Стаття 30

Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А)

Конвенцiя про права дитини

(Конвенцiя ратифiкована Постановою ВР N 789-12 вiд 27.02.91)

Преамбула

Держави - учасницi цiєї Конвенцiї,

вважаючи, що згiдно з принципами, проголошеними в Статутi ООН, визнання властивої людинi гiдностi, рiвних i невiд'ємних прав усiх членiв суспiльства є основою забезпечення свободи, справедливостi i миру на землi,

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи та сповненi рiшучостi сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi,

визнаючи, що Органiзацiя Об'єднаних Нацiй у Загальнiй декларацiї прав людини та Мiжнародних пактах про права людини проголосила i погодилась з тим, що кожна людина має володiти всiма зазначеними у них правами i свободами без якої б то не було рiзницi за такими ознаками, як раса, колiр шкiри, стать, релiгiя, полiтичнi або iншi переконання, нацiональне або соцiальне походження, майновий стан, народження або iншi обставини,

нагадуючи, що Органiзацiя Об'єднаних Нацiй в Загальнiй декларацiї прав людини проголосила, що дiти мають право на особливе пiклування i допомогу,

впевненi в тому, що сiм'ї як основному осередку суспiльства i природному середовищу для зростання i благополуччя всiх її членiв i особливо дiтей мають бути наданi необхiднi захист i сприяння, з тим щоб вона могла повнiстю покласти на себе зобов'язання в рамках суспiльства,

визнаючи, що дитинi для повного i гармонiйного розвитку її особи необхiдно зростати в сiмейному оточеннi, в атмосферi щастя, любовi i розумiння,

вважаючи, що дитина має бути повнiстю пiдготовлена до самостiйного життя в суспiльствi та вихована в дусi iдеалiв, проголошених у Статутi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, i особливо в дусi миру, гiдностi, терпимостi, свободи, рiвностi i солiдарностi,

беручи до уваги, що необхiднiсть у такому особливому захистi дитини була передбачена в Женевськiй декларацiї прав дитини 1924 року i Декларацiї прав дитини, прийнятiй Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальнiй декларацiї прав людини, в Мiжнародному пактi про громадянськi i полiтичнi права (зокрема, в статтях 23 i 24), в Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi i культурнi права (зокрема, в статтi 10), а також у статутах i вiдповiдних документах спецiалiзованих установ i мiжнародних органiзацiй, що займаються питаннями благополуччя дiтей,

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларацiї прав дитини, "дитина внаслiдок її фiзичної i розумової незрiлостi потребує спецiальної охорони i пiклування, включаючи належний правовий захист як до, так i пiсля народження",

посилаючись на положення Декларацiї про соцiальнi i правовi принципи, що стосуються захисту i благополуччя дiтей, особливо при передачi дiтей на виховання та їх всиновленнi, на нацiональному i мiжнародних рiвнях, Мiнiмальних стандартних правил ООН, що стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх ("Пекiнськi правила") та Декларацiї про захист жiнок i дiтей в надзвичайних обставинах i в перiод збройних конфлiктiв,

визнаючи, що в усiх країнах є дiти, якi живуть у виключно тяжких умовах, i що такi дiти потребують особливої уваги,

враховуючи належним чином важливiсть традицiй i культурних цiнностей кожного народу для захисту i гармонiйного розвитку дитини,

визнаючи важливiсть мiжнародного спiвробiтництва для полiпшення умов життя дiтей в кожнiй країнi, зокрема в країнах, що розвиваються,

погодились про нижченаведене: