Тема 13. Плата за ресурси та послуги

Завдання 1. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до розділу XIII Податкового кодексу України.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, які містять сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів, відповідно до закону (пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 273.2 ст. 273 Податкового кодексу, земельний податок за 1 га нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, розраховується:

- за сільськогосподарські угіддя  відповідно до ст. 272 Кодексу;

- за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами,  відповідно до статей 276 і 280 Кодексу.

Щодо оподаткування інших нелісових земель, які надаються у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, то для розрахунку сум земельного податку необхідно використати дані державного земельного кадастру щодо класифікації таких земельних ділянок та їх оцінки.

Виходячи з норм чинного законодавства, за земельні ділянки водного фонду, до яких належать ділянки, зайняті водоймами та болотами, що знаходяться за межами населеного пункту і нормативну грошову оцінку яких не проведено, земельний податок розраховується у розмірі 0,3% нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Завдання 2. Згідно зі ст. 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Відповідно до п. 8 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з 01.01.2011 р. до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ про спрощену систему застосовується з урахуванням того, що платники єдиного податку не є платниками земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, плата за землю — це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок — обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також з постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Таким чином, суб'єкти господарювання, які уклали з відповідними органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади договори оренди земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, незалежно від обраної системи оподаткування, у тому числі за умови застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, є платниками орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності

Завдання 3. Указом Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», визначено суб'єктів підприємництва, які можуть перейти на спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ст. 6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких жодна людина не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством.

Тому згідно з чинним законодавством суб'єкт малого підприємництва не є платником земельного податку незалежно від того, з якими показниками він подає розрахунок про сплату єдиного податку.

Завдання 4. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. №161-XIV, орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може передаватися в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки мають обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки та не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строк, визначений договором оренди землі.

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено граничні межі розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Згідно з нормами цієї статті плата за суборенду земельної ділянки не може перевищувати розмір орендної плати за неї.

Щодо відповідальності за встановлення за договором суборенди плати, яка перевищує розмір орендної плати, то норми Податкового кодексу не передбачають застосування штрафних санкцій за таке порушення.

Завдання 5. Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки надають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами ДПС, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня поточного року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником — починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган ДПС надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Згідно з пп. 287.5 ст. 287 Податкового кодексу, податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Отже, при отриманні від відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів інформації про набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку орган ДПС здійснює нарахування сум земельного податку, починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності, та надсилає податкове повідомлення-рішення такій фізичній особі. Податок підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Завдання 6. Відповідно до пп. 282.1.10 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України, від сплати земельного податку звільняються на період дії ФСП власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику ФСП.

Таким чином, фізичні особи - власники земельних ділянок (земельних часток (паїв)) мають пільги щодо сплати земельного податку при передачі земельних ділянок, земельних часток (паїв) в оренду платникам ФСП.

Завдання 7. Відповідно до статей 269, 270 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, а об'єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу, земельні ділянки, на яких розташовано багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Таким чином, платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними житловими будинками є особи, яким такі земельні ділянки відповідно до норм Земельного кодексу передаються у постійне користування або у власність: підприємства, установи і організації, що здійснюють управління цими будинками, а також об'єднання власників будинків.

Власники квартир (житлових приміщень) у багатоквартирних житлових будинках не є платниками земельного податку до бюджету за земельні ділянки під такими будинками.

У свою чергу, власники квартир (житлових приміщень) у багатоквартирних житлових будинках відшкодовують сплачені суми земельного податку підприємствам, установам і організаціям, що здійснюють управління цими будинками, а також об'єднанням власників будинків у складі сум за утримання будинків та прибудинкової території.

Завдання 8. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 а ст. 288 Податкового кодексу України).

Відповідно до норм ст. 4 Закону України «Про оренду землі» та статей 93, 116, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України орендодавцями земель комунальної та державної власності у межах населених пунктів є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону про оренду землі).

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу).

З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку з числа фізичних осіб є власники земельних ділянок та власники земельних часток (паїв), а платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності — фізичні особи, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

При цьому, якщо у договорі оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності обумовлено, що орендарем є фізична особа - підприємець і земельна ділянка надається для провадження підприємницької діяльності, то на облік у органі державної податкової служби як платник орендної плати за землі державної та комунальної власності береться фізична особа - підприємець.