3. Структура заняття.

3.1. Визначити похибку розташування конструктивних елементів відливки.

- зміщення елементів відливки в площині роз’єму

(табл.2 ГОСТ 26645-85).

- максимальні відхилення короблення (табл.3 ГОСТ 26645-85)

3.2. Визначити припуски на механічну обробку за записати їх у розрахункову таблицю.

- визначити основні припуски (табл.5)

- визначити додаткові припуски (табл.7)

3.3. Назначити формувальні уклони та радіуси заокруглень.

3.4. Виконати креслення відливки згідно вимог ЄСКД.

3.5. Визначити масу заготовки та коефіцієнт використання матеріалу.

Практичне заняття №3 розраховане на 4 години.

4. Вимоги по оформленню звіту і порядок його захисту.

У ході практичного заняття кожен студент у зошиті для конспектування лекцій по дисципліні веде записи, що по закінченню заняття пред’являє викладачу. Форма запису довільна, але варто відобразити назву заняття, вихідні данні, результат їхнього аналізу, таблицю розмірів та припусків та креслення відливки.

5. Завдання для самостійного розв’язування.

Вихідні дані для виконання практичної роботи: робоче креслення деталі та заданий обсяг її випуску. Вони видаються студентові на початку семестру. Виконана й зарахована практична робота повертається студентові, що повинен пред'явити її викладачеві при здачі іспиту.

6. Контрольні питання.

1. В яких документах і хто визначає технічні вимоги до якості виливків?

2. Основні правила виконання креслень виливків.

3. Припуски на оброблення різанням виливків і порядок їх визначення.

4. Ступені жолоблення виливків.

Практичне заняття №4.

Визначення характерних показників кованок

1. Мета заняття.

1.1. На практиці засвоїти методику визначення вихідного індексу поковки.

2. Теоретичні передумови до виконання роботи.

Конструювання кованки є складним завданням, що передбачає добір способу її отримання, розташування в штампі чи матриці, врахування обсягу подальшого оброблення тощо. Вихідними даними для проектування кованки є креслення деталі, програма річного замовлення чи серійність виробництва, технічні вимоги до деталі та можливості ТП оброблення кованки. Добираючи спосіб виготовлення кованки, враховують усі технологічні та технічні можливості. Визначивши спосіб виготовлення кованки, уточнюють тип основного устаткування та добирають технологічне споря­дження, що суттєво впливає на форму та якість кованок. Способи виготовлення кованок визначають за допомогою табл.5.12 [1].

Ступінь складності кованки визначають залежно від відношення її об'єму Vn до об'єму фігури Vф як кулі, паралелепіпеда, циліндра чи прямої правильної призми, описаної навколо неї, тобто

Стандартом передбачено чотири групи, складності кованок для значень С відповідно: СІ (від 0,63 до 1,0); С2 (від 0,32 до 0,63); СЗ (від 0,16 до 0,32) і С4 (від 0 до 0,16). Дивись таблицю 5.7 [1].

Групу сталі кованки визначають за кількістю вуглецю та сумарною масовою часткою легувальних елементів: МІ — для вуглецевих легованих сталей з масовою часткою вуглецю до 0,35% і легувальних елементів до 2%; М2. — для сталей з масовою часткою вуглецю від 0,35 до 0,65% чи сумарною часткою легувальних елементів від 2,0 до 5,0%; МЗ — для сталей з масовою часткою вуглецю понад 0,65% чи сумарною часткою легувальних елементів понад 5,0%.

Стандартом передбачено п'ять класів точності кованок. Клас точності кованки визначає конструктор за погодженням зі споживачем. Рекомендації щодо визначення класу точності кованки наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Основне устаткування та технологічний процес	Класи точності
	Т1	Т2	Т3	Т4	Т5
КГШП: відкрите штампування				+	+
Закрите штампування		+	+
витискування			+	+
ГКМ				+	+
Гвинтові преси				+	+
Гарячоштампувальні автомати		+	+
Штампувальні молоти				+	+
Гідравлічні преси				+	+
Об’ємне калібрування	+	+
Прецезійне штампування	+

Номер вихідного індексу визначають згідно з [1]: від відповідної маси кованки вздовж рядка праворуч до відповідного стовпчика з номером вихідного індекса за умови, що кованка належить до групи сталі М1, ступеня складності СІ і класу точності ТІ. Якщо кованка входить до групи сталі М2 чи МЗ, то номер вихідного індекса міститься в рядку, що згідно з похилою лінією опускається відповідно на один чи два рядки нижче від попереднього. Аналогічно, якщо за ступенем складності кованка належить до С2, СЗ чи С4 і за класом точності — до Т2, ТЗ, Т4 чи Т5, то номер індекса знаходять у рядку, що згідно з похилими опускається відповідно на один, два, три чи чотири рядки нижче від попереднего.