Технічні вимоги до заготовки зумовлені вимогами до готової деталі чи виробу. Якість і конструкція заготовки забезпечуються властивостями дібраного матеріалу, способом виготовлення заготовки, формою організації виробництва та його типом. Дібраний спосіб отримання заготовки зумовлює вимоги з безпеки праці та екологічної чистоти виробництва, визначає потребу в трудових і матеріальних ресурсах, разом з транспортом і складами, необхідність механізації та автоматизації виробничих процесів, трудомісткість і вартість подальшого оброблення різанням. У процесі конструювання керуються вимогами державних, галузевих і заводських стандартів, враховують передовий досвід. Ці вимоги наведені в довідковій та спеціальній літературі [1,2].

Конструкція виливка, як і будь-якої іншої заготовки, повинна відповідати всім вимогам службового призначення деталі чи виробу, а також дібраному способу її отримання та умовам виробництва.

Ефективність використання виливків, як заготовок, значно залежить від вдало дібраного способу його отримання. Виготовлення виливків спеціальними способами лиття дає змогу отримувати заготовки, що не вимагають значних обсягів подальшого їх оброблення. Ці способи забезпечують тонкостінні конструкції, незначні ливарні нахили, відносно малі отвори, мінімальні напуски та припуски на оброблення різанням, високу якість поверхонь тощо.

У процесі розроблення конструкції враховують технологічні можливості дібраного способу отримання виливка. Наприклад, конструкції виливків, що виготовляються за витопними моделями, можуть мати мінімальні ливарні нахили, високу якість поверхонь, та, зважаючи на дещо вищу їх трудомісткість, у них небажаними є внутрішні порожнини, отвори тощо, які ускладнюють виготовлення моделей та ливарних форм. Для виливків, виготовлених в оболонкових формах, розробляють конструкції, що не вимагають складної конфігурації форм, шишок, більше ніж однієї поверхні рознімання форми тощо.

Конструкції виливків, що утворюються під тиском, мають відповідати вимогам рівностінності, тонкостінності, забезпечувати мінімальну кількість площин рознімання форми, рівномірне та одночасне заповнення форми рідким металом, його кристалізацію тощо. Особливу увагу приділяють встановленню оптимальних значень товщини стінок виливків, залежно від призначення деталі чи виробу, дібраного матеріалу, способу лиття, конфігурації, розмірів тощо. З метою зменшення матеріаломісткості добирають мінімальні товщини стінок, а для забезпечення необхідної міцності та жорсткості передбачають відповідну конфігурацію стінок, ребра жорсткості, виступи тощо. Товщину стінок визначають розрахунками чи за допомогою номограм або таблиць, наведених у довідковій та спеціальній літературі.

Напуски призначають тільки для випадків, коли отвори, западини, порожнини недоцільно отримувати литтям. Використання шишок дає змогу уникати напусків, але ускладнює ливарну форму та відповідно збільшує вартість виливка. Напуски звичайно усувають шляхом оброблення різанням. Тому потрібно зважувати, що доцільніше — не передбачати їх, чи передбачивши, потім видалити різанням? Для їх призначення іноді користуються методом тіней , що дає змогу просто та швидко підвищувати технологічність виливків. До напусків належать і ливарні нахили, то забезпечують можливість безперешкодного виймання моделей та готових виливків із форм.

Мінімальні діаметри отворів, які можуть бути виготовлені литтям, залежать від розмірів і маси виливка, товщини стінки чи довжини отвору, марки матеріалу, способу отримання виливка тощо [1]. Класи точності виливків визначають по табл. 4.5 [1], а допуски по табл. 4.8 [1].

Значну увагу в процесі конструювання виливків приділяють добору ливарних форм та розміщенню у них виливків із урахуванням напрямків і швидкості кристалізації їх металу. Відповідальні елементи виливка розміщують у нижній частині ливарної форми, а потовщені — у верхній частині чи збоку. Великі плоскі поверхні не слід розміщувати у верхній частині форми, але, якщо це необхідно, то такі поверхні роблять ребристими, випуклими чи увігнутими. Це запобігає руйнуванню верхньої частини форми променевою енергією розтопленого металу.