1. Поняття про волю. Функції волі

Воля – це здатність людини досягати поставленої мети в умовах подолання перешкод; свідомо контролювати свою поведінку, вчинки; активно керувати своїми діями; мобілізувати сили для досягнення мети (О.В. Скрипченко)

Воля – це активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів. Воля належить до вищих психічних процесів, притаманна лише людині. Воля пов'язана з активністю і свідомістю; є спрямованою активністю особистості, внутрішньою активністю психіки людини. Воля не існує поза діяльністю, основним її виявом є вчинок.

Вольові дії (довільні і мимовільні).

Не кож­ну діяльність чи дії людини ми можемо називати вольовими. Дії класифікують на: 1) мимовільні, що виникають при неусвідомлених спонуканнях, мають імпульсивний характер, позбавлені чіт­кого плану (дії в стані афекту); 2) довільні, що передбачають ус­відомлення цілі й наявність плану.

До вольових дій належать: придивляння, прислуховування, концентрація уваги, пригадування, стримування спонукань, прояв фізичної сили, швидкості та витривалості. Їх реалізація значною мірою залежить від інтелектуальних, емоційних і моти­ваційних можливостей та досвіду людини.

Воля виконує специфічні функції: гальмування і стримування небажаних для особистостей спо­нукань та дій; мобілізація, стимулювання активності (її посилення чи по­слаблення), спрямування і реалізація активності у напрямку поставленої мети.

2. Основні ознаки волі як психічного явища.

Основні фази (структура) складної вольової дії

Ознаки вольової дії: вольові дії усвідомлені й цілеспрямовані; завжди пов'язані з докладанням вольових зусиль, при­йняттям рішень та їх реалізацією; передбачають боротьбу мотивів, прийнят­тя свідомого вольового рішення; вимагають самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідомого підкорення їх іншим, більш значущим і важливішим цілям; вольові дії передбачають наявність плану здійснення, посилену увагу до такої дії та відсутність безпосереднього задоволення, яке людина отримує в процесі і в результаті її виконання; вольові дії завжди мають зовнішні чи внутрішні чинники; у рольових діях зусилля волі нерідко спрямовуються на те, щоб подолати са­мого себе (дефіцит спонукання чи гальмування).

Вольовий акт буває простим і складним.

Прості вольові дії, як правило, мають два етапи – постановку цілі і виконання. При цьому виконання відбувається відразу ж після постановки цілі. Складна вольова дія характеризується тим, що між етапом постановки цілі та виконанням є проміжкові етапи, зокрема, моменти роздумів, сумнівів і боротьби мотивів.

Без внутрішньої і зовнішньої активності досягнення мети неможливо. Тому необхідне вольове зусилля. Це особливий емоційний стан душевного напруження, що мобілізує внутрішні резерви людини, створює додаткові мотиви та сенси дій.

Для характеристики особистісної реальності викори­стовують термін «локус контролю» (Джуліан Роттер).

Локус контролю – узагальнене очікування щодо того, як досяга­ються зміни на краще в житті особистості.

Він може бути екстернальннм (екстернали) та інтернальним. Особи з екстпернальним локусом контролю вважають, що успіхи і невдачі в їхньому житті регу­люються зовнішніми чинниками (доля, фатум, щасли­вий збіг обставин, впливові люди та непрогнозовані сили оточення). Особи з інтернальним локусом контро­лю (інтернали) виходять із переконання, що їх успіхи та невдачі визначаються власними здібностями, зусил­лями, діями (внутрішніми особистісними факторами).

Зріла особистість не перекладатиме відповідальність за вчинки на обставини, визнаватиме власні помилки та прорахунки. Вона розвиває власну інтернальність – бере на себе відповідальність за своє минуле, сьогодення та майбутнє. Людина, яка переконана, що від неї нічого не залежить, відступить від найменших труднощів; а сповнена віри у свої сили – зможе подолати навіть най­важчі випробування.

Основні фази (структура) складної вольової дії

Основні фази складної вольової дії (за С.Л. Рубінштейном): 1) виник­нення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірко­вування та боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.

Перша фаза вольової дії починається з виникнення спонукан­ня, що виражене прагненням. Залежно від ступеня усвідомленості прагнення диференціюються на потяги, бажання, хотіння.

Потяги – це мотиви поведінки, що являють собою малоусвідомлену, безпредметну потребу. Якщо людина не знає, чого вона хоче, не має перед собою свідомої мети, вона відчуває потяг. Коли виникає усвідомлений зв'язок між потягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг переходить у бажання.

Бажання – це мотиви поведінки, які характеризуються доста­тньою усвідомленістю потреб. Бажання переходить у вольовий акт, коли до усвідомлення мети приєднується настанова на її реа­лізацію, тобто коли виникає хотіння.

Хотіння – це усвідомлений мотив, цілеспрямоване прагнен­ня долати зовнішні та внутрішні труднощі заради досягнення по­ставленої мети.

Друга фаза в розвитку вольової дії пов'язана з обмірковуван­ням і боротьбою мотивів.

Обмірковування обраної мети та засобів досягнення передбачає зважування різних аргументів доводів “за” і “проти”, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізу обставин тощо. Вибір обраної мети може супроводжуватися боротьбою мо­тивів.

Боротьба мотивів, з одного боку, є показником здатності розуміти, вибирати бажання, обумовлені вищими мотивами, і пе­ретворювати їх на мету; з іншого боку, боротьба мотивів є показни­ком здатності людини напружуватися, проявляти волю. Вибір ви­щих, соціальних мотивів і рішень є свідченням прояву волі, а ниж­чих, біологічних, і особливо тих, що суперечать основній меті дія­льності, є виявом безвілля. Воно присутнє завжди, коли в оцінках перевага надається мотиву «хочеться» (або «не хочеться»), а не мо­тиву «треба».

Звичайно боротьба мотивів закінчуються прийняттям рішення.

Третя фаза вольової дії пов'язана з прийняттям рішення, тоб­то остаточною постановкою свідомої мети. З прийняттям рішен­ня, як правило, послаблюється напруга, що супроводжує бороть­бу мотивів. Людина, здебільшого, відчуває полегкість, задоволен­ня. Рішення, які здійснюються за конкретною програмою впро­довж певного часу або всього життя, називають намірами. Проте вольовий акт не вичерпується прийняттям рішення чи утворен­ням наміру. Відомо, що найпрекрасніші рішення та наміри часто не виконуються, не переходять у дію. Завершення вольової дії можливе завдяки переходу до виконання.

Четверта, найвідповідальніша фаза вольової поведінки, – це виконання. Доведення дій до успішного завершення залежить від того, чи будуть подолані труднощі виконання, якими б вони не були. Уміння долати труднощі виконання - основний критерій для оцінки вольового розвитку особистості.

Розлади склад­ної вольової дії: абулія та апраксія.

Апраксія – складне порушення цілеспрямованості дій, викликане локальними розладами лобних ділянок мозку.

Абулія – нездатність прийняти необхідне вольове рішення діяти взагалі.