Стаття 18

1. Держави-учасницi докладають всiх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової вiдповiдальностi обох батькiв за виховання i розвиток дитини. Батьки або у вiдповiдних випадках законнi опiкуни несуть основну вiдповiдальнiсть за виховання i розвиток дитини. Найкращi iнтереси дитини є предметом їх основного пiклування.

2. 3 метою гарантування i сприяння здiйсненню прав, викладених у цiй Конвенцiї, держави-учасницi надають батькам i законним опiкунам належну допомогу у виконаннi ними обов'язкiв по вихованню дiтей та забезпечують розвиток мережi дитячих установ.

3. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення того, щоб дiти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дiтьми.

Cтаття 19

1. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних законодавчих, адмiнiстративних, соцiальних i просвiтнiх заходiв з метою захисту дитини вiд усiх форм фiзичного i психологiчного насильства, образи чи зловживань, вiдсутностi пiклування чи недбалого i брутального поводження та експлуатацiї, включаючи сексуальнi зловживання, з боку батькiв, законних опiкунiв чи будь-якої iншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такi заходи захисту у випадку необхiдностi включають ефективнi процедури для розробки соцiальних програм з метою надання необхiдної пiдтримки дитинi й особам, якi турбуються про неї, а також здiйснення iнших форм запобiгання, виявлення, повiдомлення, передачi на розгляд, розслiдування, лiкування i наступних заходiв у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхiдностi початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постiйно позбавлена сiмейного оточення або яка в її власних якнайкращих iнтересах не може залишатися в такому оточеннi, має право на особливий захист i допомогу, що надається державою.

2. Держави-учасницi у вiдповiдностi зi своїми нацiональними законами забезпечують змiну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання ("кафала", за iсламським правом), всиновлення або при необхiдностi направлення у вiдповiднi установи по догляду за дiтьми. Пiд час розгляду варiантiв змiни необхiдно належним чином враховувати бажанiсть наступництва виховання дитини та її етнiчне походження, релiгiйну i культурну належнiсть i рiдну мову.

Стаття 21

Держави-учасницi, якi визнають i/чи дозволяють iснування системи всиновлення, забезпечують, щоб найкращi iнтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, i вони:

а) забезпечують, щоб всиновлення дитини дозволялось лише компетентними властями, якi визначають згiдно з застосовуваним законом i процедурами та на пiдставi всiєї iнформацiї, що має вiдношення до справи i достовiрна, що всиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батькiв, родичiв i законних опiкунiв i що, якщо потрiбно, заiнтересованi особи дали свою усвiдомлену згоду на всиновлення на пiдставi такої консультацiї, яка може бути необхiдною;

b) визначають, що всиновлення в iншiй країнi може розглядатися як альтернативний спосiб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сiм'ю, яка могла б забезпечити її виховання або всиновлення, i якщо забезпечення якогось придатного догляду в країнi походження дитини є неможливим;

с) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в iншiй країнi застосовувалися такi ж гарантiї i норми, якi застосовуються щодо всиновлення всерединi країни;

d) вживають всiх необхiдних заходiв з метою забезпечення того, щоб у випадку всиновлення в iншiй країнi влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фiнансових вигод, пов'язаних з цiєю особою;

е) сприяють у необхiдних випадках досягненню цiлей цiєї статтi шляхом укладання двостороннiх i багатостороннiх домовленостей або угод та намагаються на цiй пiдставi забезпечити, щоб влаштування дитини в iншiй країнi здiйснювалося компетентними властями чи органами.